Соціологія - Жоль К.К. - До питання про головні етапи юридизації суспільного життя

Порівняльне правознавство остаточно було конституйоване як самостійна галузь досліджень на зламі XIX—XX ст. Разом з тим було визнано та введено до наукового лексикону термін "порівняльне право". Це свідчить про те, що порівняльно-історичний метод є винятково важливим інструментом пізнання в юридичній науці.

Будучи пов'язаним з принципом історизму, який є одним з центральних принципів гуманітарних наук, порівняльно-історичний метод виводить на проблематику соціології права, яка розглядає свої предмети в соціальній динаміці та соціальній зумовленості.

Як відзначав Давід, порівняльне право показує безліч праворозумінь, ознайомлює із суспільствами, в яких відсутнє європейське розуміння права, в яких право тісно пов'язане з релігією й становить найпотаємнішу її частину. Нема потреби говорити про убозтво та вузькість тієї філософії права, яка базована на вивченні тільки свого національного права. Порівняльне право сприяє розвитку соціології права і загальній теорії права, оскільки показує історичне походження правових класифікацій, соціальну та політичну зумовленість державних інституцій тощо. Таким чином, порівняльне право покликане відіграти значну роль в оновленні правової науки, у виробленні нового міжнародного права, яке відповідає умовам сучасного світу.

Порівняльне право багато хто розглядав і продовжує розглядати як один з аспектів соціології. У цьому є своя слушність, оскільки порівняльне право, як і соціологія, намагається встановити, якою мірою право визначає соціально значущу поведінку людей та ті соціальні функції, які люди визнають за ним як за винятково важливою суспільною інституцією. Тому для соціологів права відкриваються широкі перспективи для порівняльних досліджень правових систем минулого та сучасного, виявлення зв'язків права з іншими соціальними інституціями, рівня впливу права на суспільне та державне життя, на розв'язання міжнародних проблем тощо.

До питання про головні етапи юридизації суспільного життя

Історично юридизація (термін "юридизація" є відносно новим та незвичним для юристів пострадянських республік, але він уже увійшов до лексикону західних вчених, на що не можна не зважати. За допомогою цього терміна підкреслюють процес активного впливу юридичної думки та практики на соціальне життя у масштабах держави) життя буржуазного суспільства пройшла, згідно з Ю. Хабермасом, чотири етапи. Перший етап пов'язаний з виникненням буржуазної держави, яка формувалася у Західній Європі у період абсолютизму. Другий — етап конституційної держави. На третьому етапі маємо справу з демократичною конституційною державою, яка сформувалася в Європі та Північній Америці під впливом Великої Французької революції. Четвертий етап пов'язаний з існуванням соціально-демократичних конституційних держав, які з'явилися в Європі у XX ст.

Розвиток права у Західній Європі в період абсолютизму відбувався як інституціоналізація двох важливих засобів регулювання суспільних відносин — економічних (гроші) та державних (влада), що в остаточному підсумку призвело до поділу економіки та держави на дві самостійні підсистеми. Буржуазна держава, заохочуючи підприємницьку ініціативу, створила політичний порядок, у рамках якого феодальне суспільство трансформувалося у ринковий капіталізм. Цивільне право стимулювало розвиток договірних відносин товаровласників. Публічне право закріпило суверенітет держави у царині правотворчості, її монополію на примушування до виконання юридичних приписів. Цей суверенітет почали розглядати як володіння засобами формування громадянського суспільства.

На другому етапі склався конституційний механізм виконавчої влади, який пов'язував її правовими формами та бюрократичними процедурами. Буржуазний порядок цивільного права було доповнено принципом адміністративної легальності, тобто принципом панування права. Цей принцип став гарантією від довільного втручання державної адміністрації в особисте життя громадян.

На третьому етапі відбулася демократизація конституційної влади, і громадяни отримали права участі у політичному житті держави, що було закріплено та розвинено на четвертому етапі.

Соціальна держава зробила у сфері економіки те саме, що відбулося на перших двох етапах юридизації в адміністративному управлінні та законодавстві. Вона закріпила гарантії трудящих від свавілля підприємців. Так у процесі історичної еволюції формувалося право як особлива соціальна інституція, яка функціонує у рамках певних юридичних норм. Право як соціальна інституція не створює нових соціальних відносин, не формує їх безпосередньо, а лише регулює чинні й у процесі цієї регуляції справляє побічний вплив на формування соціально-правових відносин у державі.

Таким чином, юридизація чинних відносин — це встановлення правових інституцій, які є гарантами стабільності суспільства у масштабах правової держави.