Соціологія - Макеєв С.О. - Соціальні групи

Ніхто не спроможний створити клас — він є витвором складного комплексу історичних умов, життєдіяльності суспільства, його різноманітних сфер та рівнів, але аж ніяк не окремих індивідів. Без сумніву, кожен з нас належить чи належатиме до того чи іншого класу або верстви (це слово в соціології, особливо західній, є синонімом класу), відтворюючи його в повсякденній діяльності: працюючи, отримуючи винагороду, наслідуючи певні зразки і стандарти поведінки й споживання. Проте все наше життя минає в малих групах, до яких ми належимо за фактом свого народження (наприклад сім'я), обставинами життєвої долі (клас у середній школі, навчальна група в університеті чи інституті, колектив, де ми працюємо, — бригада, лабораторія, відділ) або яким віддаємо перевагу (коло друзів та знайомих).

Досягнення особистісно значущих цілей, прийнятного рівня добробуту, поваги інших та самоповаги — все це неможливе без взаємодії з тими, хто поряд з нами, без опори на них, без надання їм допомоги у відповідь. Соціальна група має місце там, де е усталена мережа контактів між індивідами. До того ж не має значення, з якого конкретного приводу встановлюються контакти: реалізація піднесених ідеалів, пошук засобів до життя, корисні інтереси, злочинний задум чи взаємна симпатія. Важливим є те, що об'єднання індивідів виступає як цілісний суб'єкт і саме так сприймається сторонніми. Соціальне життя, без сумніву, відтворюється і підтримується діями саме таких спільнот (або груп).

Отже, індивіди мають потребу в групах, оскільки задоволення значної частини життєво важливих потреб можливе лише у взаємодії з іншими. В сучасному світі є дуже мало справ і цілей, які виконуються чи досягаються власними зусиллями. Людина чи не одвічно несамодостатня, маючи потребу в інших та жадаючи їх.

Належність до групи вимагає певних обмежень, наприклад свободи поведінки, індивідуальних прав, а також взяття додаткових зобов'язань, дотримання групових вимог і норм. Баланс здобутків і втрат від участі у групі в різних ситуаціях різний. До того ж кожен з нас одночасно належить до кількох груп. Вихід з групи, розрив з нею може бути наслідком як нереалізованості сподівань і домагань, так і суб'єктивного неприйняття розпоряджень та норм, джерелом яких є група.

Так само коли йдеться про групу, як і про суспільство в цілому, соціологи розрізняють її культуру та структуру. Культуру становлять групові цінності, норми, стандарти поведінки, санкції, що більшою чи меншою мірою можуть відрізнятися від домінуючих соціальних або загальнолюдських. Рідко яка група записує, формалізує правила, що регулюють її внутрішнє життя. Якщо це відбувається, то ми маємо статут армії чи монастиря, кодекси поведінки або честі (клятва Гіппократа), вимоги внутрішнього розпорядку тощо. Проте у більшості випадків ці правила латентні (приховані), непомітні сторонньому спостерігачеві. Можливий варіант, коли писані й неписані правила мирно співіснують, маючи окремі сфери застосування і реалізації: одні — для інших та напоказ, інші — для себе та внутрішнього вжитку. Проте діючі члени групи з ними обізнані, відрізняють дозволене від осудливого, нормативне від того, що виходить за межі.

Літературознавець Лідія Гінзбург сказала про це з вичерпною точністю: "Індивід дуже точно відділяє словесну фікцію від етичних реальностей, від умов, що йому запропоновані, якщо він хоче залишатися діючим членом даного середовища. У старій армії, наприклад, офіцер твердо знав, що *'не перелюбствуй" — то церковна фразеологія, а ось шахраювати в карти справді не можна: це громадянська смерть".

У цілому соціолог переконаний, що будь-яка досить стійка взаємодія індивідів спирається на певну культуру — латентну, приховану від непосвячених чи подану прилюдно. І зовсім не обов'язково, щоб схвальне в суспільстві розцінювалось так само у групі. її культура може бути навіть у всьому протилежною домінуючій у суспільстві, викликом їй, "контркультурою".

Група може, звичайно, являти собою аморфне, недиференційоване утворення. Однак частіше вона все-таки певним чином організована і має структуру. Прийнято розрізняти формальну і неформальну структури групи. Перша засновується на наказах, розпорядженнях, як у разі призначення керівника та його заступників у трудових колективах, або через вибори, тобто демократичне делегування повноважень. У результаті в групі конкретно розподіляються влада, права і відповідальність. Той, хто має найбільшу владу в групі (про владу див. § 3 цього розділу), тобто здатність впливати на поведінку її членів, є лідером групи. Неформальна структура групи складається негласно, шляхом стихійного розподілу владних повноважень і засобів впливу. Законність (легітимність) лідерства утверджується мовчазною згодою та добровільним підпорядкуванням, вона спирається на силу, енергію, волю підтримувати групові стандарти претендента на лідерство.

Авторитет і повагу, якими користується член групи, називають статусом, а функції, які він виконує, — роллю (обидва поняття розглядаються в § 2 цього розділу). У деякому розумінні спільні дії — праця чи безтурботний відпочинок — мають бути розіграні. Праця вимагає різноманітних якостей: організаторських, виконавських, творчих тощо, які звичайно розподілені між різними людьми. Реалізація таких якостей, закріплення їх за конкретними індивідами перетворюють їх на роль. У групі завжди відомо, хто допоможе словом і ділом, хто справедливо розсудить, хто розвеселить, а хто є джерелом напруженості та неспокою.

Різноманітність статусів і ролей, поєднання і взаємодоповнення їх — це і є структура групи. Вона дає змогу групі усвідомлювати й артикулювати власні цілі й інтереси, досягати та реалізовувати їх, приймати рішення і більш-менш ефективно реагувати на вимоги зовнішнього середовища, протистояти їм, чинити тиск на інші групи тощо. Структура є деяким гарантом виживання у взаємодії — не завжди дружелюбній — з іншими групами та суспільством у цілому, а для індивідів запорукою задоволення потреб в емоційних контактах і перевагах.

Міра автономності чи, точніше, незалежності групи визначається дефіцитними або стратегічними ресурсами, які є в її розпорядженні і використовуючи які група намагається досягти своїх цілей, захистити чи підвищити свій статус у суспільстві. Це сировина і матеріали, престиж, цінності, що визнаються групою, кваліфікація та специфічні особливості її членів, можливості впливу на законодавчу та виконавчу владу, ступінь і міра солідарності групи, готовність до колективних дій. Сила групи тим більша, чим більше вона здатна збурити нормальний перебіг соціальних та економічних процесів, демонструючи чималі шанси відстояти власні інтереси. Окремі професійні групи, наприклад шахтарі, енергетики, водії громадського транспорту, мають можливості чинити силовий тиск. Проте значна частина індивідів, що не володіють відповідними ресурсами, вдається до голодування як крайнього засобу, тобто ставить під загрозу власне життя.

Нині належність до групи — це не тільки необхідність, якої не уникнути, а й внутрішня потреба пошуку оптимального поєднання самотності й колективного життя. Справді, багато цінностей та благ, яких ми потребуємо, стають доступними лише за умови взаємодії з іншими людьми, а часом і спільного виступу на захист своїх прав. Але йдучи на подібну взаємодію, ми свідомо поступаємося частиною своєї суверенності, визнаємо над собою ще одну (групову) владу і повинні рахуватися з можливістю, що за деяких, наприклад екстремальних, обставин група вимагатиме конкретних проявів лояльності, підпорядкованості її владі аж до відмови від власної індивідуальності.