Соціологія - Сірий Є.В. - 7. Спільності, засновані на схожості поведінки

До такого роду спільностей, в загальному, відносять: різні натовпи (юрба), публіку, аудиторію. Це відносно вільні соціальні угруповання без наявності інституціонального внутрішнього зв'язку, але для них характерним є схожість поведінки членів. Такого типу спільності іноді визначають як агрегати – випадкові скуплення людей – або як квазігрупи. Ці форми поділяються на натовп, публіку, аудиторію. Іноді сюди відносять і соціальні кола.

Для такого роду групи характерними є риси:

■ спонтанність їх утворення;

■ нестійкість взаємостосунків;

■ відсутність різноманіття у взаємовідносинах;

■ короткочасність спільних дій.

Подібні спільноти, як правило, існують недовготривало, після чого розпадаються.

Натовп - це тимчасове скупчення великої кількості людей, які спонтанно реагують на одні й ті ж стимули в безпосередньому контакті. Це – свого роду система, до якої входить:

■ група людей;

■ спільна територія, що допускає безпосередній контакт;

■ схожа реакція поведінки на певні стимули.

У натовпу немає групової структури у вигляді системи статусів та ролей, немає єдиних норм та звичок поведінки. Людей у натовпі об'єднує психічний зв'язок, що базується на схожих імпульсах, емоціях, реакціях. Одним з перших, хто фундаментально вивчив явище натовпу, був французький учений Г. Лєбон (кін. XIX - поч. XX ст.), вбачаючи у ньому руйнівну силу. Характерними рисами натовпу є: анонімність, психічне зараження, навіювання та наслідування. Вченими з'ясовано, що чим довше людина перебуває у натовпі, тим слабше проявляється в неї раціональний контроль, тим сильніша сприйнятливість до всілякого зла.

Натовпу часто притаманні: агресія, домагання чогось, демонстрація чогось (погляди, протести), переляк. За цими рисами і поділяють натовпи. Велике значення має так званий "гіпноз натовпу".

Натовп - колективно-психологічний феномен, конкретна група осіб, котрі безпосередньо (психологічно і практично) взаємодіють одна з одною. Масштаб діяльності натовпу обмежений кількістю його учасників (від кількох чол. до кількох тис. чол.), часом (хвилини, години), простором (вулиця, стадіон, поле). Натовп може бути несамовито агресивним, вкрай захопленим, панічним. У натовпі втрачають значення індивідуальні та статусні відмінності, ознаки, соціальні норми і табу, що діють у звичайних умовах. Натовп змушує окремих людей однаково діяти та чинити бешкет, знищує будь-яку спробу опору або сумніву. Поведінка шаленого натовпу має свою логіку (прояви помсти), свій рольовий механізм (підбурювачі, активісти, "спікери").

У соціології розрізняють кілька основних типів натовпу:

■ випадковий, коли кожний член має спонтанні миттєві хвилинні цілі (черги в магазині, натовп зівак);

■ цільовий (конвенційний), коли люди зібралися у спільному місті невипадково, а із заздалегідь поставленою метою (учасники релігійної служби, глядачі спортивних змагань, слухачі концертів) (у них дуже багато спільного із публікою);

■ експресивний, коли, на відміну від цільового, люди збираються для того, щоб висловити свої почуття та виявити інтереси (молодіжні дискотеки, міські танцмайданчики, музичні фестивалі, святкові гуляння);

■ активний натовп - будь-який з попередніх видів натовпу, який виявляє себе в дії.

Натовпи порівнюють із масами. Маси дещо подібні до натовпів: безліч людей не пов'язані будь-якою формальною організацією, але підкоряються однотипним шаблонам поведінки, здатні перейнятися певними настроями (страх, гнів, ненависть).

Досить специфічний погляд на природу натовпу через призму поведінки в "масовому суспільстві" у французького соціолога С. Масковічі ("Вік натовпів"). У своїх висновках автор опирається на погляди відомих класиків Г. Тарда, Г. Лєбона, 3. Фрейда. Натовп, маса порівнюється із "соціальною твариною", що "зірвалася з прив'язі". В ньому зникають моральні заборони, згладжуються відмінності між людьми, які, в свою чергу, можуть вдаватися до низьких героїчних або мученицьких дій. Натовп зводиться до людської маси, що безперервно перебуває в стані вирування. В таких умовах людина втрачає сенс буття і почуття.

Публіка, на відміну від натовпу, представляє собою духовну спільність, форму колективного життя. Публікою називають скупчення певної кількості людей, які охоплені очікуванням певних емоцій. Тут існує загальна зацікавленість та спільність думок. Якщо у натовпі особистість нівелюється (зливається з масою), то у публіці вона отримує можливість самовираження.

Одним з перших, хто на фундаментальному теоретичному рівні дослідив феномен публіки, був французький соціолог Г. Тард (кін. XIX ст.). У своїй праці "Думка і натовп" він теоретично обґрунтував вихід на арену історії такої форми колективного життя і такої спільності, як публіка, котра в інтеграції із появою засобів масової комунікації сприяє зростанню духовного потенціалу особистості та її самореалізації, що перетворює публіку на духовну спільність з широким діапазоном вибору середовища спілкування.

Суттєвим поштовхом до розвитку формувань публіки була поява засобів масової інформації (газети, радіо, телебачення, кіно). Це - найчисленніші форми об'єднання людей. За різновидами: зібрана публіка (коли люди знаходяться на спільній (глядацькій), "обмеженій" території і можуть контактувати один із одним), і незібрана (глядачі ТВ, слухачі радіо, читачі газет).

Під аудиторією розуміють соціальну спільність людей, яка об'єднана взаємодією із зовнішнім комунікатором - індивідом або групою, котра володіє інформацією і доводить її до цієї спільноти. В принципі поняття аудиторія та публіка в більшості випадків тотожні. Будь-яка аудиторія має тенденції до поділу на окремі спільності (кола), в яких починається взаємне спілкування, обмін думками про отриману інформацію. Це дозволяє кожній виділеній спільності, котрі називаються соціальними колами, формувати загальну думку щодо певних подій.

Як вже зазначалося, соціальні кола - це соціальні спільності, які спонтанно створюються з метою обміну інформацією між її членами. Такого роду спільноти не ставлять перед собою спільних цілей, не докладають спільних зусиль, не мають виконавчого апарату. Існує кілька різновидів соціальних кіл:

■ контактні (спільності людей, котрі постійно зустрічаються, мають спільну зацікавленість у темі дискусій);

■ професійні кола (спільноти, члени котрих збираються для обміну інформацією, виключно за професійними ознаками);

■ дружні кола (члени яких об'єднані дружніми відносинами);

■ статусні кола (утворюються на основі обміну інформацією серед людей, які мають однакові або близькі статуси).

Іноді такого роду квазіоб'єднання можуть розглядатися як деякі перехідні утворення на шляху до стійких соціальних груп, де вони набирають організованості, стійкості, структурності.

Контрольні запитання:

1. Соціальна група. Типологія, структура, різновиди.

2. Сім'я як основна суспільна ланка.

3. Особливості та різновиди соціально-територіальних спільнот.

4. Структуралізація етнічних спільностей.

5. Натовп та публіка: характерні та відмінні риси.

Теми рефератів:

1. Етнокультурні характеристики та відмінності сімей народів світу.

2. Натовп та публіка: різновиди, відмінності культури поведінки.

Додаткова література (до теми 5):

Головаха Є. І. Структура групової діяльності. – К., 1979.

Левада Ю. Людина, натовп і маса в громадській думці // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. – № 1-2.

Мацковский М. С. Социология семьи: проблемы теории, методологии и методики. - М., 1989.

Піча В. М. Соціологія сім'ї. - Львів, 1995.

Піча В. М. Соціологія міста. - Львів, 1995.

Пірен М. І. Етносоціологія. – Чернівці, 1996.

Рудницька Т. Етнічні спільності України: тенденції соціальних змін. – K., 1998.

Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. Вип. 4. –Львів, 1996.