Соціологія - Жоль К.К. - Методологічна самосвідомість та раціоналізація науково-теоретичної діяльності

А наліз процесів поняттєвого відображення дійсності посідає центральне місце у працях Мегрелідзе, який зумів подолати деякі недоліки маррівського вчення, зберігши та поглибивши найцінніше у функціональній семантиці. У своїй фундаментальній праці "Головні проблеми соціології мислення" він присвятив великий розділ аналізові виникнення понять, функціонування їх за певних соціально-культурних умов. Цей аналіз можна розглядати як блискучий зразок справді творчого підходу до розв'язання наукових проблем та як базис для подальшого розвитку нового вчення про поняття.

Поняття, писав Мегрелідзе, не є якась особлива категорія пізнання, яка виражає завжди одне й те саме. Поняття є передусім розуміння, особливий різновид інтелектуальної діяльності щодо конкретизації мислимих предметів. Поняття виражає не відсторонену сутність, а "схему" цілої думки. Якщо ми ясно усвідомимо те, що власне розуміємо під поняттями "причина" або "сила", то ніякого конкретно-образного змісту у нашій свідомості ми не знайдемо.

Правильне відображення об'єктивної дійсності у поняттях зумовлене можливостями практичного відтворення закономірностей об'єктивної дійсності. Тому для адекватної характеристики механізму утворення та функціонування понять вкрай важливо враховувати, що люди розрізняють та мислять предмети не задля них самих, а задля задоволення своїх потреб. Звідси випливає характеристика функціональності поняття, а саме: осмислення речей та утворення понять відбуваються не за зовнішньою схожістю предметів і не за близькістю їхніх об'єктивних фізичних ознак, а за тотожністю або відмінністю функцій цих предметів у соціально-історичній практиці людей.

Почавши з розгляду структурно-функціонального методу аналізу в лінгвістиці, ми поступово перейшли до питань філософського характеру про свідомість та мислення. Цей перехід зумовлений самою логікою аналізу, яка вимагає для глибшого розуміння зазначеного методу виходу у сферу методології наукового пізнання, яка є відносно самостійним компонентом гносеології.

Пам'ятатимемо про те, що філософія сучасного структуралізму базується на такому головному для неї положенні: методи тих наук, які піднеслися до рівня високих теоретичних узагальнень і в змозі ефективно використовувати логіко-математичний інструментарій для аналізу різних структур та функцій, зумовлені не тільки досліджуваною предметною цариною, але також цілями та завданнями пізнання, зорієнтованого на зв'язок потужного технічного забезпечення науки з раціональним мисленням сучасних учених.

Методологічна самосвідомість та раціоналізація науково-теоретичної діяльності

Будь-яка достатньо зріла наука має теоретичну самосвідомість. Це означає, що вона добре поінформована про своє історичне коріння та критично ставиться до тягаря традицій, які іноді тільки заважають просуванню вперед. Крім того, теоретична самосвідомість дозволяє науці узгодити свої методологічні уявлення із загальною методологією наукового пізнання. Так, низка гуманітарних наук не протиставляє методологію соціального пізнання загальній методології наукового пізнання, про що свідчить тенденція до структуризації своїх об'єктів у цих науках. Це дуже важливо мати на увазі, щоб не потонути у схоластичних суперечках про виокремлення наук про "дух" та наук про "природу". Захисники такого розмежування зазвичай вважають, що методи, використовувані у соціальному пізнанні, у сфері гуманітарних наук мають бути більш "гуманістичними", ніж "холодні" та "байдужі" до своєї предметної царини методи природознавства, технічних наук та математики. Такий захист не витримує серйозної критики. Будь-який науковий метод становить систематичну процедуру, складену з послідовності конкретних дій та операцій, знання яких і утворює те, що називають методологією певного наукового пізнання. Добре відпрацьований метод є у певному розумінні алгоритмом, придатним для розв'язання певного типу завдань, але не проблем. Складні наукові проблеми найменше піддатні алгоритмізації, на чому й спекулюють прибічники поділу наук на науки про "дух" та науки про "природу". Виходить так, що гуманітарні науки мають справу переважно з проблемами, які важко або й неможливо перевести у розряд розв'язних завдань, натомість у природознавстві, технічних науках та математиці переважають алгоритмізовувані завдання. Звідси випливає, що у соціальному пізнанні мають панувати "інтуїція", "співпереживання подій", "апріорне вбачання істини" тощо. Таких висновків не можуть дозволити собі серйозні вчені, нехай то будуть філологи чи математики. Вони чудово розуміють, що інтуїція обов'язково має бути підкріплена систематичною та кропіткою працею, а також вимогливою самокритичністю.

Як ставлять та розв'язують проблеми
Емпіричні методи пізнання та гіпотетико-дедуктивний метод у соціальному пізнанні
Розділ 2. ПРЕДМЕТНА ЦАРИНА СОЦІОЛОГІЇ, ЇЇ ШКОЛИ, НАПРЯМИ ТА МЕТОДИ
Пропедевтичні зауваження
Початковий етап становлення соціології як самостійної науки
Організмічний напрям у соціології
Формування соціальної психології як експериментальної науки та IT вплив на соціологію
Становлення соціології у Німеччині XIX — початку XX ст
"Емпірична соціологія" М. Вебера
Від емпіріокритицизму Р. Авенаріуса до загальної теорії систем і від неї до структурної соціології. Елементи системного аналізу в працях Т. Парсонса
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru