Соціологія - Танчин I.3. - Модель концентричних зон.

Теорії розвитку міст.

Перші соціологічні теорії розвитку міст були розроблені групою вчених-соціологів із Чиказького університету, представників так званої Чиказької соціологічної школи (Роберт Парк, Ентоні Верджес, Льюїс Вірт та ін.).

Модель концентричних зон.

Роберт Парк та Ентоні Верджес, вивчаючи соціальні процеси у Чикаго, складали соціальну карту міста: на карти наносилися зони підліткової злочинності, расової напруженості, розподіл кінотеатрів, танцмайданчиків, магазинів та ін. Тобто карти складалися за найрізноманітнішими соціальними показниками. Сукупність цих карт "вимальовувала" структуру міста. Центральна зона — це простір на якому переважають адміністративні та торговельні установи, банки, театри, дорогі ресторани. Центральну зону оточує перехідна зона — колишня дільниця багатих помешкань, а на час дослідження — район зі змішаною структурою, у якій розміщені офіси не найбагатших фірм, середнього типу ресторани. Наступне кільце утворюють житлові зони: робітничі райони із дешевшим житлом, що розміщені ближче до центру, а у передмістях мешкають заможні городяни. Географічну мобільність автори у цьому контексті розглядали як показник соціальної мобільності.

Ця теорія не є універсальною, вона описує, передусім, модель конкретного міста — Чикаго, а також тенденції, які характерні для розвитку міст у США. У європейських, латиноамериканських, азіатських містах диференціація міської території часто дзеркальна північноамериканській: робітничі околиці оточують привілейований центр, в якому деякі квартали особливо вирізняються дорожнечею землі, високим благоустроєм і заселені привілейованими верствами.

Подібні підходи до аналізу життєвого простору міста застосовувалися і дослідниками на пострадянських теренах. Олександр Трущенко, наприклад, у 1995 р. опублікував книгу Із красномовною назвою "Престиж центра: городская социальная сегрегация в Москве". В ній йдеться про те, що напередодні революції 1917 р. дві третини найзаможніших родин жили у межах Садового кільця. Традиція збереглася і при Радянській владі. У межах Садового кільця було локалізовано 86 % театрів, 66 % музеїв, 70 % концертних і виставкових залів, 65 % бібліотек, 65 % шкіл із поглибленим вивченням іноземної мови. Аналіз показав, що працюючий мешканець центру, за рахунок територіальних факторів організації побуту і проведення вільного часу, отримував додатково 6 годин вільного часу щоденно. Проаналізувавши, як наприкінці 70-х рр. XX ст. розподілялися московські адреси членів трьох спілок — Спілки композиторів, художників та письменників (адреси представників політичної та господарської еліти отримати було практично неможливо), автор виявив, що у межах Садового кільця мешкало 78 % членів Спілки композиторів СРСР, 76 % членів Спілки художників СРСР і 69 % членів Спілки письменників СРСР.

Модель секторів.

Гомер Гойт запропонував інший підхід до аналізу розвитку міст. Він вважав, що міста розвиваються секторами у вигляді клинів, що розширюються від центру до околиць. Ці сектори розміщені вздовж водних артерій чи транспортних ліній. Ці сектори відрізняються своєю спеціалізацією, яка складається внаслідок сприятливих характеристик довкілля: промислові дільниці виростають біля місць справи — біля порту, чи транспортного вузла та ін., біля них — житлові дільниці для робітників. Гойт вважав, що специфічна топографія кожного міста є підставою того, що кожне місто є неповторним за своєю забудовою і своїм плануванням. Разом з тим, Існують і певні закономірності: престижні житлові райони знаходяться неподалік від торгового центру.