Соціологія - Кузьменко Т.М. - Типологія маргінальності

Розрізняють три традиції у поясненні маргінальності^*178:

*178: {Попова И. П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // Социологические исследования. - 1999. - № 7. - С. 62-71.}

Культурна маргінальність - в ії основі - взаємодія двох ціннісно-нормативних систем культур, що нерідко конфліктують між собою. Внаслідок цього у індивіда виникає неадаптованість, невизначеність статусу та ролі, двозначність ситуації.

Маргінальність соціальної ролі - виникає: у випадку невдалої спроби входження до позитивної референтної групи; членство в групах, обумовлених як маргінальні (деякі професійні групи, наприклад, цілителі); перебування в ролі, що перебуває між двома суміжними ролями; соціальні групи, що функціонують за межами соціальної організації (наприклад, цигани, бездомні і т.д.).

Структурна маргінальність - соціальні групи, які втратили свої права та можливість їх реалізації чи перебувають у дещо гірших умовах, внаслідок політичної, економічної та соціальної нерівності.

Розглянемо більш детально структурну маргінальність, основи дослідження якої закладені європейською традицією.

Структурна маргінальність характеризує дві різні позиції індивіда чи соціальної групи в соціальній структурі суспільства. Це або проміжна позиція між структурним елементами, або найнижча в соціальній ієрархії. В структурній маргінальності розрізняють маргінальність - перехідність та маргінальність - периферійність.

Маргінальність, яка розуміється як перехідність (гранич-ність), - це стан на межі, що виникає в процесі переходу індивіда з одного соціального статусу до іншого. Обов' язково передбачається, що це не просто перехід, а стан незавершеності цього переходу, перебування на межі двох статусів. При цьому індивід залишається повноправним елементом соціальних відносин. Маргінальність - перехідність виникає як наслідок:

o процесів соціальної мобільності, що не пов'язані зі структурними змінами в суспільстві;

o процесів переходу від усталеної соціальної структури суспільства до нової.

Цей тип структурної маргінальності можна характеризувати як із деструктивної, так і з конструктивної позиції.

Маргінальність - периферійність характеризує перебування в найнижчій позиції в соціальній ієрархії чи за межами (на межі) функціонального центру поліструктурної системи соціальних зв' язків. Периферійна маргінальність передбачає втрату соціальних зв' язків. Низхідна соціальна мобільність утворює соціальні групи "на краю" соціальної структури. Для таких елементів в соціології застосовують поняття: "нижчий клас", "аутсайдери", "декласовані", "бездомні" тощо^*179.

*179: {Галсанамжилова О. Н. К вопросу о структурной маргинальности в российском обществе // Журнал социологии и социальной антропологи. - 2006. - № 4. - С. 160-169.}

Процес маргіналізації супроводжується втратою особистістю ідентифікації з певною соціальною групою та зміною соціально-психологічних орієнтацій. Це зумовлює соціальні переміщення певної частини індивідів. Однак "входження" в нову соціальну групу відбувається не миттєво, інколи - це довготривалий процес. У індивіда формується суб' єктивна самооцінка власних можливостей залежно від самооцінки ситуації; окреслюється стратегія поведінки^*180. Дослідження різноспрямованих стратегій поведінки дозволило вирізнити три типи потенційної маргінальності.

*180: {Голенкова З. Т., Игитханян Е. Д., Казаринова И. В. Маргинальный слой: феномен социальной самоидентификации // Социс. - 1996. - № 8. - С. 12-17.}

Перша група - консервативна (та, що стабілізується). Члени цієї групи орієнтуються на збереження власного соціального статусу, зокрема професійного. Такій групі притаманна нульова потенційна маргінальність.

Друга група - орієнтована до низу. Індивіди готові до пониження статусу, до виконання менш кваліфікованої праці. Така потенційна маргінальність відзначається від' ємним (мінусовим) значенням.

Третя група - прогресивна. Індивіди орієнтовані на позитивні зміни, на підвищення соціального статусу. Вони обирають нову професію більш кваліфіковану та високооплачувану. Це - потенційна маргінальність з позитивним значенням.

Кожній групі відповідає своя стратегія поведінки. Першій - стратегія стабілізації, а другій та третій - протилежно спрямовані стратегії. Відповідно - стратегія зниження та підвищення статусу, які рухають усю соціальну структуру суспільства та впливають на загальний напрям та інтенсивність соціальних пер₁еміщень, характер стратифікації та міру маргіналізації суспільства^*181.

*181: {Там само. }

У маргінальності розрізняють природну, пов'язану зі спонтанною соціальною мобільністю. Вона притаманна усім суспільствам і, зазвичай, обмежена, не зачікає основи існуючої стратифікаційної системи. На відміну від неї, привласнена маргінальність має примусовий характер і супроводжується зниженням соціального статусу цілих соціальних груп і прошарків, викликає значні руйнування традиційних соціальних спільнот, дезінтеграційні процеси у соціальній структурі, що перетворюють суспільство на аморфну масу, "атомізованих" індивідів. Українському суспільству значною мірою властива привласнена маргінальність, в основі якої є радикальні суспільно-економічні та політичні зміни. Такий тип можна також визначити як екстремальний, коли індивіди або групи позбавляються своїх традиційних соціальних позицій, що спричинено війною, революцією, структурними зрушеннями в економіці і т.п.

Залежно від об'єкта маргіналізації розрізняють: етномаргінальність, що виникає внаслідок міграцій у чуже етнічне середовище; соціомаргінальність, пов'язану з незавершеністю переміщення соціальних груп; економічну маргінальність, викликану втратою роботи і колишнього матеріального благополуччя; політичну маргі-нальність, обумовлену втратою загальноприйнятих політичних норм і цінностей політичної культури; релігійну маргінальність як наслідок відмовлення від традиційних конфесій.