Соціологія культури - Юрій М.Ф. - 4.3.1. Простір і час життєвого середовища

Якщо проблеми забруднення повітря, води і грунтів можуть бути вирішені лише соціальними способами, то питання використання в життєвому середовищі простору і часу індивідуалізовані більшою мірою. Тільки недавно було виявлено, як пише автор популярної книги "Мова рухів тіла" Алан Піз, що в людини, як і у тварин, є свої охоронні зони і території. Якщо ми зрозуміємо їхній зміст і вивчимо їх, то більш точно зможемо організовувати своє життєве середовище.

Антрополог і культуролог Е.Т. Хол на початку 60-х p.p. увів термін "проксимика" (від латинського слова procsimus — найближчий). Він необхідний для виділення і вивчення просторових потреб людини. Кожна держава, регіон, область, край і район, а також село, місто, селище мають свої чітко обкреслені і зафіксовані території ("життєвий простір"). Через права на них навіть виникають війни: усі геополітичні уявлення і вчення засновані на інтересах, зв'язаних зі сферою проживання тих чи інших народів. Елементарною одиницею "життєвого простору" народу є його особиста територія; під нею треба розуміти простір, який та чи інша людина вважає своїм, немов він є продовженням її фізичного тіла (будинок, квартира, машина в дворі тощо), а також чітко позначений повітряний простір навколо свого тіла. Розміри особистої просторової зони залежать від щільності населення, тобто зумовлені соціально і національно. Якщо японці звичні до перенаселеності, інші надають перевагу і люблять зберігати дистанцію.

Інтимна зона —найголовніша з усіх зон, оскільки саме її л юдина охороняє так, начебто б це її власність. У цю зону можуть проникати лише діти, батьки, чоловіки , коханці, близькі друзі і родичі, тобто ті, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з ним.

Особиста зона - це відстань, що звичайно розділяє людей тих, що зібралися разом з якого-небудь приводу: на офіційному прийомі, дружній вечірці, спектаклі чи зустрічі з відомим артистом, суспільним діячем тощо. Зверніть увагу на розміщення крісел у театрі, кінозалі чи костьолі: відстань між ними не повинна порушувати особисту зону кожного, прийняту в даній культурі.

Соціальна зона - цю відстань ми приймаємо й охороняємо в спілкуванні з людьми, яких ми знаємо не дуже добре. Соціальна зона характерна для спілкування людей, розташованих на різних рівнях соціальної (професійної, посадової) піраміди. Суспільна зона, коли ми звертаємося до великої групи людей, та зручніше за все стояти саме на цій відстані від аудиторії.

Викладене вище дозволяє зрозуміти, як поводяться люди в ліфті, в транспорті чи в юрбі, коли порушуються кордони тих чи інших зон, а також прийняті ритуали займати вільну територію (місця в театрі, конференц-залі, на пляжі, в електричці тощо). Зупинимося на двох спостереженнях.

Юрба звичайно налаштована агресивно стосовно тих, хто має намір обмежити її територію. Відбувається таке: у міру того, як збільшуються юрба та її щільність, особистий простір кожної окремої людини стає усе меншим, і вона приймає ворожу позицію. Зі збільшенням юрби наростає її ворожість і агресивність. Знаючи це, міліція завжди прагне розігнати агресивну юрбу, щоб кожна людина знову знайшла свій зональний простір і заспокоїлася.

У представників різних націй різні і зональні простори. Просування в інтимну зону особи протилежної статі є способом вираження інтересу до цієї людини і називається заграванням. Якщо загравання не приймається, то людина відступає і надалі дотримується дистанції. Якщо ж залицяння приймаються, то людина дозволяє "порушнику" залишатися усередині його інтимної зони. При зустрічі ж представників різних культур, скажімо, європейця й американця, через відмінності в культурних нормах можуть виникнути пікантні ситуації. Пікантні ситуації виникають і при зустрічі американців з японцями, в яких інтимна зона через перенаселеність їхньої країни і норм культури, що сформувалися на цій основі, ще менша.

Час дозволяє регламентувати, синхронізувати і тим самим упорядковувати спільне життя людей у середовищі проживання. Воно незворотне, тобто тече лише в одному напрямку: з минулого в майбутнє. Різні гадання, передбачення шляхом "осяянь", прогнози й інші види проникнення в майбутнє відрізняються один від іншого лише ступенем вірогідності, але ніколи не зможуть бути щирими. Істину у вигляді подій приносить час, природа якого багато в чому залишається загадковою. Тому варто ознайомитися з низкою теорій часу і його функцій в організації життєвого середовища.

Як, мабуть, відомо читачеві, час вважали абсолютною (Ньютон) чи відносною (Ейнштейн) величиною. Філософськи орієнтовані мислителі минулого теж по-різному оцінювали сутність часу: Гегель вважав, що час є породженням світового розуму; Берклі, Кант, Юм і Мах ставили існування часу в залежність від індивідуальної свідомості. Не вдаючись до аналізу цих тверджень, скористаємося деякими з них для вирішення нашого завдання.

На рівні конкретного життєвого середовища час є абсолютною величиною, оскільки для того, щоб він об'єктивно змінився, необхідно, щоб це середовище рухалося зі швидкістю, близькою до швидкості світла. Отже, час на цьому рівні об'єктивний, він не залежить від чиїхось бажань. Саме ця його властивість дозволяє синхронізувати процеси, що протікають у життєвому середовищі, організувати (регламентуючи) взаємодію людей за місцем і часом. Для цього існують одиниці і системи його виміру: ера, століття, рік, місяць, тиждень, доба (сонячний час), місцевий час (для довготи даної місцевості), поясний час, декретний час, літній час. Сам вимір і збереження еталонів часу здійснюється різними годинниками (система рахунку часу заснована на атомній секунді, вимірюваної квантовим годинником).

Будь-які процеси можуть бути оцінені за своєю тривалістю: в економіці — це час обертання товарів чи капіталів, у психології — час реакції людини на ті чи інші стимули тощо. У плані ж сприйняття часу, зумовленого переживаннями людини, він є відносною величиною. "Щасливі на час не зважають" — судження, засноване на правильних спостереженнях. Психологічний час дуже відрізняється від астрономічного: він пов'язаний з внутрішнім світом людини і залежить від його стану. Час іде повільно, коли людина чекає кого-небудь чи чого-небудь або коли зустрічається з труднощами, які необхідно перебороти, — надія на "краще", підсилюючи привабливість майбутнього, породжує нетерплячу поведінку, "сповільнюючи" плин актуального часу. І навпаки, захопленість чим-небудь чи ким-небудь, підсилюючи привабливість сьогодення, "скорочує" час — він проходить швидко, непомітно.

Для організації життєвого середовища людей необхідно знати одну просту істину: будь-яка економія зводиться до економії людьми свого часу. Так, якщо Ви, плануючи, наприклад, будівництво мікрорайону, захоплені ідеєю симетрії, і магістралі пішохідних пересувань людей проклали по прямокутних схемах, то вважайте, що люди будуть заощаджувати і свої зусилля, і свій час та неодмінно прокладуть стежини, які псуватимуть весь Ваш архітектурний ансамбль, нехай навіть прекрасний за естетичними критеріями. Не варто сердитися на людей при цьому: їхні дії об'єктивні.