Соціологія - Жоль К.К. - Соціологія та психологія мистецтва

Щоб стати фактом свідомості, будь-яка цінність спочатку має набути вигляду значущості, тобто перетворитися на значущу для людини цінність. З цього випливає, що оцінка пов'язана з пізнанням, але не зводиться до нього. Специфіка оцінки полягає в тому, що вона не вільна від інтересів та потреб суб'єкта, який оцінює й прагне задовольнити певну потребу. Останнє й породжує інтерес до того чи того боку оцінюваного предмета.

Перетворення потреби на інтерес супроводжує вироблення мотиваційного механізму майбутньої діяльності щодо задоволення потреби. Внутрішні мотиви діяльності найтіснішим чином пов'язані з оцінною діяльністю суб'єкта, якому не байдужа адекватність зроблених ним оцінок. Якщо оцінки завищені чи занижені, то замислене може бути не досягнуте. Щоб уникнути хибного вибору, треба розрізняти "дві істини" — пізнавальну та оцінну. Скажімо, у пізнанні ми прагнемо встановити відповідність наших знань об'єктивному станові речей. Перевірка ж істинності оцінки має на меті встановити відповідність наших знань про соціально-культурну цінність певних предметів реальному станові їх у певній системі суспільних відносин. Предмет оцінки є вужчим за предмет пізнання.

Соціологія та психологія мистецтва

Естетичний розгляд мистецтв — одна зі сфер естетики як філософської дисципліни, яку іноді зовсім неправомірно називають філософією мистецтва. Компонентами філософії мистецтва є соціальна психологія та соціологія, але не як самодостатні наукові дисципліни, а як додаткова підмога.

У радянській науці соціологічний підхід до мистецтва, який набув поширення у 20-ті роки XX ст., доводив до карикатурності горезвісний "принцип класовості", тобто соціальну природу мистецтва цілковито ототожнювали з його класовими функціями. Тому у вжитку були висловлювання про мистецтво як знаряддя класової боротьби. А у відповідь на запитання про історичні перспективи розвитку мистецтва категорично лунало: у безкласовому комуністичному суспільстві мистецтво як спеціалізована, однобічна форма діяльності зникне, точніше, перестане бути схожим на себе.

Тільки у 60-ті роки XX ст. окреслився поворот до тверезішого погляду на можливості соціології мистецтва. У цей час висувають положення про те, що соціологічний розгляд витвору мистецтва залежить від аналізу сприйняття художніх цінностей різними категоріями публіки. Водночас набуває поширення поняття "свобода", яке щодо мистецтва відображає той факт, що людину не можна змусити естетично пережити своє спілкування з мистецтвом, ОСКІЛЬКИ естетичне переживання — акт добровільний. На відміну від добровільності у моральному розумінні, коли, наприклад, людина добровільно йде на смерть заради життя інших, тут не потрібні вольові зусилля, але передбачається наявність певного рівня культурності, що зумовлює в людині потребу у прекрасному.

Захисники теорії мистецтва як теорії особливого пізнання неабияк применшують можливості художнього осмислення світу. Наприклад, коли витвір мистецтва оголошують тим художнішим, чим наочніше та виразніше він викликає чуттєвий образ у голові людини. Виходить так, що будь-яке наочне уявлення разом з тим вже і є художнім. З цього приводу Л. С. Виготський іронізував: коли Гоголь стверджує, що "мало який птах долетить до середини Дніпра", того Дніпра, який будь-який птах перелетить без особливих зусиль, то він не тільки не приводить нас до наочного уявлення річки, а радше за все чимдалі веде від нього згідно з метою своєї фантастичної "Жахливої помсти". Тоді Дніпро справді постає як якась надзвичайна, казкова річка.

Не виправдали себе й спроби психоаналітичного витлумачення мистецтва. Як відомо, вчення, розроблене 3. Фрейдом, ставить у центр уваги несвідомі психічні процеси. Психоаналіз намагається поглянути на мистецтво, відштовхуючись від досвіду вивчення сновидінь та неврозів. У середовищі психологів цього напряму набули поширення висловлювання про те, що мистецтво займає серединне положення між сновидінням та неврозом, тобто засадовим для нього є конфлікт, який, на думку психоаналітиків, уже перезрів для сновидіння, але ще не став патогенним. У контексті психоаналітичної теорії мистецтва митця ототожнюють з невротиком. При цьому стверджується, що, наприклад, поет у своїй творчості вивільнює несвідомі потяги. На підтвердження сказаного наводяться слова одного з героїв В. Шекспіра (1564—1616): "Поет виплакує власні гріхи в інших людях".

За такого погляду на мистецтво виявляється, що художня творчість схожа на терапевтичне лікування як для самого творця, так і для тих, хто сприймає плоди його праці. Мистецтво постає лише як засіб для залагодження конфлікту з несвідомим. Звідси напрошується висновок, що мистецтво не має інших позитивних завдань, крім лікувальних. Ігнорування свідомих моментів у переживанні мистецтва стирає грань між ним як цілком осмисленою діяльністю та хворобливими симптомами у невротиків. Незважаючи на допущені прорахунки, психологія мистецтва внесла та продовжує вносити чимало корисного як у філософію, так і в соціологію мистецтва (особливо це стосується соціальної психології).

Загальна характеристика проблем, пов'язаних з поняттям "соціологія культури"
Розділ 5. СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА
Пропедевтичні зауваження
Царина дослідження соціології права та її практичне значення
Сучасні кризові явища у сфері права та їхнє політичне підґрунтя
З історії права в СРСР
Від філософії права до соціології права
Зародження та розвиток соціології права
Порівняльне право
До питання про головні етапи юридизації суспільного життя
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru