Соціологія - Макеєв С.О. - Класовий конфлікт

Історія людства, за Марксом, — це історія класової боротьби. Як тільки в примітивному суспільстві починається диференціація, воно поділяється на класи — соціальні спільноти, що характеризуються певним місцем у процесі виробництва, у розподілі благ та влади. Якщо інтереси класів несумісні, боротьба набуває антагоністичного характеру. Вона стає головною детермінантою соціального процесу, зберігає потенційну можливість відкритого зіткнення — соціальної революції.

К. Маркс залишиться в історії соціологічної думки родоначальником конфліктологічної традиції. Незалежно від історичної долі теоретичних передбачень, практичної реалізації ідей його вчення, головні Марксові наукові гіпотези, дослідницькі моделі, соціологічні узагальнення зберігають аналітичну продуктивність. Найбільш вживані з них у царині соціології — це моделі класового конфлікту. Хоча кожна з численних конфліктологічних концепцій пропонує свою версію або модифікацію класового конфлікту (або соціального конфлікту взагалі), наріжними залишаються положення, висунуті в "Комуністичному маніфесті" й "Капіталі".

Результати досліджень соціальних конфліктів можна звести до таких тез (за схемою американського соціолога Джонатане Тьорнера).

1. Зі збільшенням рівня продуктивності суспільного виробництва зростає поділ праці, і навпаки.

2. Зростаючий поділ праці в суспільстві призводить до посилення нерівності.

8, ЗІ збільшенням продуктивності виробництва зростають згуртованість, солідарність пригноблених.

4. Чим більша класова солідарність пригноблених, тим вірогідніше загострення конфлікту між тими, хто панує, і тими, хто пригнічений та експлуатований:

— посилення класової солідарності залежить, у свою чергу, від рівня зв'язків, спілкування між пригнобленими, які зростатимуть зі збільшенням освіти останніх, рівня урбанізації суспільства, поширенням спільного досвіду громадського життя;

— збільшення кількості пригноблених, які усвідомили спільність своїх інтересів, теж приводить до посилення класової солідарності. Це усвідомлення спільності залежатиме від поширення почуттів відчуження серед гноблених, від масштабу нерівності, від активності панівного класу, спрямованої на розкол пригноблених, від ступеня заниження поцінування праці, від рівня дегра-даційної мобільності в суспільстві;

— розвинення ідеології єднання також приводить до збільшення класової солідарності. Воно залежатиме від здатності пригноблених рекрутувати ідеологічних лідерів, від можливості панівних класів керувати соціалізацією підпорядкованих їм, від здатності владної верхівки спрямовувати засоби масової комунікації на протидію ідеологічному згуртуванню пригноблених.

5. Рівень конфліктності між гнобителями і гнобленими, можливість застосування насильства залежатимуть від ступеня поляризації між ними, оскільки чим більшою є класова солідарність пригноблених, тим ця поляризація глибша, що справедливо і в разі зміцнення солідарності між гнобителями.

У класовому розшаруванні суспільства визначальною є позиція людини щодо засобів виробництва. Один клас прив'язаний до виробничих відносин, що відживають і стають перешкодою історичному прогресові, а інші, навпаки, втілюють нові виробничі відносини, які покликані сприяти зростанню продуктивних сил, побудові прогресивнішої соціальної організації. Носієм таких відносин у Марксовій теорії є робітничий клас. Саме сплав економічних і політичних вимог робітничого класу робить його таким суб'єктом.

Відчуження

Феномен відчуження позначає той стан, коли сили, витворені людиною, повертаються проти неї самої, тобто спостерігається явище ворожості рукотворного світу його творцям, втрати контролю людини над продуктами діяльності. Це дуже важлива для Марксового аналізу капіталізму категорія. Водночас зі зростанням влади людини над природою зростає відчуження її — одне з головних (поряд з експлуатацією людини людиною) звинувачень капіталізму, яке зробило прихильниками марксизму багатьох інтелектуалів Заходу. Людина відчужена від результатів своєї праці, від процесу виробництва, від себе і своєї спільноти. К. Маркс наголошував, що відчуження — це продукт певного способу виробництва, а саме капіталістичного, воно іманентно властиве йому. Звідси випливає гуманістичний пафос критики капіталістичного ладу, розвінчування його дегуманізуючого й фетишизуючого тиску на особу, висновок про неминучість революційного подолання цього ладу.

У теорії історичного матеріалізму Маркс накреслив теоретичні моделі соціальної революції, політичного конфлікту, теорії ідеології, що визначили підхід до цих суспільних явищ на тривалий час

ФРІДРІХ ЕНГЕЛЬС (1820-1895)

Друзі, соратники, однодумці — К. Маркс і Ф. Енгельс — дивовижний приклад сорокарічної плідної праці, яка ніколи не була затьмарена. Провідним у цьому тандемі був К. Маркс, Ф. Енгельс не заперечував* їхнє спільне дітище отримало найменування від імені лише першого. Ідеологічна доктрина, соціальна філософія — це всесвітньо відомий марксизм. Проте стосовно соціологічної теорії доречніше говорити про марксо-енгельсову концепцію, якщо вже не про "енгельсизм".

Саме завдяки Ф. Енгельсу К. Маркс звернувся до соціологічної проблематики, соціологічні розробки та політекономічні екскурси першого вплинули на напрям Марксової думки. Піонерні дослідження Ф. Енгельсом становища робітничого класу в Англії — один з найбільш вдалих прикладів емпіричного й аналітичного розгляду соціальних відносин, процесів урбанізації за умов капіталізму, розкриття антигуманної сутності капіталістичного ладу тих часів.

Увагу К. Маркса привернули також гостра критика Ф. Енгельсом праць буржуазних політекономів, інтерпретація феномену приватної власності, акцентування уваги на негативних аспектах конкуренції та індивідуалізму людей у буржуазних суспільних відносинах, необхідності революційної зміни їх. Багато політ-економічних положень, розвинутих К. Марксом, започатковував Ф. Енгельс. Отже, є справедливою думка, що Ф. Енгельс був значною мірою предтечею соціологічної теорії К. Маркса, а його ідеї — соціологічною складовою спільних робіт основоположників марксизму.

Відчуження
ФРІДРІХ ЕНГЕЛЬС (1820-1895)
§ 2. Соціологічна думка в Україні (кінець XIX — початок XX ст.)
МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ (1841-1895)
МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ (1866-1934)
БОГДАН КІСТЯКІВСЬКИЙ (1868-1920)
В'ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ (1882-1931)
§ 3. Соціологічні концепції першої половини XX ст.
ВІЛЬФРЕДО ФЕДЕРІКО ПАРЕТО (1848-1923)
Предметна царина соціології: нелогічні дії
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru