3.2.1. Девіантна та делінквентна поведінка
Більшість людей, зазвичай, намагаються пристосовуватися до суспільних норм. Адже — це норми засвоєні і сприйняті ними у процесі соціалізації. У дитинстві (в сім'ї, школі, у спілкуванні з однолітками та сусідами) людина дізнається як належить і як не личить поводитися, виробляє регулятор поведінки, внутрішній контроль. Одночасно вона перебуває і під зовнішнім контролем з боку соціальних груп і з боку держави. Проте у кожному суспільстві відхилень не уникнути.
У суспільстві завжди існують люди, які порушують не тільки моральні, але й правові норми. Вчені стверджують, що суспільство, яке розвивається нормально, складається приблизно на 10—12 % із "героїв" і на ті самі 10—12 % із "порушників".
Але жодне суспільство не може бути поділене просто так на порушників соціальних норм і стовідсотково слухняних громадян. Більшість Із нас за певних умов порушує усталені норми поведінки — хто не порушував правил вуличного руху або хоча б раз не проїхав без квитка у громадському транспорті?
Така поведінка, що не узгоджується з суспільними нормами, не відповідає очікуванням групи або суспільства в цілому, називається девіантною.
Девіацією називають, в основному, відхилення від так званих неписаних соціальних норм (етикету, звичаїв). Є девіантна поведінка, яка засуджується суспільством (неохайний зовнішній вигляд, голосна розмова у громадському транспорті, алкоголізм, самогубство), а є й така, що схвалюється суспільством (вона визначається надзвичайними здібностями геніїв, видатних спортсменів і громадських діячів, тобто тих людей, здобутки яких перевищують рамки норми).
Відносність девіації.
Уявлення про норму і девіацію пов'язані із соціальним контекстом і не співпадають у різних суспільствах і навіть у субкультурах. Дії людей не є добрими чи поганими за своєю природною суттю; норма і девіація визначаються соціально. Кожне суспільство виробляє свої взірці соціально прийнятної поведінки. Тому те, що в одному суспільстві чи групі є нормою, в іншому — може бути розцінене як девіація. Скажімо, відкрите обличчя жінки недопустиме у тих суспільствах, які живуть за законом шаріату. У деяких країнах азартні ігри дозволені, а в інших — заборонені. У багатьох мусульманських країнах (Іран, Саудівська Аравія) суворо заборонено вживання алкогольних напоїв. Так само у різних країнах є різне ставлення до абортів, проституції, азартних ігор, вживання наркотиків.
З часом уявлення про норму і девіацію змінюються навіть у тому самому суспільстві. Ось деякі приклади: перепродаж дефіцитних товарів за вищою ціною, тобто те, що в Україні за часів Радянського Союзу вважалося спекуляцією, сьогодні вважається бізнесом. Або, скажімо, сьогодні у США вживання алкоголю є цілком легальним, але з і9і9—і933 рр. — у період "сухого закону" — алкоголь у цій країні був заборонений.
У більшості сучасних суспільств девіацією вважається самогубство. Але відомо, що у традиційному суспільстві, там, де умови життя були суворими настільки, що спільнота балансувала на межі голодної смерті, існував звичай позбуватися тих її членів, які переставали приносити користь через їхню старість або каліцтво. Зазвичай, такі особи йшли з життя добровільно. У датчан, готів цей звичай зберігся аж до християнської ери, тобто майже до початку XI ст. У вестготів була так звана Скеля предків, із якої кидалися старі, які не хотіли обтяжувати собою родичів. Такий самий звичай описаний в іспанських кельтів. А гце порівняно недавно, вже у Новий час в гірських селах провінційної Японії старші люди, які не могли працювати, вимагали, щоб їхні діти відносили їх у гори і залишали там помирати від голоду. Цей звичай, відомий нам з літератури і кінематографу, залишив слід і в географії: назва гори Обасутеяма дослівно означає "Гора, де залишають бабусь".
Тобто тільки суспільство вирішує для себе вважати чи не вважати якусь поведінку такою, що відхиляється від норми. Норми пов'язані не тільки з суспільством в цілому, але й з окремим класом, професією, національністю, релігійною конфесією та ін. Наприклад, католики не сприймають абортів, незважаючи на те, яким є ставлення до цієї проблеми суспільства в цілому.
Ніхто не порушує усіх норм. Навіть ті, хто ігнорує загальноприйняті в суспільстві моральні та юридичні норми, такі як бандити, дотримуються правил злочинного світу.
Однак у всіх суспільствах і суспільних групах засуджуються такі явища, як посягання на життя, здоров'я чи майно їхніх членів.
Порушення формальних суспільних норм називають делінквентною поведінкою.
Варто відзначити, що серед вчених не існує одностайності стосовно вживання терміна "делінквентна поведінка". Американський юрист і соціолог Едвін Сазерланд вважає, що для делінквентної поведінки властиве засвоєння, по-перше, технічних прийомів здійснення злочинів і, по-друге, мотивів, спонук, раціональних переконань і установок, які сприяють порушенню закону. Світ делінквентності — це світ тих, хто підкоряється своїм законам, і його соціальні норми становлять силу, спрямовану проти існуючого соціального ладу. Такий підхід до розуміння делінквенції є найпоширенішим.
Делінквентна поведінка — це поведінка, зумовлена наявністю систем цінностей і норм, які відхиляються від тих, які домінують у суспільстві, при цьому індивід, який сприйняв делінквентну культуру, визначає свою поведінку як правильну.
Інші дослідники погоджуються, що делінквентна поведінка пов'язана із порушеннями правових норм, але не настільки значними, щоб за них нести кримінальну відповідальність, а серйозні порушення норм кримінального права, тобто злочини, пропонують називати кримінальною поведінкою.
А в кримінології делінквентна поведінка визначається як суто молодіжне правопорушення, тобто таке, яке здійснюється молодими людьми віком від 12 до 20 років.
При оцінці соціальних відхилень існують дві концепції: відносна й абсолютна Прихильники першої (релятивісти) вважають, що моральні і навіть деякі правові норми можуть аналізуватися тільки у зв'язку із конкретним суспільством, його соціальною організацією і культурою. Прихильники абсолютної позиції (етноцентристи) стверджують, що мають бути винайдені і зафіксовані загальнолюдські моральні цінності і норми/
Функції девіації.
Хоча це може видатися дивним, але девіантна поведінка, також сприяє ефективнішому функціонуванню суспільства.
По-перше, вона посилює підпорядкування нормам. Викликаючи вороже ставлення до нонконформістів, соціальна більшість, або владна верхівка зміцнює ідеї про те, що є правильним, згуртовуючи таким чином соціальну групу навколо певної системи цінностей, норм і переконань.
По-друге, засуджуючи певні акти відступу від соціальних норм, члени групи чіткіше окреслюють для себе самих, що є нормою.
По-третє, привертаючи увагу до порушників норм, група визначає ворогів чи опонентів, а боротьба з такими сприяє консолідації групи.
По-четверте, зростання певного виду девіацій привертає загальну увагу до тих проблем, які існують у цьому суспільстві чи соціальній групі, так, скажімо, різке підвищення рівня алкоголізму та наркоманії у суспільстві свідчить, що у ньому щось негаразд.
По-п'яте, девіація ставить під сумнів існуючий порядок, тобто виступає каталізатором соціальних змін. Можна сказати, що девіація є закликом до перегляду старих норм і одночасно новою моделлю. Як приклад можна навести поведінку дисидентів за часів Радянського Союзу, яка тоді вважалася девіантною, а згодом, цінності відстоюванні дисидентами, перетворилися на норму життя суспільства.
3.2.2. Соціологічні теорії девіантної поведінки і злочинності
Біологічні і психологічні теорії.
Соціологічні теорії девіантної поведінки і злочинності.
Теорія контролю.
Теорії макрорівня.
Теорія ярликів.
3.2.3. Соціальний контроль
Неформальний і формальний контроль
Розділ 4. СУСПІЛЬСТВО