Соціологія культури - Юрій М.Ф. - 8.6. Екскурс: українська реідеологізація

На перший погляд, грандіозні суспільні трансформації в СРСР і в країнах Східної Європи повинні були призвести до зникнення ідеологічних відмінностей між, умовно кажучи, східними і західними соціологіями, тим більше, що ці відмінності мали, як уже зазначалося, вторинний характер і, по суті, були конкуруючими версіями того самого модерністського проекту встановлення справедливості й рівності.

Власне кажучи, соціологічний розвиток у суспільствах, що трансформуються, рухається саме в напрямку зняття відмінностей, а власне кажучи — у напрямку засвоєння західної версії модерністського проекту. Про це свідчить безліч фактів, зокрема видання західних підручників з соціології минулих десятиліть, відтворення як конкретних західних теорій (і визначень), так і цілих систем мислення в новітніх підручниках соціології, виданих вітчизняними авторами.

Виходить, начебто суспільства Східної Європи (насамперед нас цікавить Україна), які трансформуються, в змозі адекватно описати і зрозуміти себе за допомогою стандартних підручників і стандартних соціологічних схем, що розроблені на Заході в 60-і — 70-і роки XX ст. й описують західне суспільство того часу. Це докорінно неправильно і тягне за собою певну небезпеку. Які небезпеки тут криються? Перша небезпека полягає в консервуванні соціологічних методологій радянського часу. Практично сучасна українська соціологія, як показує досвід минулих років, може користуватися тією же фразеологією і зберігати той самий ідеологічний пафос, що і радянська соціологія двадцяти-тридцятирічної давнини. Треба просто не згадувати деякі одіозні імена і терміни. Це відбувається не тому, що соціологи ідеологічно перефарбовуються. Навпаки, навіть відмовившись від марксизму і перейшовши на позиції структуралізму, системного підходу, теорії обміну тощо, вони зберігають свою ідеологічну — на вищому рівні — самототожність, зберігають вірність модерністському проекту здійснення рівності й справедливості (хоча в пору їхньої молодості вони осмислювали цей проект як проект побудови соціалізму і комунізму).

Друга небезпека полягає в консервуванні соціологічного пізнання на рівні західних теорій і методологій двадцяти-тридцятирічної давнини. Зрозуміло, що нашим соціологам зручні і зрозумілі ці теорії, ідеологічно і теоретично добре знайомі. Марксизм і західні теорії суспільства системно-структурного напряму схожі не тільки ідеологічно, але і теоретично. Вони ґрунтуються на загальних об'єктивістських і натуралістських передумовах, що забезпечує їх швидке й успішне сприйняття в пострадянському соціологічному середовищі.

Небезпека консервації цілком конкретних ідей та ідеологій, а отже, і консервації відсталого стану вітчизняної соціології пояснюється, насамперед тим, що саме західне суспільство поступове відмовляється як від застарілих діагностичних інструментів, так і від нормативних визначень, скажемо умовно, здоров'я суспільства, тобто від традиційних уявлень про соціальний ідеал.

Старі теорії і старі підручники не придатні для опису сьогоднішнього стану суспільства. Вони не придатні і для опису нашого суспільства, тому що більш ніж наївно намагатися пристосувати українські реали до суспільного ідеалу Заходу двадцяти-тридцятилітньої давнини.

І західне суспільство, і українське змінилися, причому не в останню чергу під впливом модерністського проекту. І західне суспільство, і українське майже одночасно прийшли до необхідності докорінної когнітивної переорієнтації. В Україні когнітивна переорієнтація збіглася з руйнівними реформами і повною відмовою від придбаного раніше знання. Тому перевизначення практично не відбулося. Зараз ми живемо не своїм знанням, а ідеологією західного модерну тридцяти – сорокалітньої давнини. Разом і ідеологією засвоюються і соціологічні теорії, і методології, тим більше що духовний "грунт" для цього дбайливо підготовлений модерністським марксизмом.