Географія - Гілецький Й. Р. - ПРЕДМЕТ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ УКРАЇНИ

ПРЕДМЕТ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ УКРАЇНИ

Для соціально-економічної географії України об'єктом вивчення є населення, природа і господарство в межах території держави.

Предметом соціально-економічної географії є територіальна організація суспільства (особливості і закономірності розміщення населення й господарства). Розміщуються вони нерівномірно, що зумовлюється багатьма причинами, зокрема різними природними умовами, географічним положенням, історичним минулим тощо.

У результаті географічного поділу та інтеграції праці, тісних взаємозв'язків між природою, населенням, господарством виникають їхні територіальні поєднання — соціально-економічні комплекси, або системи. Ці територіальні частини суспільства поступово ускладнюються і тому дуже важливо їх вивчати, щоб уміти ними керувати. Це і є основним завданням соціально-економічної географії. Тобто на сучасному етапі її розглядають як науку про процеси формування, розвитку і функціонування соціально-економіко-географічних (соціально-економічних) систем та управління ними.

Соціально-економічні системи бувають різного рівня. Такою системою можна вважати Українську державу, а також окремі її частини — області, райони. Отже, завданням соціально-економічної географії України, як науки, є дослідження природних та суспільно-географічних умов розвитку і розміщення господарства, населення, розробка рекомендацій щодо вдосконалення територіальної організації всіх сфер життя країни.

Соціально-економічна географія входить до комплексу географічних наук, а в широкому розумінні — до суспільно-гуманітарних наук. Друга велика частина географії — фізична географія є природничою наукою. Життєдіяльність суспільства тісно пов'язана з природою, тому соціально-економічна географія використовує фізико-географічні знання. Крім того, вона неможлива без статистики, тобто числових даних про господарство, населення тощо.

Соціально-економічна географія тісно пов'язана і з такими науками, як економіка (про господарство), демографія (про зміни кількості населення). Вона використовує їхні наукові дослідження.. Важливе значення має економічна картографія.

Сучасний адміністративний поділ

Територія сучасної України охоплює Автономну Республіку Крим і 24 області. Окремими адміністративними одиницями є міста Київ і Севастополь. Середню ланку адміністративно-територіального устрою утворюють адміністративні райони та міста обласного підпорядкування. Найнижчою ланкою адміністративного устрою районів є міста районного підпорядкування, селища й села. Територія великих міст може ділитися на райони.

З позицій географічної науки в існуючому адміністративно-територіальному устрої України є певні недоліки — неспівмірність розмірів областей, значні відмінності у кількості адміністративних одиниць нижчого рангу, нерівномірна віддаленість територій від обласного центру тощо.

У наукових працях часто згадуються історико-географічні землі України. Виділення їх пов'язане не з проживанням на цих територіях певної етнографічної групи українців, а, як правило, з історичною долею певної території впродовж століть української історії, колишнім адміністративно-територіальним поділом. Так, найчастіше у літературі зустрічаються назви таких історико-гео-графічних земель: Київщина, Західна Україна (Галичина, Волинь, Буковина), Поділля, Слобідська Україна (Слобожанщина), Таврія, Запоріжжя, Буджак. Єдиного підходу до визначення їхніх меж немає, а тому карти, що відображають території історико-географічних земель, мають значні відмінності у різних джерелах.

Розвиток економічної і соціальної географії в Україні

В Україні у різні часи зародилися три напрямки економіко-географічних досліджень, які були започатковані В. Григоровичем-Барським, П. Чубинським та С. Руднщьким.

В. Григорович-Барський (1701—1747 рр.) — український мандрівник, який за 24 роки обійшов майже всю Європу та північну частину Африки. Він залишив описи відвіданих країн, ставши основоположником країнознавчого підходу в економічній географії,

П. Чубинський, який з 1873 р. був одним із керівників відділення Географічного товариства в Києві, започаткував у науці економічний або статистично-галузевий напрямок досліджень. Перебуваючи у засланні, він досліджував територію Росії, а потім очолював експедицію, що працювала в Україні. Матеріали експедиції видані у семи томах під назвою "Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західноруський край", де наведені статистичні дані про умови життя та господарювання на українських землях між Києвом та річкою Збруч.

Третій напрямок — антропогеографічний — розвивав С. Рудницький. У його працях розглядалися умови життя й господарської діяльності людини, обґрунтовано необхідність побудови незалежної української держави, закладені основи

політичної географії. Видатним продовжувачем цього напрямку був В. Кубійович.

Найбільшими центрами, де й на сучасному етапі активно проводяться економіко-географічні дослідження в Україні, є Київ, Львів, Одеса, Чернівці, Харків.