Соціологія - Танчин I.3. - Теорії міського способу життя.

Ченеі Гарріс і Едвард Ульманн висловили ідею про те, що з розвитком комунікацій міста набувають нового виду: у них розвиваються окремі центри, пов'язані а певними видами діяльності. Є відпочинкові дільниці, фінансові, торгові, житлові та ін.

Розвиток спеціалізованих осередків залежить від кількох чинників, а саме: деякі види діяльності вимагають створення спеціальних умов (парк відпочинку, торговий центр тощо); для деяких підприємств є вигідною локалізація поблизу інших підприємств; певні дільниці ніколи не межують (багаті райони вілл і спальні райони, або промислові райони).

Модерністський і постмодерністський підходи до розуміння ролі і вигляду сучасних міст

Модернізм як напрямок розвитку міст, домінував до 80-х рр. XX ст. Модерністи відзначалися великою вірою в прогрес і прагнули якнайраціональніше використати ресурси, щоб якнайповніше забезпечити потреби людей. Вирішального значення вони надавали простоті та функціональності планування міста, усіх його споруд. Добре сплановане місто, на їх думку, повинно допомагати долати такі проблеми, як самотність, вандалізм, злочинність. Разом з тим, модерністи рішуче відкидали ідеї деконцентрації міст, будівництва невеликих міст-садів. "Інтелектуальна діяльність людей є прямим наслідком об'єднання їх у колектив... Усі великі вогнища думки завжди знаходилися у математичній точці найвищої концентрації людського матеріалу, — писав Лє Корбюзьє. — Якщо ви хочете звузити світогляд у народу, давайте займемося дезурбанізацією, якщо ж у вас є прагнення розширити його світогляд і надати йому силу йти нарівні з вимогами часу, то візьмемося за планування, за концентрацію".

Сучасне місто багато чому завдячує модерністським підходам, зокрема, поліпшенням житлових умов для широких верств населення. Однак, на практиці, модерністські ідеї призвели і до таких негативних наслідків, як висока стандартизація містобудування і втрата містами своєї самобутності. Забудова ставала все більш однотипною, монотонною і понурою. Нові райони часто ставали "великими спальнями", "бетонними пустелями". Наростали патологічні явища міського життя. Унаслідок деперсоналізації міського простору, люди втрачали почуття локального (місцевого) патріотизму, ще більше послаблювалися зв'язки між ними.

Датою символічної смерті модерністського підходу в урбаністиці вважають 1972 р., коли в американському місті Сент-Льюїс було зруйновано цілий район, збудований у 1965 р. у модерністському стилі. Цей район було оцінено як ворожий життю, оскільки, на думку експертів, міський простір, організований подібним чином, сприяє утвердженню у його межах злиднів, злочинності, хуліганства та вандалізму.

Новий напрямок урбаністики — постмодернізм — виріс саме із критики модернізму. Постмодернізм в урбанізмі виходив із трьох засадничих тез:

існують різні людські потреби;

існують різні способи вираження і задоволення цих потреб;

існують різні форми містобудування.

Міська архітектура, згідно із засадами постмодернізму, націлена на зміцнення регіонального і локального патріотизму, збереження традицій минулих віків. Перевага віддається низькій, родинній забудові. Міське районування зорієнтоване винятково на забезпечення потреб мешканців міста і району, в тому числі потреби у розвитку комунікацій між людьми, сприяє зміцненню різних форм суспільного життя.

Теорії міського способу життя.

Традиційно у соціології погляд на міський спосіб життя був досить песимістичний.

Фердинанд Тьонніс, поділивши суспільства на "гемайншафт" ("органічна" спільнота, традиційне суспільство) і "гезельшафт" ("механічне" суспільство, яке постало волюнтаристським, раціональним шляхом), зазначав, що поняття "гемайншафт", відповідає сільському способу життя, а "гезельшафт" — міському. Основні відмінності між ними полягають у тому, що в суспільстві типу "гемайншафт" (селі) люди живуть відповідно до своїх общинних обов'язків, тоді як "гезельшафт" (місто) ґрунтується на прагненні до особистої вигоди; "гемайншафт" ґрунтується на традиційних звичаях, а "гезельшафт" — на формальних законах; для "гемайншафту" властивий розподіл праці за статево-віковими ознаками, для "гезельшафту" — на професійно-кваліфікаційній основі, пов'язаній з освітою і досвідом роботи.

На думку німецького соціолога Георга Зіммеля, напружений і швидкий ритм міського життя змушує мешканців міст до певних "оборонних" реакцій. Такими є знеособлений і замкнений спосіб життя: людина шукає опори тільки у собі. Приязні, теплі людські стосунки підмінюються розрахунком. "Мешканці міст йдуть за голосом розуму, а не серця". Для міського способу життя властиво те, що " всі люди рівноцінні, але не тому, що цінним є кожен з них, але тому, що жоден не має цінності, а цінними є лише гроші". Кожна зміна місця проживання, роботи, навчання розриває і певні людські зв'язки, змушуючи укладати нові. В результаті — людина починає дивитися на свої взаємини з іншими людьми, аж до найінтимніших, як на тимчасові й умовні. Людина починає будувати свої зв'язки з іншими на функціональній основі. У системі ділових функціональних взаємин діє принцип "незамінних людей немає". Але стосовно особистісних взаємин така фраза звучить як кощунство.

Людина раптом довідується, що той, кого він вважав другом, був, виявляється, важко хворим, або розлучився з дружиною, а він навіть не підозрівав про це. Або друзі помічають його відсутність тільки тоді, коли їм щось потрібно від нього. Конкретна особистість перетворюється, таким чином, в абстрактну категорію, позбавлену індивідуальності. Свідомість того, що ваші близькі можуть порівняно легко без вас обійтися, що ви є в принципі замінимі, викликає болюче відчуття власної мізерності. Почуття відчуження призводить до появи таких соціальних проблем, як алкоголізм, наркоманія, криміналітет, суїцид.

Однак, існує, на думку Зіммеля, і позитивний бік міського життя. Місто дає людині велику особисту свободу, вибір занять і способу життя. Зі зростанням чисельності груп, їх члени стають все менше схожими один на одного, індивідуальність посилюється за рахунок втрати індивідами їх соціальних характеристик.

Американський соціолог Льюїс Вірт звертає увагу на характерні особливості міського способу життя: втрачаються традиційні підстави суспільного життя, слабнуть родинні та сусідські зв'язки (у селі люди разом працюють, ходять до церкви, знають один одного змалку та ін.).

Натомість з'являються нові види людських стосунків, вони є переважно нетривкі, мають тимчасовий, знеособлений характер, починають переважати формальні види соціального контролю. Конкуренція переважає над співпрацею. Міські мешканці спілкуються активніше і частіше, але міжособистісні стосунки в місті є знеособленими, не такими близькими, як у селі. Городянин не здатен емоційно реагувати на кожну людину, із якою він контактує. Міський стиль життя, на відміну від сільського, передбачає набагато ширші, але менш глибокі контакти між людьми, з'являється почуття самотності в групі.

Льюїс Вірт пише: "Характерно, що міські мешканці зустрічаються один з одним, виступаючи у вкрай обмеженій ролі. їх залежність від іншої людини обмежується тільки якимось одним аспектом діяльності останньої". Замість того, щоб сприйняти кожного індивіда, із яким ми зустрічаємось, як цілісну особистість, ми підтримуємо із більшістю лише поверхові контакти, пояснював він. Ми зацікавлені тільки у тому, наскільки добре продавець одягу задовольняє наші потреби і нам немає діла до того, що його дружина страждає від алкоголізму.

Ману ель Кастелс запропонував розглядати місто не тільки як місце проживання, але й як місце колективного споживання. Помешкання, школи, транспортні послуги, розваги — є способами, за допомогою яких люди використовують вигоди сучасної індустрії. Мануель Кастелс наголошує на важливості боротьби непривілейованих груп за зміни умов їхнього життя. Міські проблеми спричиняють ряд суспільних рухів, в основі яких — боротьба за поліпшення умов життя, проти забруднення повітря чи за відстоювання расових, культурних та інших прав (Кастелс досліджував як вели боротьбу за свої права ґеї Сан-Франциско).

Тобто теорія міста, як місця колективного споживання, наголошує не на "природних" просторових процесах, а на способі відображення штучним середовищем соціально-економічної системи влади. Це істотне зміщення акцентів.