Географія - Гілецький Й. Р. - Українська діаспора і причини ЇЇ виникнення

Діаспорою називають населення, що живе розсіяно, за межами території національної держави. Українську діаспору умовно поділяють на західну та східну.

Східною діаспорою називають українське населення колишніх республік СРСР (близько 7 млн осіб). З них майже 4,3 млн проживає в Росії (найбільше ца Кубані, в Сибіру, Далекому Сході, Москві). Близько 900 тис. становить українське населення в Казахстані, 600 тис— у Молдові.

Західну діаспору (понад 4 млн осіб) утворюють українці, що живуть поза межами колишнього СРСР. Найбільше їх проживає в США (1,2 млн осіб), Канаді (1 млн осіб), а також у Бразилії, Аргентині, Польщі, Румунії, Франції, Австралії. У більшості цих країн українці зберегли свою мову, маючи можливості навчатися нею у недільних школах.

Діаспора сформувалась в основному за рахунок еміграції з українських земель. В основному інтенсивні потоки емігрантів пояснюються поразками у визвольних змаганнях народу за свою державність або з примусовими виселеннями. Значна добровільна еміграція з економічних мотивів відбувалася із західних та східних районів України наприкінці XIX — початку XX ст. Спрямована вона була до Канади й США. Три наступні хвилі еміграції мали переважно політичний характер. Вони пройшли після знищення УНР, встановлення радянської влади у Західній Україні (1917—1921 рр.). Наступна хвиля зумовлена подіями Другої світової війни та знищенням Української повстанської армії (кінець 1940-х — початок 1950-х рр.). Четверта — стосується виселення дисидентів (людей, що відкрито виступали проти комуністичного режиму у 1960—1970-і рр.). Окрім того, мільйони українців були депортовані з кінця 1920-х до середини 1950-х рр. на простори Сибіру і півночі Росії.

Із середини 1950-х до 1980-х рр. значна еміграція відбувалася з економічних мотивів. Тисячі молодих людей їхали на освоєння цілинних земель у Казахстан, на спорудження новобудов у Сибір, на Урал. З національних мотивів спостерігався відтік єврейського населення з країни у 1980—1990-і рр. У середині 1990-х рр. зросла еміграція з України до Росії та західних країн. В останні роки переважаючою є еміграція до західних країн, що сприяє зростанню кількості західної української діаспори.

Частково формувалася українська діаспора й у результаті переділів кордонів, у тому числі й у XX ст.

Національний та етнічний склад населення

Корінним народом на території України є українці. На кінець 1980-х рр. частка українців у населенні держави становила 73%, сьогодні — 77,6 %. Вони є більшістю в усіх областях України.

Представників інших народів, які проживають на території конкретної країни, називають національними (етнічними) меншинами. На території

України їх понад 100. Найчисельнішими серед них є росіяни, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки та ін.

Росіян в Україні проживає понад 8,3 млн осіб, або 17,3 % від усього населення. Сьогодні більшість росіян (88 %) проживає в містах.

Представники інших національностей проживають переважно в районах України, прилеглих до їхніх національних держав. Білоруси живуть на Поліссі, поблизу кордону з Білоруссю, а також у містах Донбасу й Придніпров'я, селах Миколаївщини й Криму. Молдавани проживають, в основному, в селах Одеської, Чернівецької, Кіровоградської і Миколаївської областей. Поляки найбільшу частку становлять у населенні міст Житомирської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької областей. Болгари проживають у селах південно-західних районів Одеської області та Приазов'ї.

У західних областях (особливо Закарпатській) поряд з українцями живуть чехи, угорці, румуни, словаки. У Донецькій області проживають греки, у Запорізькій — албанці.

На території України є три корінні національні меншини, тобто ті народи, що проживають на своїй етнічній території. Найбільша серед них — кримські татари, які населяють райони південного Криму. Кількість їх суттєво зросла за рахунок повернення на свою батьківщину з території Казахстану, Узбекистану, куди вони були депортовані у 1944 році. Корінними національними меншинами є також караїми у Криму та гагаузи в Одеській області.

Поряд з єдиними загальнонаціональними ознаками серед певних груп українського населення зберігаються деякі особливості у побуті, мові, традиціях, матеріальній та духовній культурі. Такі складові частини народу називають етнографічними трупами.4 Території, які заселені окремими етнографічними групами чи відрізняються певними культурно-побутовими ознаками населення, називаються етнографічними землями (районами).

Етнографічні групи українців, що найкраще зберегли свою самобутність, проживають у Карпатському регіоні. Це гуцули, бойки, лемки, які утворюють у гірській місцевості своєрідні етнографічні підрайони. У західній частині Полісся проживають поліщуки, а східній — литвини.