Соціологія - Макеєв С.О. - Наслідки нерівності

У функціональній концепції нерівність трактується як щось абсолютно необхідне і позитивне для суспільства. Іншими словами, нерівність функціональна. Справа в тому, що немає більш ефективного шляху спонукати індивідів займати певні позиції та сумлінно і ретельно виконувати обов'язки, ніж заохочувати їхні зусилля, розширюючи доступ до обмежених ресурсів задоволення потреб. Отже, нерівність формує і підтримує мотивацію учасників процесу відтворення соціального життя. Ієрархія позицій та винагород відкриває перед кожним чіткі перспективи професійної кар'єри та самореалізації, не дозволяє зупинятися на досягнутому, підвищуючи цінність культивування дедалі нових домагань і сподівань.

Прагнення зробити свій внесок максимальним або хоча б не послаблювати своїх зусиль, просування стратифікаційною ієрархією підкріплюються винагородами та привілеями, що є недосяжними на нижчих сходинках. Оскільки винагороджується виконання, а не добрі наміри, конкретний результат, а не обіцянки, то у стратифікованій системі відбираються та просуваються найздібніші, компетентні та відповідальні працівники. Такий суспільний устрій (М. Вебер сказав би "ідеальний тип"), що понад усе ставить ділові якості та віддачу, можна по праву називати найсправедливішим з усіх, що існували досі. Проте реальність завжди відхиляється від ідеального типу.

Взаємозв'язку (позитивна кореляція) місця в соціальній структурі та ціннісних орієнтацій особистості сьогодні в соціології ніхто не заперечує. Численні дослідження підтвердили, що чим складнішою та відповідальнішою є праця індивіда, чим вищу позицію він займає, тим підвладніший цінностям саморегуляції своєї поведінки, ініціативи і відповідальності, тим терпиміший до проявів нонконформізму, відкритий для сприйняття нового. І навпаки, чим нижча позиція індивіда, чим більш рутинною й одноманітною працею він займається, тим консервативніші його погляди, з більшим бажанням він визнає особливу цінність підпорядкування, дотримання настанов та розпоряджень і тим менш терпимий до проявів нонконформізму. Нерівність статусів продовжується та закріплюється розбіжністю в ціннісних перевагах і орієнтаціях.

У створенні та підтриманні мотивації, по суті у формуванні інтересу, в забезпеченні справедливості, зміцненні залежності між індивідом та соціумом чимало соціологів вбачають основний позитивний ефект нерівності. Проте й негативний ефект, дисфункції нерівності цілком очевидні. На початку 60-х років їх проаналізував американський соціолог Мелвін Тьюмін. Страти-фікований доступ до матеріальних благ як основи розвитку схильностей і здібностей, до якісної освіти не забезпечує рівності можливостей двом однаково талановитим вихідцям з різних економічних класів. Виходець із заможнішого класу має більше шансів закінчити престижний університет з бездоганною репутацією підготовки у компетентних фахівців і з високою вартістю навчання, що неймовірно важливо для подальшої кар'єри.

Стратифікація приводить до формування еліт у різних сферах діяльності, які використовують раціональні, правові та моральні аргументи й засоби з тим, щоб зберегти за собою і передати у спадок досягнуті привілеї та пільги. Нарешті, стратифікаційна система неспроможна забезпечити однакову лояльність до нерівності серед усіх верств населення. Серед непрестижних, непривіле-йованих верств визрівають невдоволення своїм становищем та підозра щодо справедливості наявного соціального устрою, що зменшує міру інтегрованості суспільства, прихильності як до цінності нерівності, так і до загальних цінностей. Вони, можливо, і не виступатимуть відкрито, але не будуть розуміти того, що відбувається, або втратять сенс демонструвати лояльність до домінуючих норм та зразків поведінки, у них не сформується мотивація на те, щоб повноцінно брати участь у загальних справах.

Стратифікаційна система пропонує індивідам соціально та особистісно значущі цілі, а також визнані культурою інституціо-нальні засоби та норми досягнення їх. Проте не всі мають однаковий доступ до засобів, внаслідок багатьох причин засоби та норми можуть не привести до досягнення цілей. Якщо неспроможність реалізувати життєві плани та наміри на основі звичних і раніше дійових стандартів поведінки стає масовим явищем, якщо індивіди раптом відкривають для себе, що домагатися бажаного не забороняється будь-якими засобами, а інструментальність, ефективність поведінки ставиться понад усе при знеціненні колишніх культурних заборон та обмежень, то такий стан у соціології, слідом за Бмілем Дюркгеймом, називають аномією, тобто відсутністю загальнозначущих норм або їх цинічним ігноруванням.

Аномія супроводжує процес девальвації попередніх моральних і ціннісних підвалин, коли збагачуватися дозволяється за будь-яку ціну, а досягти перемоги — будь-якими шляхами, коли мета виправдовує засоби. Це, звичайно, період кризи, різкого зламу усталеного ритму життя та зміни правил поведінки і взаємодії. Однак вона цілком природно виникає і за умов формування високої і стійкої мотивації членів суспільства щодо досягнення успіху та процвітання. Практично завжди є розбіжність між бажаннями (потребами) та можливостями задоволення їх. Іноді вона стає занадто великою та нестерпною, частина індивідів зневірюється у собі та своїх можливостях, стає несприйнятливою до запропонованих з боку суспільства стимулів і мотивів. А якщо мета приваблива, частина індивідів та груп нехтує легітимними зразками поведінки і приймає нові, що найкоротшим шляхом приведуть до значущих цілей. Певно, аномія є необхідним побічним продуктом нерівності, тією ціною, яку неминуче доводиться платити за намагання підтримувати високу мотивацію членів суспільства, активність і продуктивність їх на прийнятному рівні.