Соціологія - Танчин I.3. - 6.5.2. Влада — ключове поняття соціології політики

6.5.1. Предмет, об'єкт і суб'єкт соціології політики

На певному етапі розвитку суспільства в результаті його диференціації і появи різних соціальних груп із відмінними інтересами, виникає необхідність виокремлення політики як особливого виду соціального регулювання. її зміст полягає в першу чергу в узгодженні інтересів різних соціальних груп, виробленні певних правил гри, обов'язкових для усіх громадян, а також у контролі за їх виконанням.

Політичні аспекти присутні практично у всіх видах діяльності людей: не випадково ми часто чуємо словосполучення "економічна політика", "соціальна політика", "культурна політика" тощо.

Політика — настільки багатоманітний і різноплановий феномен, що вона досліджується багатьма соціогуманітарними дисциплінами, кожна з яких вивчає її під власним кутом зору. Політологія досліджує політику як цілісний об'єкт, із притаманними їй закономірностями владних відносин і політичні механізми їхньої дії; філософія концентрує увагу на політиці як феноменові світового розвитку і продукті людської цивілізації; психологія розглядає психологічні механізми і стереотипи політичної поведінки людей; правознавство — правові і державні норми і відповідні інститути; історію цікавлять факти про розвиток і становлення політичних ідей та інститутів.

Соціологія політики — це галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів та політичний лад, соціальні засади політичних і державних інститутів, функціонування політичної свідомості та політичну поведінку.

Предметом соціології політики є соціальні механізми влади і впливів у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування.

Соціологія політики має також свої власні об'єкти: події, процеси, суб'єкти політичної сфери. Хоча об'єктом соціології політики можна вважати також будь-які об'єкти економічної, правової, культурної, духовної та інших сфер суспільства тоді, коли вони виступають на політичній арені, з метою чинити вплив на органи влади, як-от: страйки робітників у 1990—1991 рр. з політичними вимогами — скасувати Статтю в Конституції СРСР, у якій йшлося про забезпечення у суспільстві керівної ролі КПРС.

Суб'єктами соціології політики є люди й організації, які є носіями політичної (державної) влади або прагнуть до неї. Статус суб'єкта політики не імманентний, тобто він не є засадничо притаманний якомусь індивіду чи соціальній спільноті. Кожен індивід або соціальна група є потенційними суб'єктами політики, але не кожен стає таким реально. Щоб стати політичним суб'єктом, людина чи соціальна група повинна практично засвоїти політичний досвід, усвідомити себе суб'єктом політичного процесу, виробити власну позицію в політичному процесі, а також свідомо визначити своє ставлення до світу політики, ступінь участі в ньому. Тобто суб'єктами соціології політики є як індивіди, так і соціальні спільноти, які самостійно виробляють і реалізовують такі програми дій, що націлені на досягнення певних політичних цілей.

6.5.2. Влада — ключове поняття соціології політики

Головна особливість політики, як способу регулювання соціальних відносин, полягає у тому, що від моменту зародження політика ґрунтується на базі владних стосунків: панування-підкорення, управління-виконання.

Влада — це взаємодія, яка ґрунтується на нерівності індивідів, коли одна особа може примушувати іншу, або інших осіб до певних дій, незалежно від їхнього бажання, а іноді й всупереч йому.

Примусити людину діяти всупереч власному бажанню можна тільки трьома способами:

прямим насильством;

економічним примусом (наданням певних благ в обмін на

підкорення);

нормативним порядком (системою законів і правил).

Політична влада існувала не завжди, вона з'явилася із переходом від родоплемінного способу життя до соцієтального, тобто тоді, коли із невеликих родоплемінних об'єднань почали утворюватися союзи племен і людські спільноти розрослися настільки, що всі люди, які до них входили, уже перестали бути особисто знайомими між собою, а зв'язків, які складаються між родичами і сусідами стало вже недостатньо для врегулювання стосунків у межах цих спільнот.

Стійкість політичної влади досягається у процесі її інституалізації — заміни спонтанної й експериментальної поведінки людей на передбачувану поведінку, яка очікується, моделюється, регулюється. У процесі інституалізації влади відбувається її деперсоналізація, тобто у суспільстві складається система норм і санкцій, які забезпечують владу не певної конкретної людини, а певної соціальної групи — династії, статусної групи, виборних осіб та ін. Саме інституалізація політичної влади лежить в основі появи розгалуженої сітки сучасних політичних інститутів, таких, наприклад, як інститут політичних партій, інститут парламентаризму, президентства, виборів тощо.