Соціологія - Жоль К.К. - Розділ 2. ЕКСПЕРТНИЙ АНАЛІЗ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ЕКСПЕРИМЕНТ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ БАЗИС ТА ТЕХНІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ

• Пропедевтичні зауваження

• Показники, індекси, визначення. Філософсько-методологічні проблеми прикладної соціології

• Прогнози та роль експертів у їх розробці " Головні принципи та етапи проведення опитування за методом Лелфі

• Комп'ютерні "експертні системи" та "когнітивна інженерія"

• Метод спостереження у соціології та його зв'язок із соціологічним експериментом

• Артефакти та фікції у контексті філософії та соціології

• Соціологічний експеримент

Пропедевтичні зауваження

Прикладна соціологія — це передусім копітка праця на замовлення, на конкретного замовника, яким може бути окрема особа, приватна фірма, урядова установа тощо. Але як наукова дисципліна прикладна соціологія не обмежується використанням уже готових методів, способів, інструментів аналізу відповідного матеріалу. Оскільки у низці випадків цей матеріал буває вельми складним для аналізу, доводиться вносити корективи до застосовуваного інструментарію, а це передбачає знання методологічної проблематики, вміння критично оцінювати наявні у розпорядженні соціологів-практиків методи та методики. Тому прикладна соціологія вимагає від тих, хто її репрезентує, професійної наукової культури, яка передбачає високу теоретичну підготовку поряд з практичними навичками роботи.

Показники, індекси, визначення. Філософсько-методологічні проблеми прикладної соціології

У XVIIІ ст. перед економічною наукою постала необхідність вивчення масових явиш. На початок XX ст. було розроблено головний арсенал статистики (методи статистичного спостереження, індексний та зведено-табличний, метод групування тощо). Статистика визначила у загальних рисах і саме поняття показника, хоча стосовно нього і сьогодні точаться суперечки.

• У статистиці під показником розуміють кількісну характеристику соціально-економічних явиш, відповідно до чого виокремлюють кілька різновидів показників.

Розробка проблематики соціальних показників у соціології спирається на вже напрацьований досвід емпіричних досліджень (анкетування, інтерв'ювання, спостереження). Теоретичне узагальнення цього досвіду дає змогу будувати системи (матриці, таблиці) якісних та кількісних даних.

Важливим напрямом у побудові показників є стандартизація методів збирання та аналізу інформації. Це вимагає розробки спеціальних теорій, у термінах яких можна формулювати вихідні соціологічні засновки та припущення. Слушно вважають, що специфіка показників має полягати не у формі подання (наприклад емпіричні дані, числові величини), а у механізмі отримання їх.

Питання про соціальні показники якнайтісніше пов'язане з питанням про вимірювання. Вимірюваність соціальних явищ є необхідною умовою конструювання так званих соціальних змінних та показників-вимірювачів. Ця умова передбачає розробку специфічних індексів (від лат. index — покажчик, список).

• У статистиці індекси — це відносні величини, які характеризують динаміку сукупності, складеної з безпосередньо неспіввимірних одиниць, і спираються на відповідну концептуальну модель. За допомогою таких індексів можна здійснювати операції вимірювання й будувати логіко-математичні типології соціальних явиш.

Проблематика соціальних показників передбачає доволі складний комплекс методів та процедур операціоналізації відповідних соціологічних понять. Під операціоналізацією розуміють трансформацію цих понять у показники на підставі сучасних логіко-методологічних теорій визначень, хоча цілком до логіки питання операціоналізації соціологічних понять не звідні, оскільки у низці випадків маємо справу з експериментальною перевіркою розроблених концепцій.

• Аналіз сучасної соціологічної літератури показує, що операційне визначення у соціології має кінцевою метою переведення понять з "розмитими краями" в індекси.

Характерною рисою більшості спроб створення теорії операційних визначень у соціології є прагнення пов'язати операції, мета яких полягає в установленні або перевірці емпіричного смислу теоретичних понять, з принципом емпіризму. Цей принцип сам по собі незаперечний. Предметом суперечок є різні концепції емпіризму, а надто теорія операційних визначень американського фізика-експериментатора та філософа П. В. Бриджмена (1882—1961), лауреата Нобелівської премії з фізики.

Підґрунтям схеми Бриджмена стало відоме узагальнення А. Ейнштейном (1879—1955) поняття "одночасність". Як відомо, до Ейнштейна одночасність вважали властивістю двох або більше подій. Цю властивість визначали у термінах ньютонівської концепції абсолютного часу. Ейнштейн довів, що одночасність не є абсолютною властивістю двох подій. На його думку, мова має йти про поняття, яке слід релятивізувати стосовно вимірювальних процедур, здійснюваних "спостерігачем".

Бриджмен вважав, що ейнштейнівське узагальнення поняття одночасності є чудовим зразком так званого операційного визначення. Головна ідея полягає в тому, що наукове поняття в ідеалі має бути еквівалентним відповідному класові операцій. Поняття довжини, писав Бриджмен, фіксоване у науці тоді, коли фіксовано операцію вимірювання довжини. Отже, поняття довжини означає не більш і не менш, ніж множину послідовних операцій, за допомогою яких у фізиці визначають довжину. У цьому розумінні наукове поняття відповідає множині операцій, характерних для цієї форми науково-пізнавальної діяльності.

Первинна версія операційного критерію смислу наукових понять стосувалася передусім термінів дескриптивного характеру, тобто термінів, які у науковій мові слугують для описання певних дій, подій, процесів тощо. Ця версія радикально обмежувала звичайну природничо-наукову номенклатуру, з якої виключали всі терміни, не пов'язані з якою-небудь конкретною емпіричною або експериментальною перевіркою.

Сутність цієї версії операціоналізму полягала в тому, щоб визначати кожне фізичне поняття за допомогою лабораторних операцій. Пізніше, переконавшись у негнучкості пропонованого критерію смислу наукових понять, Бриджмен до лабораторних операцій додав операції теоретичного характеру. Проте він не розумів, що цим підриває позиції операціоналізму.

Завдяки працям логіків та математиків XX ст. сучасні вчені відмовилися від утопічної ідеї здійснити повну операціоналізацію головних наукових понять. Вони змушені були визнати необхідною передумовою для побудови наукових визначень наявність у мові науки невизначуваних (вихідних) понять.

Важлива функція визначення полягає в тому, що воно поділяє поняття певної предметної царини на базисні та похідні. Відповідно до цього слід передусім визначати не головні поняття, а похідні. Але тільки після фіксації вихідних понять та вихідних аксіом теорії ми можемо ставити завдання визначити статус того чи того поняття у рамках певної теорії. Й оскільки статус вихідного поняття задано теорією загалом, а не якою-небудь довільно обраною з неї формулою, то безглуздо абстрагуватися від внутрішньо взаємопов'язаного контексту, включаючи теорії, які узагальнюють емпіричний матеріал.

Емпірична або експериментальна перевірка наукових понять виводить нас на так званий верифікаційний критерій смислу наукових понять та речень (висловлювань, пропозицій). Цей критерій не має нічого спільного з ненауковим використанням слова "верифікація" (фр. verification від лат. verus — істинний + facere — робити; перевірка істинності теоретичних положень), яким полюбляють іноді бездумно хизуватися не тільки студенти, а й випускники вищих навчальних закладів.

Верифікаційний критерій смислу наукових понять запропонував Л. Вітгенштейн, розробили вчені Віденського логіко-філософського гуртка. Спочатку цей критерій був пов'язаний з так званими реченнями спостереження. Як приклади використання цього критерію зазвичай наводять не ті речення, які передбачають реального спостерігача, а ті, які зовсім не передбачають реального спостерігача "тут" і "тепер" (наприклад, "Прокуратор Юдеї Понтій Пілат, який жив багато сторіч тому, полюбляв ласувати по суботах галушками"; "У третьому тисячолітті завдяки неймовірним успіхам генної інженерії деякі люди повідрошують віслюкові вуха й навчаться стояти на

них"). Це означає, що першим кроком, який належить зробити при уточненні верифікаційного критерію, має бути диференціація "реального (актуального) спостерігача" та "носія мови". Тому прихильники верифікаційного критерію смислу наукових понять ніколи не вимагали реального здійснення верифікації, що випливало з ототожнення "носія мови" та "спостерігача", а лише стверджували саму можливість верифікації.

Ця концепція верифікації не створює ускладнень у розумінні смислу наукових висловлювань (і не тільки наукових) про недавнє минуле або найближче майбутнє, оскільки можна собі уявити "згадування" або "очікування" якої-небудь події.

А чи можна "пригадати" події за палеозойської ери, коли людини не було? Ясна річ, не можна. Тому поняття "уявлюваний" має очевидний недолік.

Відмова від психологізму у виробленні надійного верифікаційного критерію призвела до поняття "логічно можливого", тобто деякі висловлювання мають смисл тоді й тільки тоді, коли їх верифікація є логічно (принципово) можливою. Проте й "логічна можливість верифікації" не забезпечила точного визначення властивості "мати смисл" стосовно висловлювання.

Більш оригінальну модифікацію верифікаційного критерію смислу запропонував свого часу Р. Карнап, який на противагу вимозі цілковитої верифікації всіх наукових понять висунув ідею "підтвердження". Під "підтвердженням" він розумів багатощаблевий процес, у ході якого ми послідовно уточнюємо наші знання смислової характеристики наукових понять.

Бриджмен також спробував зробити свій внесок у переосмислення пізнавальних можливостей наукових понять, визначивши значення наукових термінів як сукупність операцій. Проте і його спроба не мала успіху, хоча й допомогла усвідомити наявність операційних функцій у деяких наукових понять.

Як бачимо, проблема соціологічних показників має передісторію не тільки у річищі розвитку економіки та статистики, а й у річищі неопозитивізму XX ст., який розробкою методу верифікації змусив соціологів переосмислити свій науковий інструментарій та техніку його використання.

Інтуїтивно зрозуміло, що соціальні показники — це деякий специфічний спосіб перетворення та операційного використання наукових знань про соціальні явища, відповідно до яких вони (знання) можуть поставати як засіб оцінки та реалізації, скажімо, тієї чи тієї соціальної політики. Тому вихідним пунктом у розробці соціологічних концепцій з використанням показників має бути соціальне замовлення. Адже соціальні показники мислять як кількісні та якісні оцінки наявних соціальних явиш та процесів з точки зору прийнятих у певному суспільстві норм, ідеалів та ціннісних орієнтирів. Тому соціальні показники іноді (й не без підстав) розглядають як критерії для визначення соціальних пріоритетів. Одні з таких показників постають у вигляді соціальних цілей, інші — у вигляді засобів їх досягнення. У зв'язку з цим соціальні показники можна у першому наближенні схарактеризувати як інструмент соціального управління, забезпечений сучасною інституцією експертизи.

Пропедевтичні зауваження
Показники, індекси, визначення. Філософсько-методологічні проблеми прикладної соціології
Прогнози та роль експертів у їх розробці
Головні принципи та етапи проведення опитування за методом Делфі
Комп'ютерні "експертні системи" та "когнітивна інженерія"
Метод спостереження у соціології та його зв'язок із соціологічним експериментом
Артефакти та фікції у контексті філософії та соціології
Соціологічний експеримент
ВСТУП
ТЕМА 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru