Соціологія - Танчин I.3. - Макс Вебер

(1864—1920) — німецький соціолог, який виявив величезний вплив на сучасну соціологію — як в плані методологічному, так і в плані нагромадження соціологічного знання. Серед його основних праць такі, як: "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904—1906), "Про категорії розуміючої соціології" (1913), "Історія господарства" (1923), "Місто" (1923).

На відміну від Огюста Конта і Еміля Дюркгейма, Макс Вебер вважав, що закони суспільства є принципово відмінними від законів природи. А тому необхідно розвивати два типи наукового знання — науку про природу (природознавство) і науку про культуру (гуманітарне знання). Соціологія ж — на його думку

перебуває на межі між цими двома сферами і повинна запозичити у природничих дисциплін причинно-наслідкове пояснення дійсності і дотримання точних фактів, а у гуманітарних — метод розуміння і віднесення до цінностей. Розуміння — вживання у внутрішній світ індивідів, розуміння їх думок і переживань. Соціолог ніби подумки ставить себе на місце інших людей і намагається зрозуміти їхні думки і почуття. Вчений вважав особистість основою соціологічного аналізу. Він був переконаний, що такі складні поняття, як: держава, релігія, капіталізм можуть бути осмислені тільки на основі аналізу поведінки індивідів. Але як виділити головне, спільне в індивідуальних переживаннях людей? Таким критерієм, згідно Вебера, стає "віднесення до цінностей". Цінності можуть бути теоретичними — істина, політичними — справедливість; моральними — добро; естетичними

краса тощо. Але, якщо вони мають значення для всіх досліджуваних суб'єктів, то вони — над суб'єктні, тобто мають абсолютне значення у межах досліджуваної епохи.

Головним інструментом пізнання у Макса Вебера є "ідеальні типи". Це такі конструкції, схеми соціальної дійсності, які існують в уяві науковців. "Ідеальний" у цьому випадку означає "чистий", "абстрактний", тобто такий, якого в реальному житті не існує.

Тобто ідеальний тип варто розуміти не у морально-етичному сенсі, а в теоретико-методологічному. Під "ідеальним" соціолог має на увазі не той тип, до якого суспільство має прагнути, а той, який містить найбільш істотні, типові риси соціальної дійсності і може служити еталоном для порівняння із соціальною реальністю. Скажімо, якщо ми захочемо описати ідеальний тип сучасного українського пасажира міського транспорту, то, проаналізувавши навколишню дійсність, виявимо, що це зовсім не є чемна особа, яка завжди вчасно оплачує проїзд і поступається місцем старшим, як би нам цього всім хотілося. Ні, ідеальний тип у цьому випадку повинен у себе включати й інші характеристики, які є притаманними сучасним українським пасажирам міського транспорту — це також особа, яка іноді намагається проїхати без квитка, яка часто буває неввічливою.

Макс Вебер оперував такими ідеальними типами, як: "капіталізм", "бюрократія", "релігія", "ринкова економіка" та ін.

Ідеальні типи мають вивчатися соціологією в тій формі, в якій вони стають значимими для окремих індивідів, у якій ті орієнтуються на них у своїх діях. Соціальні дії індивідів — це дії, які співвідносять (беруться до уваги) з діями інших осіб і орієнтовані на них (не вважатимуться соціальними діями у сенсі, запропонованому Вебером, такі дії, як, наприклад, самотня молитва або панічні дії натовпу).

Макс Вебер виділяє чотири види соціальної дії: ціле раціональну, ціннісно-раціональну, афективну й традиційну.

Ціле раціональна дія передбачає і враховує поведінку предметів зовнішнього світу та інших людей (критерієм раціональності є успіх). "Ціле раціонально, — пише Вебер, — діє той, хто орієнтує свою дію відповідно до мети, засобів і побічних наслідків; і при цьому раціонально зважує як співвідношення затрат і цілей, так і цілей щодо побічних наслідків".

Ціннісно-раціональна дія зумовлена свідомою вірою в етичні, естетичні, релігійні цінності, відповідно до яких і відбувається ця дія, незалежно від того, чи принесе ця дія успіх, чи ні. "Чисто ціннісно-раціонально, — читаємо у працях М. Вебера, — діє той, хто, не враховуючи можливі наслідки, діє відповідно до своїх переконань і виконує те, чого, як йому здається, вимагає від нього його обов'язок, його розуміння достоїнства, краси, його релігійні приписи, пієтет або важливість якоїсь... "справи". Ціннісно-раціональна дія... завжди є дією відповідно до "заповідей" або "вимог", які той, що діє вважає обов'язковими для себе".

Зразком ціннісно-раціональної дії може, наприклад, вважатися заява лідера Німецької реформації XVI ст. Мартіна Лютера, який, у відповідь на вимогу папського Риму покаятися і зректися своїх поглядів, відповів: "Не можу і не хочу зрікатися, тому що небезпечно і неможливо йти проти совісті. На тому стою і не можу інакше. Хай поможе мені Бог".

8. Афективна дія — дія під впливом афектів і почуттів. У випадку афективної дії, так само, як і у випадку ціннісно-раціональної, метою дії є власне сама ця дія, а не щось інше (результат, успіх тощо); побічні наслідки як у першому, так і в другому випадку до уваги не беруться.

4. Традиційна дія — це дія під впливом звички, традиції.

Реальна поведінка індивіда, на думку Вебера, визначається, як правило, двома і більшою кількістю видів дії: у ній присутні і ціле раціональні, і ціннісно-раціональні, й афективні, і традиційні моменти. У різних типах суспільств ті або інші види дії можуть домінувати: у традиційних суспільствах переважає традиційний та афективний типи соціальної дії, в індустріальному — ціле і ціннісно-раціональний.

Що означає для суспільства та його структури зростання ролі ціле раціональної дії? Це означає, що раціоналізується спосіб ведення господарства, управління. Причому цей процес стосується не тільки економіки, але й політики, науки, культури — усіх сфер суспільного життя. Раціоналізується також спосіб мислення людей, їх спосіб відчуття і спосіб життя в цілому. Це супроводжується зростанням ролі науки, яка, за Вебером, є чистим втіленням принципу раціональності. Проникнення науки в усі сфери життя — це свідчення універсальної раціоналізації сучасного суспільства.

Порівняно з Карлом Марксом, Макс Вебер приділяв значно менше уваги класовому конфлікту і впливові економіки на суспільне життя. У книзі "Протестантська етика і дух капіталізму" (і904—і906) він дослідив взаємозв'язки між соціальною організацією і релігійними цінностями. Віра спонукала протестантів до самовідданої праці, заощадливості, особистої відповідальності за свій життєвий шлях. Ці якості сприяли розвитку сучасного капіталізму. Капіталізм, на думку вченого, сформувався і поширився у процесі розвитку науки, сучасної технології, бюрократії та раціоналізації суспільства.