Соціологія - Танчин I.3. - 5.1.3. Модернізація і розвиток

У соціології під терміном модернізація розуміють перехід від традиційного аграрного суспільства до світського, урбанізованого, індустріального; перехід від стабільного суспільства, до суспільства, яке безперервно змінюється.

Існує також ширше розуміння цього терміна, суть якого полягає у тому, що в певний історичний період ті країни, які раніше були менш економічно розвинуті можуть почати інтенсивний розвиток своєї економіки, форсуючи зміну технологічного укладу.

Сучасне, розвинуте суспільство, згідно з теорією модернізації, творить таку економічну структуру, яка сприяє розвитку і використовує досягнення науки і техніки для підвищення продуктивності праці і заможності суспільства. З'являється сітка банків, доріг, комунікацій. Послаблюється роль релігійних і родових інститутів, на зміну традиціоналізму суспільного життя приходить раціоналізм.

Модернізація змінює також психологію поведінки індивідів. У розвинутих країнах індивіди виявляють більшу підприємливість і наполегливість на шляху досягнення індивідуальних цілей і зазвичай ставлять перед собою далекосяжні цілі. Вони мають сильніше відчуття контролю над власним життям і більш розвинуту професійну етику. Мешканці традиційних суспільств — здебільшого фаталісти, які не вірять у можливість самостійно розпоряджатися власною долею, вони менш націлені на майбутнє і живуть нинішнім днем.

Розрізняють "первинну" і "вторинну" модернізацію. "Первинна модернізація"— це модернізація епохи промислової революції, зміни соціальної структури, у зв'язку із руйнуванням традиційних, станових спадкових привілеїв і проголошення рівних громадянських прав, демократизації суспільства.

"Вторинна модернізація" (її ще називають "навздогінна модернізація") пов'язана з індустріалізацією країн, що розвиваються. Ці країни ще називають країнами Третього світу, оскільки, на відміну від капіталістичних і соціалістичних країн (Перший і Другий світ), вони ще тільки визначалися із обранням соціально-економічних і культурних взірців для свого модернізаційного розвитку. Головною відмінністю вторинної модернізації від первинної є та, що вона відбувається уже за умов існування зрілих соціально-економічних і культурних взірців, якими до розпаду соціалістичної системи були так звані розвинуті країни Першого та Другого світів, а сьогодні залишилися тільки країни Заходу. Тому сьогодні таку модернізацію іноді ще називають "вестернізація".

При "навздогінній модернізації" проблема "прориву" традиційного способу життя ставиться як проблема формування сучасного суспільства, під безпосереднім впливом соціокультурних контактів, з уже існуючими центрами ринково-індустріальної культури.

5.1.4. Теорії модернізації

Теорія конвергенції.

Починаючи з 50-х рр. XX ст., в соціології переважала точка зору (Уоят Ростоу, Деніель Лернер), що існує певна фундаментальна система цінностей, які повинні засвоїти суспільства для того, щоб подолати бар'єр традиційності і модернізуватися — тобто отримати здатність до динамічного розвитку, перебудови і пристосування до швидкозмінного світу. Фактично, йшлося про те, що досвід розвинутих західних держав є універсальним, а передумовою для економічного піднесення є політична демократизація. Країни, що розвиваються, таким чином, повинні безумовно сприйняти досвід розвинутих країн Заходу.

Цю теорію поділяє і відомий польський соціолог Єжи Вятр. Наприкінці 80-х рр. XX ст., перебуваючи в еміграції у Відні, він, разом з іншими вченими зі соціалістичних країн, розробив концепцію змін соціальної організації суспільств радянського типу. Згідно з цією концепцією, існує три напрями розвитку таких суспільств: до крайнього тоталітаризму, до авторитаризму і в бік демократії. Однак третій варіант є мало ймовірним, оскільки йому на заваді стоятиме партійно-державний апарат, який при такому варіанті розвитку подій втратить владу. Відтак — суспільство радянського типу не може еволюціонувати у напрямку "демократичного, гуманного соціалізму" і його демократизація є неодмінно пов'язана із "дерадянизацією".