Соціологія - Жоль К.К. - Соціологічний експеримент

З деякими застереженнями до способу спостереження у соціології та соціальній психології можна віднести так званий метод експериментального спостереження, який має на увазі мінімальне втручання експериментатора у перебіг здійснюваного ним експерименту й максимально можливе врахування своїх власних ціннісних та соціально-психологічних установок. Соціологічний експеримент належить до важких методів збирання інформації. Головна його мета, як і експерименту взагалі, полягає у перевірці відповідних гіпотез. Соціологічні експерименти найкраще проводити за відносно однорідних умов, спочатку у невеликих групах. Загальна схема експерименту полягає в тому, щоб за допомогою вибору експериментальної групи або груп простежити за спеціально створених експериментальних умов напрям, величину та усталеність зміни характеристик, які цікавлять дослідника і які можуть бути визначені як контрольні. Експерименти розрізняють як за характером експериментальної ситуації, так і за раціональною послідовністю доведення дослідницької гіпотези.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділяють на польові та лабораторні. У польовому експерименті група перебуває у природних умовах свого звичного функціонування (скажімо, студенти на семінарських заняттях). При цьому члени групи можуть бути або поінформовані, або не поінформовані про свою участь в експерименті.

У лабораторному експерименті ситуацію, а часто-густо й самі експериментальні групи формують штучно. Тому члени групи, як правило, поінформовані про експеримент.

У польовому та лабораторному експериментах як додаткові методи збирання інформації можуть бути використані опитування та спостереження, результати яких коригують дослідницьку діяльність.

За раціональною послідовністю доведення дослідницьких гіпотез розрізняють лінійні та паралельні експерименти.

Лінійний експеримент полягає в тому, що аналізу піддають одну й ту саму групу, яка є і контрольною, і експериментальною. Це означає, що до початку експерименту фіксують усі контрольні, факторні (які вводить або змінює сам дослідник) та нейтральні (які немовби не беруть участі в експерименті) характеристики групи. Після цього змінюють факторні характеристики групи (та/або умови її функціонування), а потім по завершенні певного часу знову оцінюють (вимірюють) стан групи за її контрольними характеристиками.

У паралельному експерименті одночасно беруть участь дві групи — контрольна та експериментальна. Вони мають бути ідентичними за всіма контрольними та нейтральними характеристиками. Характеристики контрольної групи залишаються постійними впродовж усього експерименту, натомість характеристики експериментальної групи змінюються. За підсумками експерименту контрольні характеристики двох груп порівнюють і роблять висновок про причини та величину змін, що відбулися.

Успішне проведення такого роду експериментів значною мірою залежить від правильного добору його учасників. У прикладній соціології для формування експериментальних груп використовують: (1) метод попарного добору, (2) метод структурної ідентифікації та (3) метод випадкового добору. Застосування того чи іншого методу добору залежить від планованого експерименту.

Метод попарного добору використовують переважно у паралельному експерименті. Суть цього методу полягає в тому, що з генеральної сукупності відбирають дві групи, ідентичні за нейтральними та контрольними характеристиками.

Метод структурної ідентифікації може бути використаний як у паралельному, так і в лінійному експерименті. Для лінійного експерименту добір групи здійснюють способом квотної вибірки, щоб група являла собою мікромодель генеральної сукупності за нейтральними та контрольними характеристиками. У паралельному експерименті за тими самими характеристиками вирівнюють структури експериментальної та контрольної груп.

Метод випадкового добору ідентичний методу ймовірнісної вибірки із заздалегідь заданим обсягом. Зазвичай цей метод використовують у польових експериментах за численності експериментальних груп.

Висновки

1 Методика та техніка сучасної прикладної соціології спираються на певний теоретичний базис, без знання якого неможливе кваліфіковане проведення конкретних досліджень та узагальнення отриманих результатів. Необхідно враховувати й те, що предметна царина дослідження висуває свої специфічні вимоги до технічного інструментарію (власне соціологічного або запозиченого з інших наук). Тому треба вміти поєднувати знання певної галузі соціології зі знаннями загальнонаукового методологічного характеру, які підказують, якими принципами слід керуватися при переході від однієї наукової дисципліни до іншої або з одного рівня наукового пізнання на інший.

2 Соціологічна робота з експертами потребує використання різних методів та процедур, вибір яких визначено цілями та завданнями дослідження. Серед соціальних замовлень щодо експертизи переважають замовлення, пов'язані з прогнозами соціально-економічного розвитку та управлінням процесами цього розвитку. Природно, що останнє пов'язане з великою відповідальністю, оскільки соціологи так чи так впливають на прийняття важливих для соціальних груп та суспільства загалом рішень.

3 Сьогодні найперспективнішими з проблематики експертного аналізу є соціологічні дослідження у галузі пізнавальної (когнітивної) інженерії, пов'язані з розробкою та створенням комп'ютерних "експертних систем", які, як свідчить практика, дають змогу використовувати знання професіоналів (експертів) для оперативного й дуже ефективного розв'язання соціальних та науково-технічних завдань. Але для цього соціологи повинні оволодіти новими методами та навичками роботи з комп'ютерними програмами, попередньо засвоївши необхідний обсяг логіко-математичних знань.

Контрольні завдання

1. Хто і для кого робить прогнози?

2. Якою є роль експертів у складанні прогнозів?

3. Схарактеризуйте соціологічний смисл методу Лелфі.

4. що таке "експертні системи" у кібернетиці?

5. Чим займається когнітивна інженерія?

6. У чому полягає специфіка соціологічного методу спостереження?

7. Поясніть науковий смисл поняття "артефакт" і спробуйте навести кілька прикладів.

8. Що таке експеримент у соціології?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.

Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.

Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.

Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.

Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.

Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.

Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.

Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.

Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.

Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.