Географія - Гілецький Й. Р. - Трудові ресурси

Основним показником, який дозволяє охарактеризувати розміщення населення, є середня густота населення. Його визначають шляхом ділення кількості жителів країни чи адміністративної території на їхню площу і розраховують у кількості осіб, що припадає на 1 км площі.

Середня густота населення в Україні на початок 2006р. становила 77,7особи на 1 км2, що більше, ніж середня у світі, але менше, ніжу більшості європейських країн.

На території України населення розміщене нерівномірно. Найбільша середня його густота за підсумками 2005 р. у східних (Донецька — 174, Луганська — 90 осіб на км ) та західних областях (Львівська — 118, Чернівецька — 112 осіб на км2). Високу густоту мають Київська (з Києвом) та Дніпропетровська області.

Найнижча середня густота населення в поліських (Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська) і степових (Херсонська, Кіровоградська) областях. У них низька і густота сільського населення.

На густоту населення впливають і особливості демографічних процесів у різних регіонах України, а також внутрішні та зовнішні міграції.

Типи міських поселень. Урбанізація

Містами в Україні називають населені пункти, які мають не менше 10 тис. жителів, причому більшість з них становлять робітники й службовці. Міські поселення, що налічують не менше 2 тис. осіб, а понад дві третини зайнятих працює не в сільському або лісовому господарстві, називають селищами міського типу. Залежно від кількості жителів міста поділяють ньмалі (до 50 тис. жителів), середні (50—100 тис), великі (понад 100 тис). Серед великих виділяють групу міст-мільйонерів, тобто тих, кількість населення яких перевищує 1 млн жителів.

Із розвитком суспільства, особливо промисловості, зростає кількість міст і частка міського населення, поширюється міський спосіб життя. Цей процес називають урбанізацією. Рівень урбанізації оцінюється за часткою міських жителів у загальній кількості населення.

За підсумками 2005р- 68,1 % населення в Україні проживало в містах. Тобто рівень урбанізації порівняно з 1940 р. (34 %) зріс удвічі. Загальна кількість міст в Україні на 2006 р. становить 454 (у 1940 р. їх було 255), а селищ міського типу — 890. Частка міських жителів на початок 2006 р. становила 67,9 %.

Зростання рівня урбанізації відбувається, в основному, за рахунок міграції жителів із сільської місцевості, а також вищого, ніж у селах, природного приросту. Останнє пов'язане з тим, що із сіл до міст мігрує населення переважно молодого й, зокрема, дітородного віку.

Рівень урбанізації в нашій країні має значні територіальні відмінності. Найвищий він у Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях.

Населені пункти класифікують і за функціями, які вони виконують у суспільстві. Зокрема, міста бувають адміністративними, промисловими, науковими, культурними центрами та ін. Частіше вони виконують декілька функцій, тобто є багатофункціональними.

Сільське розселення

Сільський населений пункт характеризується тим, що переважна кількість його жителів зайнята у сільському господарстві. Іншими ознаками сіл є малоповерхова житлова забудова з присадибними

ділянками, невелика кількість населення. Виділяють великі сільські поселення (від 2 до 5 тис. жителів і більше), середні (від 1 до 2 тис.) і малі (до 1 тис).

Кількість сільського населення в Україні продовжує невпинно зменшуватись, як і кількість сіл (станом на 2006 р.— 28,6 Тис). Це зумовлено складною демографічною ситуацією. На сьогодні тільки в західних областях країни збереглася значна - кількість сільського населення. Тут його частка становить понад 50 % (крім Львівської області).

На початок XXI ст. в Україні припадало в середньому 50 поселень на 1000 км території. Най-густіша мережа сіл у Львівській (близько 90), Тернопільській, Хмельницькій, Полтавській (65—75) областях. Найрідше сільські поселення розміщені у Херсонській (25 поселень на 1000 км2), Луганській, Запорізькій. Одеській областях, Автономній Республіці Крим (35—40).

Середня людність сільського населеного пункту в Україні становить близько 550 осіб.

Сільські поселення поділяють на сільськогосподарські, несільськогосподарські та змішані.

У сільській місцевості умови проживання та можливості працевлаштування жителів стоять ще гостріше, ніж у містах, тому працездатні люди виїжджають. За підсумками 2005 р. для міського населення коефіцієнт природного приросту становив -5,9 на 1000 осіб, а для сільського — (-11,1). У Чернігівській області цей показник склав -24,5 на 1000 осіб, а разом з механічним — (-31,0). Щоб змінити ситуацію необхідно суттєво підвищувати якість життя в сільській місцевості, створювати ви-сокооплачувані робочі місця тощо. Це неможливо без цілеспрямованої державної підтримки.

Трудові ресурси

Трудові ресурси — це населення працездатного віку (чоловіки від 16 до виповнення 60 років, жінхи від 16 до виповнення 55 років), яке працює або не працює, а також пенсіонери й підлітки, які працюють. Сьогодні в Україні прийнято, беручи до уваги міжнародні підходи, замість поняття "трудові ресурси" для оцінки забезпеченості держави людьми, здатними до праці, використовувати термін "економічно-активне населення". Згідно з підходами Міжнародної Організації Праці (МОП) економічно активне населення — це населення обох статей віком 15—70 років, яке протягом певного періоду пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг. До економічно активних належать особи, які зайняті економічною діяльністю, що приносить доход (зайняті), та безробітні, які на цей момент шукають оплачувану роботу.

За даними МОП, економічно активне населення становить в середньому 46 % від всього населення світу, або 3/4 від трудових ресурсів.

За підсумками 2005 р. до економічно активного населення належало 22,3 млн осіб, або 62,2 % від усього населення вікової групи 15—70 років. Із них 20,7 млн (57,7 % вікової групи) — це особи працездатного віку.

Економічно неактивне населення віком 15— 70 років у 2005 р. становило в Україні 13,5 млн. осіб. Значну частку серед осіб цієї групи становлять студенти та люди пенсійного віку.

Рівень зайнятості населення (відношення кількості зайнятого населення віком 15—70 років до всього населення означеного віку) в Україні постійно знижувався, а в останні роки дещо зріс і у 2005 р. становив у середньому 57,7% (53,2% для жінок і 61,9 % для чоловіків).

За період 1990—2005рр. кількість зайнятого населення зменшилася на 4,9 млн осіб. Змінилася також структура зайнятості, якщо частка працівників виробничої сфери зменшилась із 67,2 % у 1990 р. до 51,1 % у 2005 р., відповідно частка осіб, що зайняті у сфері послуг, збільшилася з 32,8 % до 48,9 %. .

До безробітних, за визначенням МОП, належать особи віком 15—70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які не мали роботи (прибуткового заняття), шукають роботу і готові розпочати роботу за наймом або на власному підприємстві.

В Україні в цілому безробітних на початок 2006р. було 1,6 млн осіб, а отже його рівень становив 7,2 %. Найнижчі значення впродовж десяти останніх років цей показник набирав у Вінницькій та Одеській областях та Автономній Республіці Крим — 5—7 %. Найвища частка безробітних (13— 15 %) зафіксована у Хмельницькій та Тернопільській областях.

В Україні застосовується поняття зареєстроване безробіття — безробітні, зареєстровані у державній службі зайнятості. Рівень зареєстрованого безробіття в нашій державі на початок 2006 р. становив 2,7 %. Однак цей показник не враховує приховане безробіття. Суть його полягає в тому, що на багатьох підприємствах кількість працюючих перевищує оптимальну, тобто таку кількість, за якої забезпечується ефективна робота підприємства, або люди не працюють через простоювання підприємства.