Соціологія - Танчин I.3. - Етнометодологія.

Засновниками цієї теорії вважають австрійсько-американського вченого Альфреда Шюца (1889—1961) та американського соціолога Гарольда Гарфінкеля (нар. 1917). Сам термін "етнометодологія" було введено у науковий обіг Гарфінкелем за аналогією з терміном "етнонаука", яким в культурній антропології позначають методи та форми примітивного, ненаукового пізнання соціальної дійсності: магія, шаманство, спіритизм тощо. Етнометодологія, на думку Гарфінкеля, має протистояти "етнонауці" як сукупність наукових прийомів і методів пізнання суспільства. Представники етнометодології не вважають цінності, норми, вірування та інші суспільні значення незмінними елементами соціального оточення індивіда. На думку вченого, не існує впорядкованого соціального світу. Люди самі "домовляються" про те, як поводити себе у різних умовах, створюючи певний "сценарій".

Етнометодологи вважають, що комунікація між людьми несе істотнішу інформацію, ніж та, що висловлюється вербально, тобто за допомогою слів, тому що існує ще неявне, фонове знання, яке опирається на поняття, які за мовчазною згодою визнаються учасниками комунікативного процесу. Вони закликають вчених-соціологів вивчати не те, що сказано, а те, ЯК сказано і в якому контексті.

Гарфінкель провів низку цікавих експериментів, які ілюструють ці положення. Наприклад, студенти психіатричного відділення університету були запрошені взяти участь у, як їм було сказано, новій формі психотерапії. їх попросили викласти свою особисту проблему, яку їм потрібно вирішити, а потім задати психотерапевту кілька запитань з цієї проблеми. Спеціаліст був У сусідній кімнаті, так що учасники експерименту не могли його бачити, а зв'язок здійснювався по телефону. При цьому, на питання студентів психотерапевт міг давати тільки відповіді "так", або "ні". Студенти не знали, що людина, яка відповідає на їхні запитання, не була ніяким психотерапевтом, а відповіді "так" чи "ні" були заздалегідь визначені, незалежно від запитань, і зачитувалися асистентом Гарфінкеля.

Незважаючи на те, що відповіді не мали жодного стосунку до змісту запитань, студенти, орієнтуючись на власні фонові очікування, визнали їх корисними й осмисленими. Майже всі студенти заявили, що вони усвідомили свої проблеми.

Гарфінкель зробив висновок, що студенти наділяли сенсом відповіді, що сенсу не мали. Коли ж відповіді видавалися суперечливими чи дивними, студенти вважали, що психотерапевт неправильно їх зрозумів. Фактично, не усвідомлюючи того, студенти на основі своєї практичної раціональності конструювали осмислену соціальну реальність.

Цей експеримент свідчить, що всі інтерпретації або пояснення членів суспільства у їх щоденному житті завжди здійснюються з посиланням на певні обставини чи ситуації. Так, студенти осмислювали відповіді "психотерапевта", виходячи з конкретної ситуації: вони перебували в університеті і були впевнені, що мають справу зі справжнім психотерапевтом. Якби ті самі відповіді на ті самі питання були отримані ними в іншій ситуації, скажімо, в кафе, а в ролі психотерапевта був їхній приятель, то фонові очікування були б іншими і, відповідно, результати також були б інтерпретовані по-іншому. Тобто, робить висновок Гарфінкель, сенс кожної соціальної дії можна зрозуміти тільки в певному локальному контексті.

Соціокультурна реальність, з точки зору етнометодологів, є потоком неповторних, унікальних ситуацій, які виникають у процесі комунікацій. З допомогою мовних конструкцій людина долає цю унікальність і, ґрунтуючись на власному досвіді і знаннях, уніфікує і класифікує ії. Люди спільно будують соціальну реальність. Описуючи яку-небудь ситуацію, встановлюючи зв'язки між значеннями, пояснюючи їх сенс, люди одночасно створюють її. Бо будь-який опис прагне до більшої раціональності й упорядкованості, ніж реальність, при цьому люди подають іншим зрозумілі вказівки, як належить ситуацію сприймати й оцінювати.

Оскільки соціальну дійсність можна конструювати, то вона, на думку етнометодологів, розпадається на численний набір різних ситуацій і подій. Етнометодологія вивчає багато феноменів, яким раніше не приділялося достатньої уваги: як ми бачимо певний порядок у світі, як передаємо власне бачення іншим, як встановлюються певні сталі елементи суспільного життя (наприклад, "говорити по черзі" під час розмови).

Англійські соціологи Дж. Херитадж і Д. Грейтбатч вивчали місце аплодисментів у промовах британських політиків. Вони виявили сім стійких засобів, які використовують оратори для того, щоб примусити аудиторію аплодувати. Причому соціологи дійшли висновку, що всі ці сім засобів мають корені в стабільних моделях взаємодії, які трапляються у щоденних мовленнєвих практиках, хоча вони, як правило, не усвідомлюються людьми, які розмовляють. Тепер знання про аплодисменти використовуються спеціалістами з реклами і PR, щоб штучно стимулювати позитивні реакції аудиторії у моменти виступів політиків чи інших осіб.

Гарольд Гарфінкель писав, про те що "підтримання враження соціального порядку є результатом діяльності, що постійно триває". Предметом вивчення в етнометодології є прийняті на віру правила, які регулюють взаємини між людьми. Ці правила визначають як поводити себе у різних ситуаціях: коли треба щось сказати, або, навпаки, промовчати, коли можна пожартувати, а коли усмішка виглядатиме недоречною.