Соціологія: 100 питань 100 відповідей - Подольська Є.А - Що вивчає соціологія політики?

Соціологія політики складає одну з підсистем (є складовою частиною) загальної соціології. Вона виникає на межі двох відносно самостійних наукових дисциплін — соціології і політології. Тому об'єктом дослідження соціології політики є соціально-політичні інститути і відносини, що розглядаються у взаємодії з іншими інститутами.

Предмет соціології політики становлять способи і форми взаємодії (взаємовпливу) соціального і політичного. Зокрема, як соціальні відносини впливають на формування політичних відносин; як трансформуються соціальні відносини в політичні; що складає соціальну основу політичної влади; інтереси яких соціальних верств і груп захищає політична влада; в чому полягає роль загальної і політичної культури громадян в політичному процесі, які чинники впливають на соціально-політичну активність і форми політичної поведінки людей тощо.

Для соціології політики, на відміну від політології, предметом дослідження є не інституціональна (політична) складова влади, а її логічність з точки зору людей; не її функціональна раціональність, а здатність об'єктивно виражати інтереси великих і малих соціальних спільнот.

Соціологія політики — це людський вимір політичних процесів. Концентрація багатств в руках одних людей і зубожіння інших призводить до виникнення приватної власності і поділу суспільства на класи і верстви, на бідних і багатих. Для того, щоб передавати накопичене багатство (приватну власність) у спадковість, виникає моногамна сім я.

Щоб здійснювати управління цією великою спільнотою, розділеною на соціальні класи, верстви, прошарки, виникає, жорстко централізована система управління — держава. Державне управління ґрунтується не на нормах звичаєвого права, а на політичних методах: постійній монопольній владі над усім суспільством; писаних законах, обов'язкових для усіх членів суспільства; організованому застосуванні насилля (примусу) до порушників законів.

Держава виникає на певному етапі розвитку суспільства як політична організація, яка необхідна для того, щоб регулювати взаємовідносини між різними соціальними спільнотами, а також для захисту суспільства від посягань ззовні. У своїй теорії суспільного договору Т. Гоббс (1588-1679) в певній мірі спростив причини виникнення держави, але сутність взаємовідносин суспільства ним викладена досить точно — це часткове обмеження прав кожного члена суспільства в обмін на загальну безпеку.

В реальному житті держава як інститут управління завжди тяжіє до встановлення якомога більшого контролю над суспільством. Це прагнення закладене в самій структурі політичного управління, яка базується на владних стосунках — пануванні і покорі. І чим жорсткіша структура підпорядкування і прямолінійніша вертикаль влади, тим простіший механізм управління. Суспільство, яке представлене певними соціальними верства ми і класами, намагається, наскільки це можливо, обмежити рамки повноважень держави. З цією метою створюються різні органи кон- тролю за діяльністю держави. В період формування громадянського суспільства для обмеження повноти повноважень і для регламентації норм співжиття усіх громадян суспільства був розроблений спеціальний звід законів — Конституція.

З виникненням конституційних норм з'являються і правові рамки, які регламентують діяльність держави і суспільства. Межа повноважень держави значно звужується. Одночасно зростають рамки компетенції недержавних інститутів і організацій. Таким чином, створюються умови для формування громадянського суспільства і правової держави.

Правова держава — тип демократичної держави, яка діє лише в рамках прийнятих і єдиних для всіх законів, яка поважає і захищає права і свободи громадян. Соціальною базою правової держави є вільні громадяни, які утворюють громадянське суспільство.

В традиційній і тоталітарній державах суспільство складається не з громадян, а з підданих, що готові повністю і безперечно підпорядковуватись державі. Правова держава — це не лише хороші і правильні закони, а й певний рівень розвитку громадян, які навчились самі дотримуватись існуючих законів і також здатні "заставити" державні інститути діяти в рамках прийнятих законів.

Правова держава передбачає:

наявність розвинутого громадянського суспільства;

правову рівність усіх громадян і гарантованість законних прав і свобод;

загальність права, його розповсюдженість на усіх громадян, усі організації та інститути;

взаємну відповідальність держави і особи, рівність сторін перед законом;

суверенітет народу, визнання того, що народ є основним джерелом влади, а державна влада має представницький характер;

реальний розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Правова держава може забезпечити громадянам політичні права, індивідуальну безпеку і свободу підприємницької діяльності.

В той же час, вона не гарантує повної соціальної забезпеченості і гідного існування кожного члена суспільства. В будь-якому суспільстві існує певна категорія громадян, які з різних причин не можуть скористатися наданими можливостями.

Соціальна держава — це держава, яка проводить активну соціальну політику, спрямовану на забезпечення гідного життєвого рівня для усього населення.

За рахунок перерозподілу матеріальних здобутків соціальна держава створює доступні для усіх громадян системи охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення. Значні кошти виділяються на підтримання малозабезпечених верств населення. В такій державі соціальна політика є одним з пріоритетних напрямків.