Соціологія культури - Юрій М.Ф. - Розділ 6. Ідеології

засобами соціальних наук синкретичну єдність об'єкта і суб'єкта, мислення і дії, енергії і структури, що іменується громадським життям, в якому живемо всі ми в нашій повсякденності. У концепції міфу повсякденність аналізується в її безпосередності. Напевно, це і можна назвати життєвим світом—тим життєвим світом, пошуком якого вже багато десятиліть займаються науки про суспільство, однак безрезультатно, незважаючи на інтуїтивну самоочевидність його існування.

Що стосується перспектив дослідження суспільства за допомогою пропонованої' концепції міфу, то деякі можливості я намагався показати вище. Міфологічний підхід дає своєрідне бачення колективу як органічної спільності, невловлюваної формальними соціологічними класифікаціями. Виявивши відповідні міфи, можна встановити деякі нові зв'язки, шо вислизають від уваги тих, хто користується традиційним аналітичним інструментарієм.

Міфологічний підхід дозволяє знайти органічні спільності, оскільки саме в органічних спільностях міф стає засобом соціальної інтеграції й ідентифікації. На перший погляд, таким способом можна виявити тільки "законсервовані",, традиційні спільності, групи зв'язку. Але це не так. Буквально всі теорії і судження сучасної соціології традиційно побудовані на основі протиставлення традиційного і сучасного, громади і суспільства, органічної і механічної солідарності тощо. Цей підхід став настільки звичним, що вже здається, ніби сучасне суспільство раціональне, розчакловане. Насправді сучасне і традиційне співіснують як у суспільстві, так і в кожному з нас. І здається, нинішня соціологія не має у своєму розпорядженні засобів аналізу цих традиційних елементів, окремі риси яких, їмо" вірно, знайдуть нову значущість (разом з новим змістом) у майбутній культурній епосі. Тут, може, і повинен бути корисним міфологічний підхід.

У даному розділі представлене найзагальніше і приблизне формулювання міфологічного підходу. Цікаво відзначити збіг деяких напрямів, що містяться в цьому підході, думки з напрямом, у якому розгортається теорія репрезентативної культури.

6.1. Модерн і традиція

Обраний нами підхід змушує сприймати ідеологію, в першу чергу, не як об'єктивну духовну структуру, а як більш-менш стійку форму досвіду. Ми живемо в сучасному світі і розуміємо свою епоху як епоху модерну. Модерн — це, можна сказати патетично, сучасний світ. Але конкретний людський досвід ніколи не буває тільки сучасним. Будучи тільки сучасним, він безглуздий, це — "інформація", позбавлена культурних обертонів і не супроводжувана переживанням. Як сказав колись Вальтер Беньямін, змісту досвіду додає традиція. Саме на традиції завжди робить наголос консервативна ідеологія, що існує в рамках модерну. Уперше слово "консерватизм" як позначення політичної орієнтації з'явилося в заголовку журналу, що видавався Шатобріаном, який ставив за мету пропаганду ідей Реставрації, — "Консерватор" ("Conservateur"). У 30-і pp. XIX ст. (термін проник в Англію і Німеччину, потім і в Росію) була реакція на Французьку революцію, яка стала історичною віхою, що ознаменувала народження ліберально-демократичної ідеології і разом з цим епохи модерну. З того самого часу консерватизм, іменований іноді, якщо не йдеться про політику, традиціоналізмом, завжди виявляється світоглядом антимодерністської реакції. У цьому полягає змістовна єдність усіх видів консерватизму, що виникають у будь-яких політичних і соціальних контекстах, хоча кожен конкретний консерватизм — це функція особливої, часто унікальної ідейної і політичної ситуації. Проте в консерватизму є своє світоглядне ядро — те, що сильніше за все відрізняє його від прогресистської демократичної ідеології. Це ідея конкретності, втіленої в досвіді традиції.