Географія - Гілецький Й. Р. - Особливості геологічної будови території України

Основні риси рельєфу: низовини, височини, гори

Більшість території України (95 %) займають рівнини. Гори, підносяться лише на заході та крайньому півдні нашої країни. Рівнинні простори України за характером рельєфу і висотою над рівнем моря неоднорідні. Тут виділяють низовини і височини, які займають відповідно 70 % і 25% її території. Абсолютні висоти рівнинної частини коливаються від -5 м на узбережжі Хаджибейського лиману до 515 м на Хотинській височині (г. Берда), яка розміщена в межиріччі Дністра і Пруту.

Середні висоти всієї території України не перевищують 170—180 м над рівнем моря. Найвища точка розташована в Українських Карпатах. Це гора Говерла з абсолютною висотою 2061 м.

У цілому територія нашої країни має загальний похил з півночі на південь, від Поліської низовини до Чорного моря. Зниження рельєфу добре виражене і від західних та східних окраїн до долини Дніпра. Виняток становлять лише гірські області і нахилена на північ рівнина Кримського півострова.

Тектонічна будова і тектонічні структури

У межах нашої країни виявлені гірські породи віком 3,7 млрд років, які залягають на Українському кристалічному щиті.

Територія України в основному лежить-у межах двох великих структур — Східноєвропейської платформи та Альпійсько-Ґімалайського складчастого поясу (його Середземноморської області). У рельєфі платформі відповідає Східноєвропейська рівнина, а поясу — середньовисотні хребти Карпат і Криму та Керченського півострова. Ще три структури займають значно менші площі і маловиражені у рельєфі. Це невелика ділянка Західноєвропейської платформи (вузькою смугою

тягнеться від кордону з Польщею до гирла притоки Дністра — річки Стрий) та зруйновані і поховані герцинські споруди Добруджі (межиріччя нижніх течій Дунаю та Дністра) та Скіфської плити (північна рівнинна частина Криму).

У межах Східноєвропейської платформи виділяють Український кристалічний щит, Волино-Подільську плиту, Галицько-Волинську, Дніпровсько-Донецьку і Причорноморську западини, Донецьку складчасту споруду і схил Воронезького кристалічного масиву.

Середземноморська складчаста область почала інтенсивно формуватися 100—25 млн років тому активними тектонічними рухами. Процес горотворення тут продовжується і в сучасний період. У межах складчастої області на території України розрізняють Кримську складчасту систему та Карпатську гірську споруду з прилеглими крайовими прогинами і вулканічною грядою.

Особливості геологічної будови території України

Основна частина території України сформувалася у докембрійський час. Це південна частина давньої Східноєвропейської платформи. На її місці в архейську і протерозойську ери неодноразово виникали острівні дуги, окраїнні моря, океанічні жолоби тощо. Вертикальні і горизонтальні рухи земної кори призводили до зминання в складки і виникнення гірських масивів. Давні гори зруйнувалися і утворили жорсткий кристалічний фундамент платформи, що уповільнило тектонічні рухи у її межах.

Приблизно 1700 мли років тому завершився етап формування Східноєвропейської платформи. Подальший її розвиток пов'язаний в основному з повільними коливаннями суходолу. Найдавніше ядро, навколо якого формувалася платформа,— це Український кристалічний щит.,

Протягом палеозойської і мезозойської ер платформена частина України зазнавала значних підняттів та опускань, герцинського складкоутворення на Донбасі та кіммерійського у Криму. У ньому накопичувалися відклади, знесені з Українського щита. Незначне підняття території в ордовицький період знову змінилося наступанням моря. Зароджувався новий океан, а суходолом у межах України у девонському періоді залишався тільки кристалічний щит.

У кам'яновугільний період рифтова зона Дніпровсько-Донецької западини припинила своє розширення. Розколені блоки платформи почали рухатись назустріч один одному, що призвело до піднять і розширення площ суходолу. У межах Дніпровсько-Донецької западини море стало більш мілким. На суходолі у цей період панував вологий субтропічний клімат з розкішною і різноманітною рослинністю. У дельтах річок, морських лагунах нагромаджувалася велика кількість стовбурів дерев та інших органічних решток. Найактивніше

процес нагромадження такого матеріалу відбувався у Донецькому басейні та Галицько-Волинській западині, тому тут сформувалися в наступні епохи поклади кам'яного вугілля.

У пермський період південно-східна частина Дніпровсько-Донецької западини зазнала такого сильного стискування, що породи були зім'яті у складки. Сформувалася Донецька герцинська складчаста область.

Мезозойська ера ознаменувалася значним наступанням морів. Активна тектонічна діяльність супроводжувалася вулканізмом у Криму, Причорноморській западині, Донбасі. У крейдовому періоді вздовж південних окраїн Східноєвропейської літосферної плити в океані Тетіс розвивалася система острівних дуг. Наприкінці мезозою западина цього океану почала замикатися і океанічна плита, занурючись під Східноєвропейську платформу, змушувала її підійматися. Тому, якщо в середині крейдового періоду майже вся територія України була морем, то наприкінці його стала суходолом.

У кайнозойську еру відбулися інтенсивні рухи земної кори, які привели до утворення сучасного суходолу та гірських систем Карпат і Криму.

У найдавнішому періоді цієї ери (палеогені) переважали опускання. Найбільше виявилися вони у середині періоду, коли островами залишалися лише окремі частини Українського щита та західна частина Подільської плити. На цих ділянках суходолу панував субтропічний клімат.

На початку неогену почалися активні зустрічні рухи літосферних блоків, які привели до сильних горотворчих процесів (альпійська епоха гороутворення), загального підняття території платформи. Занурення Чорноморської плити (частини океанічної плити Тетісу) під Кримський півострів спричинило підняття Кримських гір.

Зустрічні рухи твердих материкових літосферних блоків (Східноєвропейської платформи і Па-нонської плити) привели до закриття океанічної зони в межах сучасних Карпат. По тріщинах на поверхню виходила магма, зумовивши виникнення Вулканічного хребта. Оскільки материковий схил Східноєвропейської платформи був вкритий потужним шаром осадових порід, то вони зривалися, утворюючи своєрідну скибову зону Східних Карпат. Підповзаюча частина платформи — Подільська плита відколювалася лініями розломів, і частини її зазнали значних опускань, сформувавши Передкарпатський крайовий прогин. Поступово море відступило у південно-східному напрямку, суходіл прийняв сучасних контурів, а клімат став помірним.

В антропогені під впливом неотектонічних рухів та дії зовнішніх сил формувався сучасний рельєф, розвивалася річкова сітка, нагромаджувалися континентальні відклади різного походження. Особливу роль у процесі рельєфотворен-ня зіграли материкові зледеніння. Льодовик, що розростався із Скандинави, двічі заходив у межі України: під час найдавнішого (Окського) зледеніння — у західну частину Полісся; під час найбільшого (Дніпровського) — по долині Дніпра до Дніпропетровська.

Нагорнуті ним породи залишалися у вигляді моренних валів чи горбів. Талі води розмивали морени, розносячи дрібні частинки по широкому просторі. Так сформувалися виположені піщані рівнини — зандри.

Материкові зледеніння спричинили, очевидно, і утворення лесів, які поширені майже по всій рівнинній території України. Лес — це пухка жовта пилувата порода, що легко розмивається водою.

Похолодання клімату у льодовикові епохи приводило до зниження висоти снігової лінії у горах. Тому в Карпатах на найвищих вершинах виникали гірські льодовики. На місцях давнього залягання гірських льодовиків сформувалися великі виїмки у схилах гір округлої форми, які називають карами.