Географія - Гілецький Й. Р. - Територіальна структура господарства

Поняття про господарство

Господарський комплекс є поєднанням підприємств і установ у межах території країни, що задовольняють матеріальні й духовні потреби населення. За формою власності підприємства в Україні можуть бути: приватними, державними, колективними.

Головними складовими частинами господарського комплексу є дві сфери. У першій з них —

виробничій сфері — безпосередньо створюються матеріальні блага. Сфера послуг (невиробнича сфера) надає послуги населенню.

Найважливішими галузями, що визначають розвиток господарського комплексу країни, є промисловість та сільське господарство. За співвідношенням вартості виробленої продукції та частки зайнятого у них населення визначають тип господарського комплексу: промисловий, промислово-аграрний, аграрно-промисловий, аграрний.

Галузі господарства також поділяються на окремі галузі. У промисловому виробництві виділяють десять основних галузей промисловості: паливну, електроенергетику, чорну металургію, кольорову металургію, машинобудування, хімічну, лісову, промисловість будівельних матеріалів, легку та харчову. У сільському господарстві є дві галузі: рослинництво й тваринництво.

З розвитком науково-технічного прогресу посилюються, розширюються і поглиблюються зв'язки між галузями. Ці процеси привели до формування міжгалузевих комплексів (МГК), тобто поєднання галузей, між якими сформувалися стійкі й тісні зв'язки. Основними міжгалузевими комплексами виробничої сфери є паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-індустріальний, лісовиробничий, комплекс легкої промисловості, агропромисловий, транспортний та будівельно-індустріальний.

Між основними складовими МГК, економіки в цілому, підприємствами й установами, які належать до інфраструктури, забезпечується взаємодія. Під інфраструктурою розуміють сукупність галузей господарського комплексу, що обслуговують основні галузі виробничої й невиробничої сфер, та безпосередньо людину.

Частина галузей інфраструктури, що надає послуги виробничого характеру, тобто забезпечує зв'язки у виробничій сфері економіки, називають виробничою інфраструктурою. До неї

належать грузовий транспорт, матеріально-технічне постачання, інженерні комунікації (елек-тро-, водо-, газо-, теплопостачання), очисні споруди тощо.

Підприємства й установи сфери послуг, торгівлі й громадського харчування надають послуги безпосередньо населенню, а тому утворюють соціальну інфраструктуру.

Територіальна структура господарства

Під територіальною структурою господарського комплексу розуміють сукупність певним чином взаєморозміщених і поєднаних територіальних елементів господарства (окремих галузей), які перебувають у складній взаємодії. Територіальними елементами господарства є промислові пункти, центри, вузли, райони, сільськогосподарські зони, транспортні магістралі, соціально-економічні райони тощо. Формуються вони в результаті територіального поділу та інтеграції праці.

Первинною ланкою виробничої сфери є підприємство. Особливості підприємств, взаємозв'язки4 між ними, їхнє розміщення значною мірою визначаються формами суспільної організації виробництва. Таких форм виділяють чотири: концентрація, спеціалізація, кооперування та комбінування.

Концентрація — це зосередження виробництва на великих підприємствах. Зростання концентрації виробництва відбувається за рахунок розширення діючих підприємств, будівництва нових великих підприємств або об'єднання декількох малих. Економічний ефект за цієї форми організації виробництва забезпечується за рахунок зменшення затрат на одиницю продукції, збільшення фінансових можливостей для модернізації підприємства та ін. Однак надмірна концентрація призводить до негативних наслідків.

Спеціалізація — це випуск підприємством однорідної продукції. За формою вона може бути предметною, технологічною і подетальною.

Кооперування — це організація виробничих зв'язків між підприємствами для випуску певної продукції. Найрозвинутіше кооперування у галузях, що виробляють складну продукцію, особливо у машинобудуванні.

Поєднання на одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв, що можуть належати до різних галузей промисловості, називається комбінуванням. Ґрунтується воно на основі комплексної переробки вихідної сировини, відходів виробництва або послідовній технологічній обробці сировини. Комбінування є найхарактернішим для металургійної, хімічної та лісової промисловості.

На розміщення підприємств і установ господарського комплексу країни впливають певні чинники, які зумовлюють найефективніше функціонування їх у певному місці, найменші затрати на виробництво і транспортування продукції. їх називають чинниками розміщення господарства.

Чинники розміщення групують, виділяючи серед них:

а) природні (паливний, сировинний, водний, природних умов); х

б) техніко-економічні (енергетичний, техні-ко-сировинний, транспортний, техніко-спо-живчий, економіко-географічного положення, виробничої інфраструктури);

в) демографічно-соціальні (трудових ресурсів, споживчий, соціальної інфраструктури).

Під сировинним у групі природних чинників необхідно розуміти природну сировину, а в групі техніко-економічних — матеріали, які виготовлені на підприємствах (метал, пластмасу), що йдуть на подальшу переробку. Споживчий фактор у групі техніко-економічних чинників стосується підприємств-споживачів, а у групі демографічно-соціальних — населення.

Українська соціально-економічна географія обґрунтовує такі принципи розміщення господарства:

1) Наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії, районів споживання готової продукції й зосередження трудових ресурсів.

2) Вирівнювання соціально-економічного розвитку всіх регіонів країни, активніше освоєння нових чи пожвавлення розвитку депресивних районів.

3) Комплексний розвиток і раціональне поєднання різних галузей виробництва та сфери послуг.

'4) Урахування екологічних проблем.

5) Обмеження розвитку великих міст, активізація розвитку малих і середніх міст.

6) Урахування міжнародних зв'язків.

7) Максимальне урахування досягнень науково-технічного прогресу.

Основні риси галузевої структури господарства

За природно-ресурсним потенціалом, рівнем розвитку Україна належить до середньорозвинутих держав світу. За типом її господарський комплекс в промислово-аграрним. Значно розвинуті у країні транспорт, будівництво та галузі сфери послуг.

Для того щоб порівняти роль різних галузей господарства у господарському комплексі країни, визначають їхню частку у валовому національному продукті (сукупній ринковій вартості всього обсягу кінцевого виробництва впродовж року) або у валовій доданій вартості (різниця між випуском товарів і послуг, як правило, за рік та проміжним її споживанням). Проміжне споживання охоплює сировину, напівфабрикати, послуги, які закуповують підприємства і установи для випуску кінцевої продукції. За підсумками 2005 р. у валовій доданій вартості частка сільського та лісового господарства становила 10,9 %, промисловості — 25,4 %, будівництва — 4,6 %, транспорту і зв'язку — 13,7 %, оптової і роздрібної торгівлі — 13,1 %, освіти — 5,9 %. На інші види економічної діяльності припадало разом 24,8 %.

У 2000р. ВВП почав зростати. Швидкими темпами почало нарощуватись промислове виробництво, яке за підсумками 2006 р. вийшло на рівень

1990 р., тобто реальні обсяги з 1998 р. зросли більше ніж удвічі.

Після проголошення незалежності Україна взяла курс на перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, яка базується на приватній власності на землю та інші засоби виробництва. Наприкінці 2005р. наша країна була визнана європейськими державами країною з ринковою економікою. Це означало, що основне завдання перехідного періоду — проведення роздержавлення і приватизації господарських об'єктів було виконане. Обсяги випуску та асортимент продукції почали визначатись вже не командами уряду, а попитом на неї в суспільстві.