Соціологія - Жоль К.К. - Соціолінгвістичне вивчення мови політики

Засоби масової комунікації (преса, радіо, телебачення, реклама) — різні інструменти у руках представників влади, за допомогою яких вони здійснюють цілком певну політику або намагаються здійснювати її. Залежно від синтаксису та стилістики повідомлень можна справляти той чи той вплив на створювану картину ситуацій, подій. Звичайно, політики — не лінгвісти. Тому взаємозв'язок між лінгвістичними інструментами влади та самою позицією влади є неоднозначним і складним, чим можуть скористатися й користуються опозиційні сили в особі груп або окремих особистостей, журналісти.

Однією з найважливіших царин діяльності політики є завоювання симпатій населення. Цього досягають за допомогою різних засобів, у тому числі й мовних. На думку фахівців, дуже ефективними для завоювання довіри мас є так звані ідентифікаційні формули, тобто мовні звороти, які немовби запрошують читачів або слухачів ідентифікувати (ототожнити) себе з тим, хто говорить або пише. Особливо корисні у цьому разі займенники "ми", "наш", "наші".

Велику роль у вербальній політичній діяльності відіграють ев-фемізми (грецьк. euphemismos від еи — добре + phemi — говорю, кажу, пом'якшене висловлювання замість різкого, гострого або такого, що порушує норми пристойності), які допомагають надати деяким подіям позитивного або більш позитивного забарвлення й тим самим подолати упередження або опір слухачів та читачів.

Наприклад, пише німецький дослідник К. Саламун, коли економічне становище характеризують як "нульове зростання", то зі словом "зростання" у більшості людей пов'язана певна позитивна оцінка, хоча у цьому разі зростання дорівнює нулю. Широке застосування у політичному мовленні мають також синонімічні ряди. Для позначення одних і тих самих явищ або процесів використовують синоніми зі знаками "плюс" та "мінус", коли мова заходить про свою діяльність та про діяльність противника. Наприклад, "розвідка — шпигунство", "інформація — пропаганда", "патріотичний — шовіністичний" тощо.

Корисним виявляється також вживання метафор та "модних слів", які надають політичному мовленню яскравість і допомагають справляти емоційний вплив на аудиторію.

Цікаво відзначити, що кожна політична партія намагається довести: саме її слововжиток є істинним, натомість політичні противники свідомо викривлюють смисл слів та термінів.

Сучасна політика за умов поширення засобів масової комунікації породжує у сфері мови специфічне явище, яке називають мовою політики. Говорячи словами німецького дослідника В. Бергсдорфа, вживання мови у політичних цілях перетворює мову на один з важливих чинників політики. Але цим справа не обмежується, оскільки мовленнєва діяльність сучасного політика, який рекламує себе за допомогою засобів масової комунікації, є переважно мистецтвом виконання, а не творення (у більшості випадків політик не пише сам для себе промови, а лише "редагує" вже написане консультантами, референтами, експертами). Відповідно до цього на цілком законних підставах соціологи можуть оцінити світ політики як театральний світ, як світ театральної сцени, на якій політичний діяч постає майже у буквальному розумінні як актор. Підставою для такого твердження є, зокрема, те, що мовлення політичного діяча не є спонтанним, а завжди заздалегідь ретельно підготовлене, виважене й до того ж нерідко має "суфлерський" характер, тобто промову зачитують з папірця. Ці "папірці" дуже цінують соціологи та психологи, оскільки текстовий аналіз дає змогу кинути світло на політичний підтекст виступу суб'єктів, які перебувають при владі, або суб'єктів, які прагнуть до влади.