Соціологія культури - Юрій М.Ф. - 4.6.1. Людина сексуальна. Сексуальна культура

3. Фрейд відзначав, що "як в окремої людини, так і в розвитку всього людства тільки любов як культурний фактор діяв у розумінні повороту від егоїзму до альтруїзму". Зрозуміло, дистанція від статевої любові до любові до Бога ч и людей величезна,, але, по суті, ці два полюси мають той самий біопсихічний корінь — психічну захопленість суб'єкта любові її об'єктом, яка диктується потягами, сексуальними за своєю природою. Самоідентифікація з об'єктом любові, що відбувається при цьому, має своїм наслідком обмеження агресії проти нього. Однак Фрейд виявляє в цьому процесі серйозне протиріччя. Так, коли чоловік відчуває романтичний потяг до жінок, вони не притягують його до любовного спілкування, і він "потенційний тільки з іншими жінками, яких він не "любить", не поважає і якими навіть нехтує". Витіснення первинних сексуальних потягів тим чи іншим вихованням, придушення їхнім духом підсилюють почуття любові платонічного характеру, недарма вся історія церкви є боротьбою духу проти плоті, знищення тілесного начала людини до рівня "незначного" з метою підняття Вищої істоти в очах пастви (згадаймо хоча б лицарські романи, вони ґрунтувалися, звичайно, на природних імпульсах, але мали абсолютно безтілесний, платонічний прояв).

Повернення людини до себе як вищої цінності у світській культурі зажадало перегляду поглядів, і тут сексуальна любов зайняла в ній своє природне місце як один з необхідних складових людського щастя. Однак свобода, досягнута сьогодні в цій галузі людських переживань, вимагає обмеження її культурними нормами, виробленими суспільством у сфері регуляції статевих стосунків.

Для того, щоб не виникало відчуття, начебто культура за своєю природою протилежна свободі любові, треба знати, що відповідно до вихідної позиції культури любов є постійним феноменом людського буття, часто вона поглинає людину цілком. Тому в основі розуміння місця статевої л любові в житті людини лежить не принцип вигнання її з життя чи знищення в ієрархії цінностей людини, а принцип необхідності синтезу між "небесною" і "земною" любов'ю: перша пов'язана з ніжністю, захистом, "обожнюванням" предмета любові, друга — з чуттєвим бажанням, силою й енергією. Любов пов'язана з ідеалізацією об'єкта любові (усі його якості оцінюються вище, ніж якості "нелюбих", улюблений звільняється від критики, закоханий ніби "перетікає" в улюбленого: його "Я" розчиняється в ньому, схиляючи до скромності, до самопожертви заради благополуччя об'єкта любові). Щоб не було наркотичного саморозчинення в предметі своєї любові, життя "придумало" таке: при нормальній любові сексуальне задоволення щораз заново знижує сексуальне перевищення оцінки об'єкта, і тим самим зберігається "Я" особистості люблячого.

У випадку ж "нещасливої" любові, коли немає взаємності і сексуальне задоволення нормальним шляхом не досягається, перевищення сексуальної оцінки об'єкта робить його усе ціннішим, привабливішим. Об'єкт уже займає місце ідеалу суб'єкта, критика мовчить, і совість не застосовується до того, що робиться на користь об'єкта: у любовному осліпленні люди йдуть і на злочини, зовсім у цьому не каючись. Настає закохана залежність (3. Фрейд). Гіпноз закоханості, особливо в сфері трансцендентальних світів, найчастіше веде до формування фанатизму, одного з найлютіших ворогів культури.

Прояви порушень "Пристрасть, любов, секс — скільки проблем існує в цій галузі!" З цих слів починається глава "Сексуальність" у книзі П'єра Дако "Нове мистецтво жити". Соціологія культури виділяє для аналізу, однак, не історичні форми шлюбу, інститут проституції чи сексуальну патологію, а проблему формування сексуальної культури, статевого виховання і самовиховання людини, фактора, що допомагає людині у влаштуванні щасливого життя для себе і своїх близьких. Статеве виховання — це насамперед виховання загальної культури людини. На те, що сексуальна культура особистості є органічною частиною її загальної культури, вказують дані соціологічних досліджень, що проводились у США. Обстеження ув'язнених дозволили встановити найбільш поширені "симптоми" асоціальності (табл.).

Будь-яка система заходів з виховання в суспільстві, у тому числі і сексуальної культури, зобов'язана виходити зі знання ситуації у сфері насамперед сексуальних розкладів, статевих злочинів і відносин суспільної думки до секс меншин. Дослідження американських соціологів указують на те, що в США терапевти відзначають сексуальні розлади у своїх хворих у 15% випадків, гінекологи у – 14%, а психіатри – у 77% випадків, при чому розлади, що мають за функціональну основу статевий невроз,складають – 60-80% від кількості усіх виявлених розладів, а зумовлені органічним фоном – близько 15-30%.

Антисоціальний тип патологічного розвитку особистості, у тому числі і сексуального характеру, відзначається в 0,05— 15% популяції (США) чи в 3% чоловіків і 1 % жінок. До основних симптомів такого типу розвитку особистості в суб'єктів молодших від 18 років належать конфлікти з вихователями, імпульсивна поведінка в школі, конфлікти з правоохоронними органами, ранній сексуальний досвід, алкоголізм, вандалізм, прогулювання уроків. Одна з причин низької сексуальної культури нації (суспільства) — це "відчуження" любові, пов'язаної з ніжністю, захистом і ціннісним підходом до об'єкта любові, від фізіології любові — сексу. Найбільш чітко цей момент видно у випадках зґвалтування. За даними J. МсСагу (Нью-Йорк, 1978),на 100 тис. жінок припадає така кількість зґвалтувань: у США — 36, у Норвегії — 1, в Англії — 3, у Польщі — 7, у Туреччині — 14 випадків. Зрозуміло, це лише зареєстровані випадки, тобто статистика, вірогідність якої дуже сумнівна (основними причинами незаяви є острах помсти злочинця, сором перед навколишніми, невіра в можливості правоохоронних органів; переважає серед причин недооцінювання значущості того, що сталося).

Вдивімося в особистість ґвалтівника. Аналіз400 кримінальних справ (Польща, 1995 р.) показав, що цей вид злочину зумовлений такими факторами, як алкоголізм, садизм, хуліганство, психоемоційна розбещеність. Із засуджених за зґвалтування 58% у момент здійснення злочину перебували в стані алкогольного сп'яніння. Для них типовими є рання сексуальна ініціація, надмірна зацікавленість сексом, легкість обговорення сексуальних питань і установлення вербальних контактів на цю тему. 78% злочинців були молодшими від 30 років, 60% мали початкову освіту, у 15% були діагностовані психічні й особистісні відхилення. Характерно, що велика частина обстежених у юності була ознайомлена з питаннями сексу в цинічній і вульгарній формі.

Відчуженню духовного начала від тілесного в сексуальній поведінці людей сприяла так звана "сексуальна революція", хвилі якої прокотилися світом (насамперед Заходу) у попередні 20—30 років. З одного боку, вона сприяла корисній відкритості, гласності в цих питаннях, зменшуючи сферу психосексуальних відхилень і тим самим сприяючи оздоровленню статевих відносин як одного зі складових індивідуального щастя. З другого боку — породила і сексуальну розбещеність, що веде до цинізму у статевих стосунках. Багато в чому винні засоби масової інформації, що виходили як з наукоподібних досліджень соціологічного плану, так і з необхідності постійного прагнення породжувати й утримувати інтерес до себе з боку читачів і глядачів в умовах ринкових відносин у сфері інформації. А це можливо лише на грунті безупинного пошуку і поширення сенсаційних, пікантних повідомлень. Експлуатація природної краси жіночого тіла, наприклад, у рекламній справі досягла, на думку ряду дослідників, крайніх меж.

Сексуальна культура сучасної людини немислима без знань і навичок сексуальної поведінки, без урахування "чуми двадцятого століття" — СНІДу. Мірою профілактики (лікування ще не ефективне) зараження вірусом статевим шляхом є безпечний секс (урахування груп ризику, користування презервативами, статеве виховання в школі, що передує статевому дозріванню, рання діагностика венеричних захворювань, взаємна вірність статевих партнерів). Усе перелічене входить до структури сексуальної культури сучасної людини і є мірами боротьби за безпечне і повнокровне життя особистості.