Соціологія - Танчин I.3. - Теорія поколінь.

Огюст Конт у своєму "Курсі позитивної філософії" сформулював гіпотезу, згідно з якою темп суспільних змін залежить від швидкості ротації поколінь. Молодь є важливим елементом у процесі суспільного розвитку і культурних перетворень. Сучасні соціологи в цілому доходять подібного висновку, хоча їхні теорії істотно відрізняються від теорії основоположника соціології.

Німецький вчений Вільгельм Дільтей вважав, що спільне пережиття кількома демографічними когортами значних історичних подій творить "гроно покоління" (наприклад, "покоління воєнного часу"). Не кожна подія стає пережиттям у долі багатьох людей приблизно одного віку: це має бути така подія, яка різко виділяється з шеренги звичних і справляє значний

вплив на все подальше життя людей. Вільгельм Дільтей вважав, що люди здатні творити свою особистість і піддавати її ґрунтовним змінам у будь-якому віці, але особливо часто це трапляється в молодості.

Теоретик комунікацій Джеймс Кері з Іллінойського університету (США) звертає увагу, що серед первісних суспільств і на ранніх етапах історії західних країн відносно невеликі розриви у просторі приводили до величезних відмінностей у культурі. Племінні спільноти, розділені якоюсь сотнею кілометрів могли мати цілком неподібні системи зовнішньої символіки, міфів і звичаїв. Однак у тих самих спільнотах існував нерозривний зв'язок поколінь. Велика різниця між спільнотами, але відносно малі відмінності між поколіннями всередині цієї спільноти. Сьогодні ж просторова різниця слабне, але наростають відмінності між поколіннями. Темпи змін у сучасних суспільствах настільки швидкі, що навіть декілька років різниці створюють величезні відмінності у життєвому досвіді людини. Ось чому деякі брати і сестри, вікова різниця між якими усього три-чо-тири роки, суб'єктивно відчувають свою приналежність до цілком різних поколінь. Так, під час страйку студентів-радикалів у Колумбійському університеті у 1968 р., старшокурсники говорили про "розрив поколінь", який відділив їх від студентів молодших курсів.

Французький соціолог П'єр Бурдьє, досліджуючи систему освіти у Франції, звернув увагу на різне ставлення до свого навчання в університеті студентів-вихідців із заможних верств населення і тих, для кого студії в університеті були можливістю підвищити свій соціальний статус. Незважаючи на спільні події, які переживали всі студенти, вони здобували різний життєвий досвід, що детермінувався їхнім класовим походженням. Сформульована Бурдьє теорія про класову репродукцію суспільства через освіту у вищих навчальних закладах фактично заперечувала теорію єдиного покоління.

Американський дослідник Ерік Еріксон, поділяючи гіпотезу Дільтея про те, що покоління твориться, внаслідок спільного пережиття людьми значних історичних подій, вважав, що цей процес охоплює тільки молодих людей. Це пояснюється рисами психології молоді. Молодість, на його думку, є перехідною фазою в житті людини, це період відкритий до сприйняття усього нового, а молодь, як суспільна група, завдяки тому, що вона не є підпорядкована повною мірою суспільним обов'язкам, є автономною щодо усіх інших вікових груп і просякнута сильним внутрішнім почуттям солідарності. Тому саме в молодості творяться покоління, що переймаються спільними ідеалами, мають спільні цінності і суспільні цілі.

Особливістю початкового етапу розвитку соціологічній теорії молоді є те, що вона переважно розглядалася дослідниками як суспільна група, вирвана із соціального контексту. Новий етап у розвитку соціологічної теорії молоді був зумовлений загостренням конфлікту поколінь, що вилилося у "молодіжний бунт" кінця 60-х рр. XX ст.