Соціологія - Сірий Є.В. - Тема 19. СОЦІОЛОГІЯ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ ТА ЕЛЕКТОРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ

Одним із проявів політичного життя суспільства є участь у виборних процесах. Можна стверджувати, що цей акт (участь у виборах, реформах) є одиничною і найголовнішою (періодично, протягом кількох років) формою проявлення "волі народу", від вибору якого так чи інакше в подальшому залежить характер і особливості даної суспільної політичної організації.

Як відомо, найважливішою у політиці є проблема влади. Вона розкривається на підставі аналізу процесів взаємодії та протистояння соціальних планів, верств, політичних партій і громадських організацій та об'єднань, їх лідерів, елітних груп та ін. Вибори є кульмінацією всіх процесів інтеграції, протистояння і вершиною айсберга політичного життя суспільства. Хоча вибори – це обмежений у часі період політичної активності громадян, однак найважливішою ознакою цієї короткочасної складової політичного життя суспільства є те (як уже зазначалося), що влада громадян з опосередкованої форми перетворюється на безпосередню. Крім цього, враховуючи саме важливість виборного процесу в соціальній, політичній та правовій системі суспільного життя, всю організаційну виборну систему - інституційовану систему виборних комісій подекуди ототожнюють з четвертою владою (установчою), поряд із законодавчою, виконавчою, судовою.

Соціологія виборчого процесу (іноді її ототожнюють із електоральною соціологією) – відносно нова галузь соціології, котра вивчає комплекс проблем, пов'язаних з особливостями підготовки та проведення виборів, а також з поведінкою населення у виборних компаніях, в тому числі електоральних (від лат. eligo - вибирати) орієнтацій соціальних спільнот і окремих громадян, аналіз факторів, які впливають на участь у виборах і голосуванні, мотиви участі або неучасті у них, вивчення участі електорату, особливості сприйняття ними передвиборних заходів, партій і осіб кандидатів, оцінка ефективності діяльності ЗМІ і рівнів їх впливу на позиції виборів, прогнозування результатів виборів і т. ін.

З подальшою спеціалізацією соціологічного знання фахівці виокремлюють і розділяють соціологію виборчого процесу та електоральну соціологію. Однак аналіз наявної наукової та навчальної літератури в цій галузі не дає достатніх підстав виокремлювати їх на дисциплінарному рівні. В даному викладі соціологія виборчого процесу та електоральна соціологія умовно інтегровані в єдиний науковий напрям.

Іноді до складу об'єкту соціології виборчого процесу включається проблематика, що перебуває на стику із політичною соціологією і соціологією права: вибори як політичне явище, політична культура і політичні установки виборців, особливості виборчих систем, політичні механізми та передвиборчі технології. В цілому ж дослідники визнають, що ядром соціології виборів є соціологія виборців, соціологія електорату.

Об'єктом вивчення соціології виборчого процесу вважається весь виборчий процес, всі складові компоненти виборчої кампанії у сукупності їх зв'язків. Оскільки виборчий процес має як політичні, так і економічні, правові, соціальні та інші аспекти, тому це явище вивчається і політичною, і правовою наукою. Соціологію цікавлять, усі аспекти на всіх етапах та рівнях виборчого процесу, що виникають при взаємодії і зіткнення інтересів конкретних соціальних пластів, груп та прошарків суспільства. Саме це, що виражає проблемні сторони досліджуваного об'єкта, і вважають за предмет дослідження соціології виборів. Соціологія виборчого процесу використовує здобутки багатьох суміжних галузей соціології: соціології права, політики, громадської думки та ін., а головним чином її аналіз спрямований на перебіг етапів виборчого процесу в їх зумовленості, опосередкованості інтересами різних соціальних верств і груп, а також особливостями функціонування електоральної поведінки та формування громадської думки.

Як бачимо, завдання даної галузі знань визначають її початкове генерування. Почнемо з того, чому приділяється увага і що вивчає соціологія виборів, або "електоральна соціологія". Основним складовим елементом її вивчення є "електорат" – (від лат. elector - виборець) - всі громадяни, котрі наділені правом голосу і котрі реалізують або не реалізують його (право) в спеціально створених для цього умовах (інституційована система проведення виборних процесів). Поняття "електорат" тут вживається в соціологічному вимірі, в широкому розумінні, бо іноді під "електоратом" розуміють коло виборців, котрі голосують за ту чи іншу партію або президента на суспільно-політичних виборах (це так звана політологічна ознака розуміння електорату).

Предметом дослідження даної галузі є електоральна поведінка - сукупність дій, вчинків, що визначають політичні орієнтації та наміри виборців щодо делегування їх повноважень представницьким органам влади, які проявляються в участі або неучасті сукупності виборців у виборах.

Виборчий процес, політикодіяльна галузь суспільного життя має свою історію з часів побудови демократичного суспільства у США. Перші кроки опитування електоральних намірів виборців почали проводитися з 20-х років XIX ст. Під час проведення президентських виборів співробітники газети "Херрісберг Пенсільванією) в 1824р. на основі невеликого опитування громадян штату Пенсільванія розробили прогноз результатів голосування. Інші дослідники вважають початковою точкою в емпіричному дослідженні виборів так звані "соломенні опитування". У 1883 р. газета "Бостон глоб" застосувала систему підрахунку голосів у день виборів для прогнозування результатів голосування.

Інституаціалізація соціології виборчого процесу як окремої соціологічної дисципліни виникла в 20-30-х роках XX ст. з розширенням масштабів досліджень електоральних установок і прогнозування результатів голосування в США. Увагу привернула діяльність журналу "The literary bigest", котрий на цілком науково обґрунтованих методах застосовував періодично поштове опитування виборців (під час кожного поштового опитування періодично з 1920 по 30-ті роки було розіслано до 11–20 млн опитувальних бюлетенів.)

Серед тих, хто зробив значний внесок у цю галузь, слід згадати американського дослідника Дж. Геллапа, котрий в 1935 р. заснував інститут, що надалі розширив та активізував свою діяльність у багатьох країнах світу і став справжньою "соціологічною імперією". Дж. Геллап удосконалив багато методичних прийомів, і передусім використання виборчого методу, в передвиборних опитуваннях. І хоч на перших порах його супроводжували суттєві невдачі при прогнозуванні результатів виборів президента США - в подальшому був досягнутий високий ступінь точності прогнозу, а інститут Геллапа завоював статус одного з найбільш авторитетних соціологічних центрів. Паралельно із діяльністю інституту Дж. Геллапа регулярно почала проводити подібні дослідження і фірма Раупера ("Jhe Fortuna Servey") та пізніше – Служба Гарріса. У США в післявоєнні роки виникло багато спеціалізованих фірм, що займалися проведенням опитування, розробкою стратегії і тактики діяльності кандидатів у різних типах виборчих кампаній.

Поряд із інституціалізацією та професіоналізацією емпіричних електоральних досліджень та їх центрів, в США набував паралельно і процес розвитку теоретичних концепцій, теорій, що з'ясовували та обґрунтовували всі чинники, складові та механізми функціонування електоральної поведінки та установок.

Одним з перших теоретиків - фундаторів в цій галузі був американський соціолог, представник чиказької школи досліджень політичної поведінки Ч. Мерріам та Г. Гознелл. Основні напрями наукових пошуків пов'язані були із розглядом "внутрішніх" факторів поведінки виборців, їх мотивації, орієнтації, особливостей ідентифікації з певною партією або кандидатом. В подальшому теоретичний зміст природи електоральної соціології вивчали видатні дослідники Г. Ласуелл (центр теоретичних електоральних досліджень Чиказького університету), Е. Кемпбелл (Центр опитувань Мічиганського університету, П. Лазарсфельд та Б. Берельсон (Бюро прикладних досліджень Колумбійського університету). Все це генерувало прогрес соціології виборів у контексті поглиблення аналізу електоральної поведінки, вияву ЇЇ закономірностей в різних соціальних групах, вдосконалення методичної оснащеності досліджень.

У цьому напряму слід виділити біхевіористський підхід, за допомогою котрого структурується електоральна поведінка і "розкладаються" на складові її елементи. П. Лазарсфельд та Б. Берельсон запровадили в практику соціологічних досліджень ряд інновацій - зокрема, панельний метод, який вперше використовували при забезпеченні виборчої компанії 1940 р. в СІЛА, латентний аналіз (математичний метод, котрий дозволяє аналізувати структуру зв'язків між перемінними, що спостерігаються, не в традиційній лінійній формі, а у формі множинної взаємодії). Особливу увагу приділяли аналізу впливовості на електорат різних факторів, передусім ЗМІ та міжособистісного спілкування, реакцій на них типового виборця.

У вивченні та розвитку даного напряму не відставала і Європа. У кінці 30-х років під керівництвом французького соціолога Ж. Стецеля було створено Французький інститут досліджень громадської думки, а згодом з активізацією політичних емпіричних досліджень на французькій арені з'являється чимало цілком респектабельних спеціалізованих дослідницьких центрів (Національний фонд Політичних наук та ін.).

Почали розвиватися і опитування електоральних намірів і прогнозування результатів і в повоєнній Федеративній Республіці Німеччина. Пережити невдачі при прогнозуванні виборів довелося і відомій німецькій дослідниці Е. Ноель-Нейман і організованому нею Інституту демоскопії в Аленбасі. З її іменем пов'язані відкриття та аналіз таких явищ в поведінці електорату, як "спіраль мовчання", "залізничний тест", "зсув останньої хвилини" та ін. Цим вона завоювала визнання в середовищі соціологічної громадськості, протягом ряду років була президентом Всесвітньої асоціації з вивчення громадської думки. Характеризуючи розвиток соціології виборів в останні десятиріччя, зазначимо, що відбувається зближення різних дослідницьких шкіл і парадигм, активна взаємозапозичення підходів і прийомів.

У радянській соціологічній науці до кінця 80-х років будь-які дослідження електорату були практично відсутні. Тільки в останні роки існування Радянського Союзу, а також після його розпаду, з появою вільних демократичних виборів та альтернативного вибору при голосуванні електорату, з формуванням багатопартійної системи та нових (мажоритарно-пропорційних) систем виборів з'явилась можливість для соціологів, політологів, полстерів (політичних технологів, іміджмейкерів) широкомасштабно і творчо діяти в повноправному змістовному забезпеченні виборчих кампаній (інформаційна, прогностична та політично-маркетингова діяльність). Разом з тим поповнювався досвід у контексті методології методики, теорії.

У Росії піонерами у ґенезі науково-діяльного спрямування у політичній соціології були: Ю. Левада, О. Петренко, Б. Грушин та багато інших. Першими дослідницькими центрами в цьому напрямі були: Всеросійський центр дослідження громадської думки (ВЦИОМ), фонд "Общественное мнение", служба "Vox Populi" та ін.

Інституалізація електоральних досліджень в Україні спричинила появу власних науково-дослідницьких центрів та організацій вивчення громадської думки. Серед них є:

■ Київській міжнародний інститут соціології;

■ незалежна фірма "Юкрейніон соціолоджі сервіс";

■ Соціологічна маркетингова служба "Соціс ЛТД";

■ Дослідницький центр "Демократичні ініціативи" та центр "Соціальний моніторинг";

■ Центр "Соціо-поліс";

■ Центр економічних та політичних досліджень ім. О. Розумкова та багато інших.

Однією з центральних ланок цієї науково-дослідницької сфери є Інститут соціології НАН України. Серед численних представників, хто найбільш конкретно і поглиблено займається електоральними дослідженнями, слід назвати: Балакерева О., Вишняк О., Головаха Є., Єроменко О., Кучерів І., Паніотто В., Полторак В., Хмелько В., Чурилов М. та багато ін.

Електоральна соціологія в Україні досить активно розвивається, "не сидить на місці". Полем даного напряму досліджень були вибори до Верховної ради та президентські, які відбувалися упродовж 1988– 2002 pp. Саме на цій базі вітчизняна соціологія могла себе випробувати, озброївшись низкою як передових західних теорій, концепцій, технологій, так і власними наробками. Однак ця набута "науково-

практична" база ще не стала предметом поглибленого аналізу в електоральній соціології. За твердженням фахівців, у даній галузі в Україні фактично ще відсутні теоретичні концепції динаміки електоральної поведінки та факторів, що їх визначають. Жодних соціологічних концептуалізацій в галузі вивчення факторів електоральної поведінки і установок виборів в Україні та Росії віднайти ще не вдалося. У вітчизняній соціологічній науці ще не систематизовано методи та види електоральних досліджень, досвід розробки виборних технологій, прогнозування результатів голосування, специфіка застосування різних методів у різних типах і видах виборчих кампаній, ще не до кінця структурована сама наукова дисципліна. Щодо багатьох її структурних складових (визначення понять, роль і місце тих чи інших чинників і т. п.) є багато запитань.

Як здійснювати ґрунтовний соціологічний аналіз виборчого процесу? Для цього необхідно вдатися до його розгляду в конкретиці і з'ясувати нарізні його проблеми. Так, неабияку проблему становить утворення виборчих округів та дільниць. Тут потрібно враховувати і характер виборів (президентські, парламентські або місцеві), і різновид виборчої системи (пропорційна, мажоритарна, змішана), і політичну ситуацію в країні, етнічну структуру суспільства, демографічні процеси тощо.

Далі, об'єктом уваги є процес створення виборчих комісій. Важливим питанням є те, які саме люди входять до складу виборчих комісій (належність до адміністративних органів, партій і т. п.). Наступним етапом є з'ясування особливостей висування претендентів та процедури реєстрації кандидатів. Вже на цьому рівні можна відстежити характер та особливості соціально-політичних, правових відносин у взаємодії суб'єктів і об'єктів політичного життя, а головне - рівень політичної культури, культури виборчого процесу.

У центрі виборів, з точки зору політичної значущості, перебуває передвиборча агітація – основна діяльність (на даному етапі) політичних партій, блоків, кандидатів. У зв'язку з цим, великого значення набувають її правові аспекти, особливості використання засобів масової інформації. Своєрідним засобом агітаційного впливу на електорат є оприлюднення результатів опитування громадської думки, наявність (відсутність) маніпулювання ними з метою впливу на громадську думку.

Показником успішності організаційної роботи виборчого процесу, і водночас його кульмінацією, є голосування та результати виборів (наявність та відсутність порушень, активність виборців тощо). Поряд із організаційними питаннями, предметом уваги соціології виборів є і проблеми виборчого процесу, а саме:

■ проблема фінансування виборчої кампанії;

■ створення та використання виборчих фондів, їх джерела (громадські чи приватні) та механізм функціонування.

Соціологічний аналіз цієї проблеми розкриває важливі факти щодо справжньої соціальної вагомості та можливості тієї чи іншої політичної сили суспільства, котра вступає у передвиборну боротьбу.

Досить не простим є питання про взаємодію виборних та владних структур, а також роль та місце політичних партій у виборчому процесі, характер та особливості їх взаємин та механізми протікання та подолання суперечних моментів, пов'язаних із усіма етапами виборчого процесу (передвиборчий етап, акт виборів, післявиборний етап).

Таким чином, як бачимо, вибори, окрім свого прямого призначення, виконують функцію дзеркала соціально-політичного, політико-правового і національного розвитку суспільства та держави.

Щодо формування електоральної соціології, то тут можна виділити такі цілі, завдання і напрями дослідження:

■ вивчення історії розвитку електоральних досліджень та стратегій виборних кампаній, застосовуваних у країнах Заходу, в Росії, Україні;

■ узагальнення методологічного і методичного досвіду подібних досліджень, систематизація та типологізація з урахуванням політико-інституціональних умов.

■ аналіз основних концепцій та теорій електоральної поведінки запропонованих провідними західними вченими (соціологами, політологами, психологами) в контексті можливості їх застосування, використання "підгонки" в умовах власної політичної системи.

■ класифікація основних чинників-обумовлювачів електоральної поведінки, електоральних установок, проектування механізму формування та протікання останніх.

■ окреслення та розкриття основних теоретичних та прикладних функцій електоральної соціології, видів і методів її дослідження.

Особливості електоральної поведінки обумовлюються характером регламентації з боку загальноприйнятих у даному суспільстві норм, правил, цінностей, а також існуючого права, законів. На формування характеру електоральної поведінки справляють вплив об'єктивно існуючі в суспільстві економічні та політичні відносини, що спричиняють соціальне розшарування виборців, їх матеріальне становище, освітній та культурний рівень. Політичні орієнтації виборців, що реалізуються в їх електоральній поведінці, є в цілому наслідком складного взаємозв'язку об'єктивних та суб'єктивних чинників, що формують їх ціннісні орієнтації (політична ситуація в державі, стан масової свідомості), діяльність політичних партій та рухів, характер та рівень активності засобів масової комунікації. Характерною рисою електоральної поведінки є її здатність мінятися в часі, що спричиняється впливом на неї ситуативного формування суспільних настроїв, інтересів тощо.

Досліджувати проблему електоральної поведінки - означає досліджувати впливові чинники та механізми прояву електоральної поведінки, або, іншими словами, встановлювати, як люди приймають рішення про участь у виборах, і, головне, проаналізувати, як люди, що належать до різних соціально-класових, демографічних та інших груп, з різними інтересами та ціннісними орієнтаціями "об'єднуються" у виборі одного кандидата, партії, позиції або навпаки. Як пояснюється вибір, що служить основним фактором, під впливом котрого і формуються відповідне рішення виборця?

Аналіз основних теорій електоральної поведінки та їх проекційне застосування в наших умовах дає можливість ширше визначити предмет електоральної соціології як галузевої науки. Електоральна соціологія вивчає структуру і динаміку електоральних установок і поведінки виборців та фактори, що їх визначають, з метою опису стану та тенденцій зміни електоральних установок та поведінки виборців, пояснення причин участі громадян у виборах, передбачення перспектив змін установок та поведінки електорату в майбутньому, побудові електоральної структури та електорального портрету суспільства.

Характер електоральної поведінки значною мірою визначається електоральною установкою. Електоральна установка - це сформоване на основі попереднього досвіду і відповідної інформації про об'єкти виборчого процесу ставлення виборців до участі у виборах та об'єктів вибору, що виявляється в певних емоційних оцінках партій чи кандидатів та готовності віддати за них голос.

Сучасні західні теоретичні концепції електоральної соціології постійно перебувають під ретельною увагою як вітчизняної, так і російської політичної соціології, а також політології.

Коротко розглянемо зміст основних теорій та концепцій сучасної електоральної соціології.

Один з відомих напрямів – соціально психологічна школа, принцип якої - акцентувати увагу на впливі сімейних традицій та найближчого оточення на вибір політичних партій і їх кандидатів. Так звана демографічна школа намагається пояснити особливості вибору певних партій чи їх кандидатів належністю до окремих груп, деякими стратифікованими та демографічними характеристиками (рівень доходу, професії, релігійна належність, вік і т. ін.). Деякі вчені схильні визначати як домінанту формування електорального вибору передусім ціннісні уявлення та орієнтації. Теорія раціонального вибору та економічного підходу визначає домінантою вибору інтереси та "раціональне аранжування" того, що вигідне для особи, а що ні. Найбільш давньою з усіх теорій електоральної поведінки вважають так звану теорію "класового", або статусного голосування (домінанта - належність до тих чи інших соціальних, класових, етнічних, релігійних, поселенських груп).

Західні дослідники М. Ліпсет. С. Рокон виділили, зокрема, чотири типи соціальних розмежувань, які найбільше впливають на політичний вибір електорату: "робітники - власники", "місто - село", "центр - периферія", релігійні розмежування. В кожній країні, залежно від домінанти того чи іншого модусу: релігія, класовість, етнічність - проявляється і відповідний впливові критерій-чинник, що впливає на електоральну поведінку. Так, Австралія, Нова Зеландія, скандинавські країни (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія) характеризуються класовою домінантою на електоральний вибір, водночас релігійний та етнічний фактори досить мало впливають.

Практично є рівним, але невисоким вплив обох факторів у США та Чилі. Досить низький рівень впливу класового та етнорелігійного факторів в Ірландії, Японії, Ямайці. Причиною такої особливості типологізації слугують однорідність-різнорідність населення, частина середнього класу в країні, рівень життя, політична культура, етнічна та релігійна одно-різнорідність.

Предметом особливої уваги теоретиків електоральної соціології є так звана соціально-психологічна концепція електоральної поведінки, її ще визначають як сімейно-традиційну теорію, або теорію ідеологічно-партійної ідентифікації. Згідно з нею, фактором впливу на електоральний вибір часто виступають політичні погляди сім'ї, батьків, їх сімейні традиції. Досить високий рівень партійної ідентифікації виборців виявляється в американській політичній культурі, певною мірою у Великобританії, Франції, де місце має так званий "імідж" тієї чи іншої партії та їх протиборство: "республіканці - демократи", "консерватори - ліберали", "соціалісти – націонал-демократи".

Досить актуальним є питання про рівень електоральної активності. Досвід показує, що значний рівень активності виборців у Західних країнах є стабільним і відносно високим. Однак і цьому є свої пояснення: не тільки стійкість політичних позицій, морально-громадянського рівня, але санкціоновані (Австралія, Бельгія, Люксембург, Австрія, Греція, Нідерланди). Крім того, рівень виборчої активності визначається, на думку спеціалістів, швидше рівнем значимості виборів для самих виборців - тут ніби переважають "раціональні" елементи у рішенні і виборі виборця.

Цьому дає обґрунтування так звана гіпотеза "раціонального вибору" (А. Даус, В. Райнер), за якою: раціональний вибір ґрунтується на твердженні, що виборець бере участь у голосуванні, якщо користь для нього особисто від участі перевищує його матеріальні і моральні затрати. Чим більший вплив вони можуть справити на соціально-економічне життя в цілому і конкретно виборця зокрема, тим більшою є виборча активність виборців. Порівняймо, наприклад, рівень активності виборців на референдумі 1990 р. (коли вирішувалася доля незалежності України) і виборів до парламентів у 1998 і 2002 pp. (в останньому випадку народ мало виявив інтересу до виборів і їх значущості).

Всі вищеописані теорії соціології згруповувати у так звані теорії електоральної поведінки, а саме:

■ соціологічну (що пояснює електоральний вибір солідарністю з певними соціальними, класовими групами);

■ соціально-психологічну (яка акцентує увагу на ідентифікації виборців з певними партіями та ідеологіями);

■ теорію раціонального вибору.

Вітчизняні та російські соціологи запевняють, що переважна більшість західних електоральних теорій в проекції до наших умов певною мірою спрацьовують і у пострадянських суспільствах (закономірності не поширюються на азіатські країни). Електоральні опитування в Україні свідчать, що типологізовані фактори, як правило, спрацьовують і у наших умовах: поселенські, соціально-статусні ознаки, мовно-етнічні, міжпоколінні (вікові) ознаки та ін.

Наведений вище аналіз деяких концепцій, пов'язаних із поясненням сутності і специфіки електоральної поведінки, дозволяє зробити висновки про те, що електоральна поведінка - це комплексне соціальне явище і її сутність визначається дією багатьох факторів: соціокультурних, економічних, політичних. Електоральна поведінка не "виводиться" безпосередньо із соціального становища як людини, а генерується завдяки і різновидностям суспільної свідомості, громадської думки.

Електоральна соціологія застосовує у дослідженні електоральної поведінки різноманітні методики процедур, котрі, у свою чергу, систематизуються у відповідні технології і своєю специфікою ідентифікують дану науково-практичну галузь. Кожна з них повною мірою спрямована не тільки на просте вивчення громадської думки, але і на управління нею, організований вплив на громадську думку виборців і навпаки.

Залежно від мети та етапів виокремлюються такі соціологічні виборні технології:

■ базові (котрі вимагають збору різноманітної інформації, необхідної для стратегічного планування виборчої кампанії й уточнення важливих сторін тактики її організації);

■ прогностичні (прогнозування результатів виборів);

■ пропагандистські (посередній вплив на електорат з метою підняття іміджу кандидата чи партії);

■ поствиборні (відслідковування ситуації після виборів, аналіз виборчого процесу).

При цьому самі дослідження мають теоретичний та практично-прикладний характер, а залежно від наближення до виборів та конкретизації завдань, на практиці проводять: комплексні базові дослідження, рейтинго-пропагандиські та експрес-прогноз-дослідження.

Так чи інакше, електоральна поведінка підлягає постійному цілеспрямованому регулюванню, управлінню з метою "набуття" та "підгонки" нею бажаного характеру спрямованості. Це все дає підстави говорити про те, що подібне управління можна розглядати як одну із форм соціального управління і, зокрема, реалізації політичного управління, або менеджменту. Специфіка політичного менеджменту полягає у тому, що в його рамках об'єднуються різні підходи і регулятори: соціологічні, правові, організаційні, психологічні, рекламні тощо.

Саме поняття "політичний менеджмент" почало використовуватися у вітчизняній політології та соціології порівняно недавно. Це - комплексне явище, яке розглядається у кількох проекціях:

■ як соціальний інститут, що впливає на все політико-правове життя суспільства, громадську свідомість та політичну діяльність громадян;

■ мистецтво ("ремесло") політичного управління і регулювання, як розробка, використання, удосконалення відповідних методів, засобів, технологій та інших факторів впливу на політичні процеси та відносини;

■ як сукупність людей, котрі професійно зайняті політичною діяльністю і мають реальні механізми впливу на формування політики завдяки різноманітним важелям влади (політичним, економічним, організаційним);

■ як наукова дисципліна, котра комплексно вивчає механізми управління політичною діяльністю в суспільстві.

Більшість фахівців у галузі науково-політичної практики ототожнюють політичний менеджмент з різновидністю соціоінженерінгу (соціоінженерною діяльністю), що в цілому розуміється як діяльність, що спрямована на "перетворення" будь-якого роду теорій, загальних висновків, положень у конкретні прикладні рекомендації та технології з реалізації їх на практиці. Практично з виникненням та активним впровадженням у практичну політику соціологічних досліджень почалося становлення професійної діяльності щодо проведення виборних кампаній зокрема - як однієї із складових соціоінженерії.

У США такого роду емпірична хвиля хлинула з 20-х років, однак більшість подібних досліджень (прикладного характеру), у тому числі і політичної спрямованості, мало містила елементів наукової обґрунтованості та практичного спрямування. Свого часу P. Мертон піддав гострій критиці цю "про наукову" хвилю за дрібнотем'я і нехтування теоретичними засадами. Однак були і позитивні моменти. Так, уже в 30-ті роки із численних консультативних агентств та фірм виділилася спеціалізована фірма подружжя К. Уітейкер та JI. Бекстер. Це була свого роду перша фірма з політичного менеджменту, котра за два десятки років провела понад 70 політичних кампаній, переважна більшість яких мала позитивний результат.

Проблеми ефективної організації виборчих кампаній займають і сьогодні особливо важливе місце в політичному менеджменті. Аналіз проблем політичних технологій політичного менеджменту тісно переплітається з системою "політичного маркетингу". Можна сказати, що це дві сторони однієї медалі. Важливою функцією менеджменту є маркетинг - система цілеспрямованих заходів щодо регулювання різних процесів, управління системами виробництва, збуту, їх планування і реалізація, узгодженість потреб споживача та можливостей продуценту. Аналогічно, політична діяльність за будь-яких обставин, соціально-політичних систем і типів державного устрою також спрямована на завоювання та утримання контролю за ринком - головного об'єкта маркетингу.

Всі загальнотеоретичні принципи маркетингу, його підходи, методологія, інструментарій застосовуються і в політичній діяльності, де ринком виступає "електорат". Однак тут є свої відмінні сторони. На відміну від класичної системи маркетингу, за якої стратегія діяльності базується головним чином на пристосуванні можливостей пропозиціонера (продуцента) до запитів споживача, в політичній сфері відбувається все навпаки - у "споживачів" - електорату попит ("погребний" його характер) відсутній. Він не є "природним", а є "штучним" як такий.

Політичні продуціонери (політики, полстери, інші фахівці "політико-впровадженої" діяльності відповідно до "запиту соціальної потреби людини" відповідно і гармонічно увійшли в це русло і використовують його. Один із спеціалістів у галузі політичного маркетингу англієць Б. Брюс досить справедливо і скептично зауважив: політики самі по собі не запитують у виборців, чого вони хочуть. їх швидше цікавить реакція виборців на те, що вони вже вирішили зробити, і те, [і тільки для того], щоб цю реакцію "спрямувати" в бажане русло.

Все це цілком збігається із загальними завданнями маркетингової діяльності (в широкому розумінні), а саме: аналіз, планування, впровадження в життя і контроль за проведенням цілеспрямованих заходів, розрахованих на встановлення, закріплення і підтримку вигідних обмінів з цільовими та потенційними споживачами заради досягання певних завдань певної організації - розвитку та росту. Таким чином, аналогії тут цілком сумісні (мається на увазі проекціювання загальних засад маркетингу та менеджменту на політичну сферу).

Контрольні запитання:

1. Соціологія виборчого процесу як галузева соціологічна дисципліна. Об'єкт та предмет дослідження.

2. Історія та інституціалізація електоральної соціології.

3. Основні концепції та напрями вивчення електоральної поведінки.

4. Електоральні технології та дослідження в системі політичного маркетингу

Рекомендована література (до теми 19):

Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000.

Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000.

Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11.

Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2.

Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998.

Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4.

Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.