Соціологія - Жоль К.К. - Організмічний напрям у соціології

Молола соціологічна наука, незважаючи на нешанобливе ставлення до неї академічних вчених, наполегливо розширювала межі своєї предметної царини, спеціалізуючись за школами та напрямами.

Однією з центральних була школа організмічної {органічної, органіцистської) соціології, представники якої слідом за Контом вважали, що соціологія безпосередньо примикає до біології, утворюючи з останньою "фізику організованих тіл", і розглядали суспільство як своєрідний організм, вищий за біологічні організми. Відомий представник цієї школи англієць Г. Спенсер хоча й поміщав між біологією та соціологією психологію, але це не справляло помітного впливу на його загальне уявлення про суспільство, в якому перше місце належить біологічним аналогіям.

Ці аналогії мають дуже давнє походження. Вони зустрічаються у працях давньоіндійських мислителів, у міркуваннях давньогрецьких філософів. Латинські вирази "тіло" (corpus), "голова" (caput), "члени" (membra) та подібні до них широко використовували у давньоримській політичній літературі стосовно держави та суспільства. До цієї категорії виразів належать і такі, як "органи влади", "організація держави" тощо. Щоправда, як відзначав відомий російський історик М. І. Кареєв (1850—1931), усе це більше стосувалося інтуїтивного смислу слів, ніж наукового розуміння термінології. А проте власне організмічне розуміння існувало задовго до позитивної соціології, виявляючи себе у різних формах.

На організмічну школу в соціології можна дивитися як на продовження доволі давньої наукової та філософської традиції.

Крім Спенсера, яскравими представниками організмічної школи у соціології були німецький економіст та соціолог А. Е. Шеффле (1831—1903) — автор праці "Будова та життя суспільного тіла", російський вчений П. Ф. Лілієнфельд-Тоаль (1829—1903) — автор "Думок про соціальну науку майбутнього".

Як і переважна більшість сучасних йому соціологів, Шеффле поділяв увесь світ на три царства — неорганічну природу, органічну природу (рослинно-тваринний світ) та соціальний світ.

Що стосується Лілієнфельда-Тоаля, то спочатку він викладав свої уявлення про суспільство, цілком керуючись ідеєю соціального організму. Ця ідея була для нього не просто робочою гіпотезою, а цілком реальною аналогією.

Представники організмічного напряму в соціології полюбляють говорити не тільки про соціальну анатомію та фізіологію, а Й про соціальну патологію, вважаючи, що соціальний організм може мати вади, аналогічні вадам біологічного організму.

Сучасним продовженням цієї традиції є соціобіологія (або біо-соціологія), яка має багато прихильників у країнах Заходу. Представник цього напряму професор Мерилендського університету (США) Б. Л. Хоран головне завдання соціобіології вбачає у побудові теорії, яка могла б дати біологічне пояснення соціальної поведінки, соціальних процесів та видових характеристик соціальної структури.

Одне з відгалужень нинішньої соціобіологїі репрезентоване демографічною школою, яка вивчає вплив густоти населення та його кількості на різні соціокультурні явища. Здійснювані вченими цієї школи статистичні дослідження життєвих процесів (народжуваність, смертність, шлюб, розлучення, захворювання тощо) перетворюються на спеціальну соціологію населення, оскільки тут виокремлюють біологічні чинники густоти та кількості населення як інструменти для визначення форм соціальної організації, політичних режимів, різних релігійних вірувань, норм права тощо.

Після опублікування праць Конта, який утвердив соціологію як самостійну науку, соціологія почала стрімко захоплювати "плацдарми" у різних країнах світу. Дуже швидко з'явилися соціологічні часописи та періодичні видання з різних аспектів соціологічних досліджень. У коледжах та університетах було введено курси та факультети соціології.

Як відзначав відомий соціолог П. О. Сорокін (1889—1968), особливо вражаючим було проникнення соціології в академічне середовище Сполучених Штатів. Сьогодні у США факультети та соціологічні курси посідають одне з перших місць за кількістю студентів. Цей феномен пояснює не тяжіння американців до науки як такої, а те, що соціологія має велике практичне значення. Наприклад, без соціологів важко уявити собі маркетингові та конкретно-економічні дослідження. Соціологи знаходять собі роботу і в армії США. Крім того, їх часто залучають як експертів державні, громадські та приватні організації. Природно, що за таких сприятливих для неї умов (і не тільки у США) соціологія активно впливає на інші науки, у рамках яких виникають свої спеціалізовані соціологічні дослідження (наприклад, у медицині займаються соціологічним аналізом венеричних захворювань, епідемій тощо).

На думку Сорокіна, спеціалізація соціології зайшла сьогодні настільки далеко, що для глибокого та всеохоплюючого розуміння соціокультурного життя назріла потреба у фундаментальному теоретичному синтезі соціологічного знання.