Соціологія - Макеєв С.О. - Роль

У соціології соціальну роль визначають як сукупність нормативно обумовлених соціальних властивостей, очікувань і зобов'язань у поєднанні з конкретною соціальною позицією. У структурно-функціональній соціології статусно-рольова єдність визнається основним елементом соціальної структури, під якою розуміють систему взаємодій індивідів. Позиції в суспільстві (статуси) вимагають виконання тих чи інших функцій. Активність індивідів, спрямована на реалізацію функцій, — це і є соціальна роль. Вона є основою формування відповідних очікувань з боку інших: від дорослої людини очікують ініціативи, від підлітка — покірності, від бізнесмена — підприємливості, від найманого робітника — ретельності та дисципліни, від дівчинки — бути дівчинкою, а від хлопчика — бути хлопчиком. Дотримання певних правил вимагають від пасажира літака, від студента, від чоловіка.

У структурно-функціональній теоретичній орієнтації роль трактується як складне діяння. Складне, тому що, по-перше, активність індивіда спрямована на досягнення певної мети, тобто має цільову орієнтацію. По-друге, роль пропонує засоби для адекватної реакції на ситуацію, що складається, тобто виконує адаптивну функцію. По-третє, роль інтегрує зусилля принаймні двох індивідів у єдине ціле, сприяючи встановленню порядку. По-четверте, роль виконується в межах інституціоналізованої системи цінностей, контролюється та спрямовується нею.

Близькою до власне соціологічної є концепція статусу та ролі, запропонована американським антропологом Ральфом Лінтоном (1893—1953). У 40-ві роки він намагається осмислити численні аспекти взаємодії особистості та соціальної структури. На його думку, дослідження цієї проблеми продуктивне лише за умови, що буде розвинуто модель соціальної структури, найбільш придатну для вивчення особистості. В такій моделі центральним Р. Лінтон вважав поняття "культура". Саме культура окреслює межі соціальних спільнот, а найістотнішими відмінностями є культурні: відмінності в цінностях і нормах, у засвоєних зразках поведінки. В Англії, наприклад, слово "джентльмен" зовсім не означає "багата людина", це людина з бездоганними манерами, твердими і високо цінованими в суспільстві принципами. У передреволюційній Америці це слово функціонувало в дещо іншому культурному контексті, адже там "джентльмен" мав цілком конкретний привілей (статус): він не підлягав тілесним покаранням.

Індивід належить до обмеженої, але все-таки досить великої кількості спільнот, категорій, спілок, товариств тощо. Він є членом сім'ї, трудового колективу, має певне коло друзів і знайомих. Ідучи в транспорті, він входить до категорії "пасажирів", будучи в театрі — до "глядачів", у магазині — до "споживачів" і так далі. Кожну з позицій, яку індивід займає протягом одного лише дня, Р. Лінтон називав статусом, серед них і позицію в ієрархії престижу.

Поняття "роль" використовується ним для позначення суми культурних зразків, що асоціюються з певним статусом. Це настанови, норми, цінності, правила поведінки, які суспільство пропонує для організації діяльності кожному володареві статусу. Вони є обов'язковими для виконання, належать позиції (статусу) незалежно від того, яка саме людина претендує на цей статус. Однак лише реалізація поведінки перетворює їх на роль: Р. Лінтон говорить про роль як про динамічний аспект статусу.

Отже, статус потребує дій, а сама дія, що регулюється і спрямовується сукупністю норм, — це і є роль. Статусу, як правило, відповідають кілька ролей — так званий рольовий набір. Викладач очікує від студента старанності у навчанні, студентська організація — активності, а друзі — уваги та прихильності. Окрім того, протягом дня індивід займає кілька позицій та виконує кілька рольових наборів. Здобуваючи загальну і спеціальну освіту, ми набуваємо навичок та зразків для виконання професійної ролі, посідаємо певну позицію в структурі занять. На роботі ми користуємося певною повагою та авторитетом, тобто володіємо конкретним статусом, і своїми діями намагаємося йому відповідати чи підтримувати його. Дорогою з роботи додому наш статус визначається статтю та віком і передбачає вияв конкретних зразків поведінки у громадському транспорті в "годину пік". Вдома нас очікує нова конфігурація статусів та ролей, що вимагає відповідних реакцій на різні життєві ситуації.

Соціальне життя проходить організовано ще й тому, що статуси і рольові набори більш-менш упорядковані у просторі та часі. Якби вони раптом зійшлися в одній точці простору, ми відчули б труднощі у виборі належної до виконання ролі, наша діяльність паралізувалася б. Суспільство та індивіди піклуються про розосередження статусів і ролей, щоб нам не довелося, наприклад, виконувати роль турботливих батьків у робочий час, іншими словами, щоб одна роль не накладалася на іншу.

І все-таки, як би ми не намагалися, розвести ролі не завжди вдається. Тоді якась з них "грається" явно погано, оскільки не вдається примирити й узгодити протилежні чи помітно відмінні очікування. Однак найістотнішим, можливо, є навіть не це. Головна проблема полягає в тому, щоб, виконуючи різні ролі, зберегти вірність самому собі, не дати розпастися тій тотожності, що називається "Я". Людина — істота пластична, але у прагненні відповідати неузгодженим вимогам вона, як правило, піклується і про самозбереження: в усіх ролях має виступати деяке неподільне "Я". Таким є й очікування з боку інших. Якщо ми розчаруємо їх, то почуємо на свою адресу звинувачення у "втраті обличчя", "дволикості", "зраді самому собі", нам відмовлять у дружбі та знайомстві, але відхід від власного "Я" має бути значним, необхідно радикально вийти за межі прийнятих модифікацій поведінки, пов'язаних з виконанням різних рольових наборів. Проте відома ізольованість статусно-рольових комплексів, про яку ми самі піклуємося, дає нам змогу бути різними в різних ситуаціях, розщеплювати своє "Я" на взаємовідмінні елементи й успішно приховувати таке розщеплення від інших.

Завдяки неодноразовому повторенню, традиції, покаранням за їх невиконання зразки поведінки дуже міцно поєднані зі статусами. Ця обставина усталює процес формування очікувань стосовно належного "розігрування ролі". Ми сподіваємося, що водій маршрутного автобуса не відхилиться від маршруту, що викладач університету читатиме лекції, а не гумористичні оповідання, що продавець торгуватиме, а не обговорюватиме вголос, як ми одягнуті, що чиновник державного закладу приділить нам максимум уваги тощо. Якщо наші сподівання виправдовуються, соціальне життя йде своїм звичаєм, нічим не збурюючись. Розлад, розпад і дискомфорт починаються тоді, коли ми обманюємося у своїх очікуваннях. Якби існував інтегративний показник соціальних криз, його можна було б назвати "невиправдані сподівання". В цей час не йдеться про невиконані зобов'язання — не виконується належне, обов'язкове, те, що не можна не виконати. Індивіди раптом відчувають себе вільними стосовно того, що передбачено статусом. Саме в кризові періоди відбувається розлам статусу та ролі, а правила, норми та зразки поведінки ігноруються, повністю чи частково підміняються імпровізацією.

Соціальна рівновага, відчуття власної безпеки підтримуються узгодженістю між статусами, ролями і, нарешті, відповідністю статусів та ролей. Таким є ідеальний стан, до якого прагне і суспільство, і кожен з нас^Домогтися такої потрійної узгодженості не вдається ні суспільству в цілому, ні окремим індивідам. Вона є бажаною метою, оскільки втрати від статусно-рольової дезінтеграції очевидні. Відчай охоплює людину, яка має високу кваліфікацію, але одержує мінімальну чи близьку до неї заробітну плату (неузгодженість статусів). Коли в подібній ситуації опиняється багато людей, слід чекати колективних виступів з вимогою соціальних перетворень Статус не підкріплюється роллю, якщо відповідальна посада не забезпечена необхідними повноваженнями та правами — таким чином дезорганізується діяльність установ, підприємств, урядів..

Чи випливає з усього викладеного, що люди приречені на беззастережне наслідування усталених культурних зразків без права відхилення від них? Звичайно ні, адже якби все відбувалося за написаним заздалегідь сценарієм, то розвиток був би неможливий. ^Окремі ролі справді непорушні, оскільки спираються на фундаментальні цінності та закони людського співжиття. Проте частина ролей зазнає революційних змін під впливом технологічних та соціальних перетворень, зрушень в організації спільної діяльності, пошуку ефективніших правил регулювання взаємодії для досягнення цілей особистісного й суспільного значення. Життя в суспільстві регулюється та спрямовується, але воно стало б абсолютно нестерпним, якби зразки поведінки й етикет обумовлювали кожен наш крок. На щастя, все відбувається зовсім не так. У повсякденних ситуаціях взаємоприйнятні форми контактів складаються стихійно, орієнтуючись на загальнолюдські, а також на групові ідеали та цінності.