Географія - Гілецький Й. Р. - Вікова і статева структура населення

Демографічні процеси визначають певне співвідношення між населенням різного віку та статі, тобто його статево-вікову структуру.

Більшість населення України за даними перепису 2001 р. становили жінки (53,7%). Однак достатньо помітна їх перевага у кількості жителів вікових груп понад 55 років. Зумовлено це тим, що середня тривалість життя жінок у нашій країні за підсумком 2005 р. 74 роки, а чоловіків — 62,2 року.

Середня тривалість життя населення для обох статей у нашій країні 68 років — одна з найнижчих у Європі. Тому меншу частку, порівняно з європейськими країнами, становлять особи похилого віку, особливо старші 70 років. Так, серед жінок ця вікова група становить 13 %, а серед чоловіків 7 %. Чимраз меншає кількість дітей і підлітків (до 14 років), що пов'язано з падінням народжуваності. На сьогодні вона становить близько 18%. Позначається на статево-віковій структурі населення і механічний рух населення, оскільки серед емігрантів здебільшого переважають чоловіки, до того ж відносно молодого віку.

Певні відмінності у співвідношенні кількості чоловіків і жінок, віковій структурі існують між регіонами України; У західних областях (Закарпатській, Львівській) на кожну тисячу жінок припадає 900—930 чоловіків, Івано-Франківській, Рівненській — близько 900, у центральних (Черкаській, Вінницькій) — тільки 830—840. Частка дітей і підлітків, включаючи 16-річних, найбільша у Закарпатській та Рівненській областях (близько 28 %), а у більшості областей держави — близько 20 %. Найбільша питома вага осіб віком понад 65 років у Чернігівській області — близько 19 %.

Міграція населення, її види і причини

Міграцією називають переміщення населення, пов'язані із зміною місця проживання. Однак це визначення стосується тільки постійних (стаціонарних) міграцій, а вони можуть бути і тимчасовими (сезонними або маятниковими). Маятникові міграції здійснюються щоденно, щотижнево тощо, але не пов'язані зі зміною постійного місця проживання. Метою маятникових поїздок, як правило, є трудова діяльність, навчання, лікування тощо, а тому вважають, що називати їх міграціями не цілком правильним.

Міграції також поділяють на внутрішні та зовнішні. За рахунок зовнішньої міграції (еміграції та імміграції) відбувається механічний приріст населення країни. Внутрішні міграції здійснюються в межах країни між окремими регіонами, містами, селами, між містами і селами. Причини міграції — економічні, політичні, національні, релігійні, екологічні.

Незначні міжобласні потоки мігрантів, в основному, спрямовуються із західного регіону до східних та південних областей. Частину з них у минулому становили організовані мігранти, переселення яких стимулювала держава. Найбільше додатне сальдо міжрегіональних міграцій у 2005 р. було характерним для Києва (10,7 на 1000 осіб), а також Севастополя, Харківської, Дніпропетровської, Київської, Одеської областей, (5,6—0,2), а найменше для Кіровоградської (-5,0).

Маятникові міграції, як правило, здійснюються до великих міст з сіл і малих міст. На території України сформувалися два великі райони інтенсивних маятникових трудових міграцій: східний (Донецька й Луганська обл.) і західний (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська).

Причини постійних і маятникових міграцій в основному економічні.

Характерною рисою сучасних міграцій населення України є поступове зменшення обсягів внутрішньодержавних потоків і збільшення міждержавних. До початку 1994 р. Україна мала ще додатне сальдо міграції (імміграція не переважала еміграцію), а з 2005 р.— від'ємне.

Найбільша імміграція до України зафіксована у 1992 р. (близько 540 тис. осіб). Після цього кількість іммігрантів невпинно зменшувалася. За підсумками 2005 р. в Україну прибуло 39,6 тис. осіб. Число вибулих за межі держави найбіль-. шим було у 1994 р.— близько 328 тис. осіб, а пізніше чисельно скорочувалась. Найменшою кількість емігрантів за роки незалежної України була у 2005 р.— близько 35 тис. осіб.

Більшість з емігрантів у перші роки української державності виїжджали з України до Російської Федерації, але їхня кількість поступово зменшується. Поступово збільшується частка емігрантів, які виїжджають до високорозвинених країн світу. Так, серед прибулих в Україну за 2006 р. 84 % становили іммігранти з країн СНД і 16 % — з інших країн. Серед вибулих з України 71 % виїхали до країн СНД і 29 % — до інших країн.

Якщо раніше основні потоки емігрантів формувалися з прикордонних областей, то зараз емігрують жителі з усіх регіонів України.