Соціологія - Сірий Є.В. - 3. Розвиток емпіричної соціології

Одна з основних соціологічних тенденцій XX ст. – розвиток емпіричної соціології. Її прийнято розуміти як дослідження, пов'язане зі збором та аналізом конкретних соціальних фактів, формуванням та використанням спеціальних методів: опитування (письмове та усне), соціологічне спостереження, експеримент, аналіз документів, соціометричні процедури та ін. Такого роду дослідження стали активно впроваджуватися у 20–30-ті роки спочатку в США, а потім і в інших країнах. Мали місце вони і в колишньому СРСР. Існує багато причин активного поширення емпіризму в соціології, які вбачаються, як правило, у нових потребах при розвитку як суспільних відносин, так і самої науки, і виході її на новий, більш високий рівень, наближений до зрілого стану.

На початку XX ст. емпіричні дослідження мали розрізнений характер, не існувало розробленої методології і методики їхньої підготовки та проведення. А тому для подальшого розвитку емпіричної соціології виявилося закономірним саме посилення методики та техніки досліджень, що забезпечували конкретне вивчення соціальних явищ.

З причини "відірваності від повсякденного життя" загальносоціологічні теорії розглядалися як дещо абстрактні. Однак соціологічний інструментарій, вимірювальні процедури та числові еквіваленти підвищували рівень доказовості та валідності (надійності, відповідності) отриманого соціологічного знання. Таким чином, корисна фактична інформація і практичні рекомендації отримували здебільшого аргументацію від методів, а не від змісту, тобто теорією починають нехтувати як у якості основи, так і в якості кінцевої мети дослідження. Необхідно також зазначити, що недовір'ю до теоретичної соціології сприяло і те, що багато дослідників виходили із власних позицій та методик, що ускладнювало узагальнення багатоманітної та неоднорідної інформації в загальну теорію.

У 20-30-х роках центр розвитку соціології перемістився до СІЛА. Передусім тут утверджується перемога неокапіталістичного порядку, який стає еталоном суспільного розвитку. Всі сфери соціального укладу американського суспільства, його спосіб життя та інше досягли свого оптимального розвитку і потребували лише підтримки та "незначних удосконалень" при загальному їх збереженні. Дане становище обумовило пошук відповідних ефективних засобів, методів та механізмів соціального управління, які сприяли б демократичній підтримці соціального порядку. Такий підхід обумовив відповідну тезу: "Соціологія на службі менеджменту".

Центром формування емпіричної соціології став Чиказький університет - "чиказька школа". Саме тут у 20-30-ті роки розгорнулися багатоцільові прикладні дослідження, які й ознаменували розквіт емпіричної соціології. Тому, не дивно, що розвиток емпіричного соціологічного напряму пов'язують із "чиказькою школою". Цей напрям був зорієнтований на детальні дослідження життєдіяльності людей у конкретних ситуаціях. У цей час місто Чикаго за короткий час перетворюється на вершину американської цивілізації, стає одним із найбільших осередків промисловості, науки, культури. Місто буквально захоплювали хвилі емігрантів з Європи, і це зумовило певні зміни в особливостях американського способу життя.

Засновниками Чиказької школи вважають У. Томаса і Р. Парка.

До найвідоміших праць представників даної школи, кожна з яких була узагальненням певного дослідницького проекту, належать: "Негри у Чикаго" (1922) - (Р. Парк, У. Джонсон); "Бурлака" (1928) - (Н. Андерсон); "Гетто" (1928) - (Л. Вірт); "Негритянська родина у Чикаго" (1913) - (Ф. Фрезер) та багато ін. Та найвпливовішою у формуванні даного напряму стала праця Вільяма Томаса та Флоріана Знанецького, яка перетворилась на хрестоматійну - "Польський селянин в Європі та Америці" (1918). В цьому дослідженні, завдяки активному використанню методу вивчення документів із різних джерел - в основному особистого характеру (щоденники, автобіографії, спогади, листи селян, котрі емігрували з Польщі в Америку), проаналізовано життя людей у нових умовах. При цьому виділяються декілька основних проблем: "соціальна модель щастя", "індивідуальна та соціальна активність", "відносини між представниками різних статей", "злочинність", "проституція", "алкоголізм". Ця свого роду "піонерська" робота знаменує собою вступ до емпіричного розвитку соціології з усім її "методичним та технічним обладнанням".

З переходом тодішнього суспільства в менеджеральну епоху соціологія зіштовхнулася і з принципово іншою діяльністю – сферою виробництва.

Почала зароджуватися так звана індустріальна соціологія. Гасло "вся влада спеціалістам" та концепції "наукового менеджменту" Ф. Тейлора, А. Файоля, М. Фоллета та інших були визначальними в даному процесі. Директивний стиль управління та контролю, ставлення до людини як до економічної одиниці ("людина економічна"), механістичне уявлення про місце людини у виробництві, підкріплене веберівською бюрократичною моделлю організації управління і здійснення влади над людьми - стримували подальше підвищення ефективності виробництва. "Велика депресія", яку США пережили у 1929–1933 pp., висвітлила вади "наукового менеджменту" і стимулювала перегляд поглядів щодо трудових ресурсів та потребу переходу до нової системи організації виробництва та управління ним з урахуванням "людського фактора" та виробничої демократії. Крім того, дослідження в галузі психології праці також акцентували увагу на моментах взаємовідносин співробітників, рівні їхньої спаяності, корпоративного духу та ін. Поворот до гуманізації проблем менеджменту на межі 20-30-х років обумовив пошук соціально-управлінського механізму, який дозволив би задіяти моральні та психологічні фактори мотивації і заінтересованості людей у праці (типу "партнерського управління", "групового рішення", "співробітництва").

Особливу роль у розвитку теорії та практики "людських відносин" відіграв американський соціолог та психолог Елтон Мейо (1880-1949), який започаткував індустріальну соціологію. Він досить критично сприймав сучасне йому індустріальне суспільство, в якому відбувалися руйнівні процеси відокремлення та дезінтеграції людей. З 1927 до 1932 року Е. Мейо керував дослідженнями в одній з промислових фірм у м. Хоторні поблизу Чикаго, котрі отримали назву "хоторнські експерименти", якими було охоплено до 20 тисяч людей, і були визнані класикою емпіричної соціології. Дані експерименти починалися з визначення ступеня впливу сприятливих умов праці на рівень її продуктивності: освітлення, режим роботи, система оплати та ін. При цьому були отримані цікаві результати. Виявилося, що на зростання продуктивності праці впливають фактори, які не залежать від умов праці: "груповий дух", міжособистісне спілкування тощо. Спостереження Мейо показали, що члени колективу, бригади хочуть бути включеними у групу і при цьому відчувати себе вільними. Бажання бути включеним у певну спільноту він назвав відчуттям "соціабільності". Були виявлені закономірності міжособистісних стосунків у виробництві. В методичному плані до новацій у "хоторнських експериментах" слід віднести:

■ виділення експериментальних та контрольних груп з метою спостереження за результатами перемінних та наявністю зв'язків між ними;

■ проведення пілотажу програми інтерв'ю - методичних експериментів та пробних інтерв'ю з новими анкетами;

■ теоретико-прикладний характер дослідження.

Проведені експерименти змінили обличчя менеджменту та сформували нове уявлення про організаційну поведінку людини у виробничих процесах. "Людина економічна" поступилася місцем "людині соціальній". З'явилося соціальне замовлення на інженера, який би мав якості управляючого виробництвом, соціолога та психолога. Виникла необхідність підготувати еліту лідерів організацій, здатних аналізувати групові відчуття, мотивувати поведінку людей і створювати умови для особистісного самовиразу у праці. Виникла необхідна, модна і добре оплачувана професія соціолога.

Поступово вигартовувався і методологічний інструментарій проведення соціологічних досліджень. Основні етапи і стандартні процедури соціологічного дослідження, які склалися в емпіричній соціології, становлять фундамент сучасної системи процедур проведення соціологічного дослідження. В розвитку методики і техніки масових опитувань велику роль відіграла діяльність "Американського інституту суспільної думки" Дж. Геллапа, який у 30-х роках XX ст. почав проводити загальнонаціональні опитування. Геллап вирішував одночасно і наукові, і методичні питання, розробляючи основні правила проведення соціологічних досліджень. Так, ним був виведений вибірковий метод опитування, якісні параметри вибірки, правила складання анкети. А досягнення надійних результатів суттєво розширило дослідницьку проблематику. З'являються стандартизовані маркетингові дослідження, електоральні дослідження у процесі виборів, вивчення громадської думки, аналіз аудиторії, засобів масової інформації, дослідження-зондажі настрою людей.