Соціологія - Жоль К.К. - Емпіричні методи пізнання та гіпотетико-дедуктивний метод у соціальному пізнанні

Практичне значення теоретичних побудов, як правило, підтверджують прикладні науки, в яких важливу роль відіграють емпіричні методи досліджень (спостереження, експерименти, вимірювання).

Наукові спостереження є цілеспрямованою та спланованою емпіричною діяльністю, часто з використанням відповідних інструментів. Доцільність та плановість передбачають наявність певних теоретичних уявлень, іноді у формі гіпотетичної теорії. Крім того, необхідною умовою отримання об'єктивних даних за допомогою спостережень є загальнозначущість цих спостережень, тобто одні й ті самі дані мають бути фіксовані багатьма спостерігачами. І, нарешті, слід враховувати, що спостереження не обов'язково мають бути безпосередніми. Побічні спостереження — це також спостереження, але з використанням відповідних технічних засобів (наприклад, мікроскопів, телескопів тощо). Побічні спостереження здебільшого пов'язані з експериментом.

Експеримент у широкому розумінні слова — це спеціальний метод емпіричного дослідження, який забезпечує активний вплив суб'єкта пізнання на досліджувані явища та процеси. Експериментальні методи пізнання, технологія здійснення їх та наступна інтерпретація отриманих даних значно більшою мірою залежать від теорії, ніж прості спостереження. Як і наукові спостереження, експерименти поділяють на безпосередні та побічні. Побічні експерименти називають модельними, якщо замість самого досліджуваного предмета використовують його певну модель.

За методом та результатами дослідження експерименти поділяють на якісні та кількісні. Під якісними експериментами розуміють інструментальну наукову діяльність, спрямовану на виявлення факту наявності деяких властивостей та відносин. Під час кількісного експерименту виміряють параметри досліджуваного об'єкта.

Кількісний експеримент ставить нас перед проблемою вимірювання та з'ясування Його ролі на емпіричному рівні пізнання.

Під вимірюванням звичайно розуміють процес знаходження відношення певної величини до іншої або інших однорідних величин, прийнятих за одиниці вимірювання. Результати вимірювання виражають у певних числах, що дозволяє піддавати їх математичній обробці.

Б окремих випадках вимірюванням називають певні способи приписування чисел досліджуваним об'єктам відповідно до заздалегідь прийнятих правил порівняння певної множини об'єктів. Подібні способи вимірювання використовують гуманітарні науки, включаючи емпіричну соціологію та психологію.

Перехід з емпіричного рівня пізнання на теоретичний у дослідних науках здійснюють за допомогою формулювання гіпотез, які пов'язані з усвідомленням проблемної ситуації та розв'язанням тих чи тих проблем. Най популярнішим у дослідних та в низці гуманітарних наук є гіпотетико-дедуктивний метод побудови теорії. Його характеризує те, що гіпотеза, яка висувається, умовно може бути розглянута як певна аксіома або група аксіом, на підставі яких дедуктивним способом будують теорію. Відтак ця теорія підлягає відповідній інтерпретації — дослідній або теоретико-модельній.

Інакше кажучи, наукову теорію розглядають як гіпотетико-дедуктивну систему, структура якої являє собою формальну аксіоматику і репрезентована як формалізована теорія. У цій гіпотетико-дедуктивній системі гіпотези постають у ролі невизначуваних постулатів, а емпірично перевірювані узагальнення — у ролі теорем, тобто формул, що виводяться з постулатів. Крім того, у цій формалізованій системі є власне логічні та математичні аксіоми, а також чіткі правила виводу.

Частина виразів з наукових постулатів та теорем може набути емпіричного тлумачення за допомогою відповідних правил інтерпретації, які дають змогу позначати спостережувані властивості та відносини.

Майбутнім соціологам корисно це знати, оскільки сучасна соціологічна наука дедалі більше тяжіє до математики: сьогодні важко обійтися без математичного моделювання соціальної динаміки та статики. До того ж у сферу соціальних досліджень інтенсивно залучається складна електронно-обчислювальна техніка, яка потребує відповідного програмного забезпечення для ефективного використання її можливостей. Тому гіпотетико-дедуктивний метод — це вже не добрі побажання, а нагальна потреба, ігнорувати яку просто нерозумно.

Слід пам'ятати і про статистику, в якій не обійтися без знання теорії ймовірностей та математичних моделей, що будуються на її основі для обслуговування економістів та соціологів.

Такими є загальні риси методів та форм наукового пізнання загалом, багато з яких з успіхом використовують у соціальному пізнанні.

ВИСНОВКИ

1 Сучасна методологія наукового пізнання, будучи відносно самостійною науковою дисципліною, не втрачає своїх зв'язків з гносеологією як філософським вченням про пізнання. Тому врахування філософських підвалин методології науки є необхідною передумовою для вибору тих чи тих пріоритетів методологічного аналізу.

2 Гносеологією називають вивчення загальних закономірностей процесу пізнання як на індивідуальному, так і на інституційному (наука як соціальна інституція) рівні, а також вивчення особливостей науково-практичного перетворення дійсності.

3 У найширшому розумінні слова методологія — це система принципів, способів та форм організації наукового знання. Іншими словами, методологією наукового пізнання називають вивчення форм, рівнів, засобів та методів процесу наукового пізнання, які дають змогу отримувати конкретно-наукове знання. О

4 Методологія наукового пізнання має свої особливості, зумовлені не стільки методами, скільки досліджуваними предметами, які є, як правило, структурно складними, динамічними системами. Труднощі у вивченні цих систем пояснюються ще й тим, що методологічні дослідження здійснюють у певному ціннісному контексті особи, які з тих чи тих причин приймають одні цінності та відкидають інші.

5 Одними з перспективних для соціальних наук є методи структурно-функціонального аналізу, які досі потребують належної логіко-методологічної розробки, щоб їх можна було ефективно використовувати у соціальному пізнанні, коригуючи відповідно до розв'язуваних завдань.

Контрольні завдання

1. Схарактеризуйте єдність предмета та методу наукового пізнання.

2. Який внесок у сучасну методологію наукового пізнання зробили неопозитивісти?

3. що являє собою структуралізм у лінгвістиці?

4. Назвіть відмітні властивості функціоналізму в соціальному пізнанні.

5. Чим відрізняється завдання від проблеми?

6. Опишіть головні методи емпіричного рівня пізнання.

7. що таке гіпотетико-дедуктивний метод?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Баженов Л. Б. Строение и функция естественнонаучной теории. — М.: Наука, 1978. - 231 с.

Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1974. — 448 с.

Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973. - 270 с.

Бунге М. Интуиция и наука: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1967. — 188 с.

Вартофскии М. Модели. Репрезентация и научное понимание: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1988. - 508 с.

Ворожцов В. П. и др. Гносеологическая природа и методологическая функція научной теории. — Новосибирск: Наука, 1990. — 277 с.

Горский Д. П. Обобщение и познание. — М.: Мысль, 1985. — 208 с.

Карташев В. А. Система систем: Очерки общей теории и методологии. — М.: Прогресс-Академия, 1995. — 325 с.

Козлов Д. Ф. Структура и функции социологической теории. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 176 с.

Кон И. С. Позитивизм в социологии. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1964. — 207 с. Леви-Стросс К. Структура и форма (Размышления над одной работой Владимира Проппа) // В кн.: Зарубежные исследования по семиотике фольклора. — М.: Наука, 1985. - С. 9 - 34.

Мегрелидзе К. Р. Основные проблемы социологии мышления. — Тбилиси: Мецниерсба, 1973. — 440 с.

Меркулов И. П. Гипотетико-дедуктивная модель и развитие научного знания. — М.: Наука, 1980. - 189 с.

Меркулов И. П. Метод гипотез в истории научного познания. — М.: Наука, 1984. - 188 с.

Мулуд Н. Современный структурализм. Размышления о методе и философии точных наук: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1973. — 376 с.

Пойа Д. Математическое открытие. Решение задач: основные понятия, изучение и преподавание: Пер. с англ. — М.: Наука, 1970. — 452 с.

Поппер К. Р. Логика и рост научного знания: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1983. - 605 с.

Пропп В. Я. Морфология сказки. — М.: Наука, 1969. — 168 с.

Пропп В. Я. Фольклор и действительность. — М.: Наука, 1976. — 326 с.

Пэнто Р., Гравитц М. Методы социальных наук: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1972. - 608 с.

Рузавин Г. И. Методы научного познания. — М.: Мысль, 1974. — 238 с.

Рузавин Г. И. Научная теория. Логико-методологический анализ. — М.: Мысль, 1978. - 244 с.

Садовский В. И. Основания общей теории систем. — М.: Наука, 1974. — 279 с.

Соссюр Ф. де. Заметки по общей лингвистике: Пер. с фр- ~ М.: Прогресс, 1990. - 275 с.

Степанов Ю. С. Методы и принципы современной лингвистики. — М.: Наука 1975. - 312 с.

Степан В. С. Теоретическое знание: Структура, историческая эволюция. — М • Прогресс-Традиция, 2000. — 743 с.

Тернер Дж. Структура социологической теории: Пер. с англ. — М • Протесе 1985.- 472 с. '

Токарев С А. История зарубежной этнографии. — М.: Высш. шк., 1978. — 352 с

Уемов А. И. Системный подход и общая теория систем. — М.: Мысль 1978 — 272 с.

Франк Ф. Философия науки: Пер. с англ. — М.: Изд-во иностранной литет туры, I960. — 543 с.

Хилл Т. И. Современные теории познания: Пер. с англ. — М.: Прогресс 1965 — 533 с. *

Швырев В. С. Теоретическое и эмпирическое в научном познании —1978. - 382 с. паука,

Шин Э. Г. Системный подход и принцип деятельности. — М.: Наука, 1978 -Яновская С. А. Методологические проблемы науки. - М.: Мысль, 1972. — 280 с