Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - Сучасна соціологія культури як наукова дисципліна.

Інтенсивне накопичення соціологічних знань про культуру зумовило виділення (початок XX ст.) соціології культури в самостійну наукову дисципліну. Об'єктом соціології культури визначають діяльність спільнот і груп - носіїв культурних уявлень, цінностей, стилів і норм поведінки, а предметом — особливості функціонування культури в конкретних соціально-історичних умовах у зв'язку із соціальними структурами та інститутами.

Сказане, однак, не можна вважати істиною в останній інстанції, тому що на даний момент соціологія культури ще не є усталеною науковою дисципліною, зі стабільним предметом, концептуальним апаратом і методологією (соціологією поки що навіть не вироблено несуперечливої концепції культури, в якій би адекватно відображалася суть цього поняття). І причина зовсім не в тому, що соціологія культури виникла недавно (як бачимо, це не так), а в тому, що протягом тривалого часу вона була соціологічною дисципліною другого плану, оскільки досліджувала явища, що вважались маловажливими. Ще донедавна культура в усьому світі розглядалась у більшості випадків лише як "епіфеномен соціального" в контексті ідеї про її відставання від розвитку суспільства (особливо це виявлялося в колишньому СРСР, де культура належала до сфери надбудови, що визначалася економічним базисом). Відтак соціологія культури розвивалася, з одного боку, як культурознавче відгалуження, з іншого — як комплекс галузевих соціологічних теорії (соціологія дозвілля, соціологія моралі, соціологія мистецтва тощо).

Останнім часом поступово змінюється розуміння ролі культури в житті соціуму, а отже — змінюється і сама соціологія культури. Так, культуру все частіше характеризують як "репресивну" (термін, введений до наукового обігу 3. Фрейдом) — виходячи з того, що саме вона пригнічує деякі небезпечні і шкідливі для суспільства схильності і прагнення людини, звичайно не виключаючи їх повністю, а лише регламентуючи умови їх задоволення. Однак, навіть попри те, що можливості культури не є необмеженими і, крім того, можуть змінюватися залежно від об'єктивних умов (наприклад, в умовах кризового суспільства виникає потреба в сильніших регуляторах з боку держави), культура все частіше розглядається як якісна характеристика суспільства, втілення досягнень його розвитку, а соціологія культури кінця XX — початку XXI століть, перетворившись на самостійну наукову дисципліну, майже не несе в собі ідей про вторинність культури та її автономність. Таким чином, сучасна соціологія культури, ввібравши в себе надбання різних наук про культуру і базуючись на теоретичних принципах дослідження функцій, структур, динаміки соціальної взаємодії, являє собою посередницьку ланку, що поєднує знання на рівні загальної теорії культури і загальної соціологічної теорії, з одного боку, та дані емпіричних досліджень тої галузі культури, яка прийнята за об'єкт дослідження - з другого. При цьому виділяють такі її рівні.

Перший рівень - фундаментальна соціологічна теорія. Тут вивчаються зв'язки і відносини культури і суспільства; тенденції соціокультурного розвитку, що виявляються в свідомості, поведінці і способі життя окремих соціальних груп. Зокрема, велика увага приділяється вивченню змін культурних потреб та інтересів людини в умовах урбанізації, міграції, екологічної та духовної криз; вивчається типологія особистості в залежності від ставлення до ситуації в суспільстві.

Не менш важливим є і соціологічний аналіз діяльності соціокультурних інститутів, що здійснюється на другому рівні соціології культури. Тут увага зосереджується на вивченні культур різних соціальних груп, видах культурної діяльності, особливостях входження людини в культуру, тобто її інкультурації.

Третій рівень соціології культури заснований на соціологічній інформації, отриманій у результаті емпіричних досліджень, які можуть здійснюватися як кількісними, так і якісними методами. Саме на цьому рівні соціологія культури безпосередньо пов'язана з практикою і спроможна не лише видати інформацію, але й указати шляхи усунення соціокультурних протиріч у суспільстві.

Трирівневість системи соціокультурного знання є важливим моментом, про який слід пам'ятати, щоб уникнути помилок при встановленні рамок соціології культури. Так, останню не слід ототожнювати, скажімо, з культурологією - об'єкт, предмет і завдання цих дисциплін різняться між собою. Також важливо розмежовувати соціологію культури в цілому від соціології базових галузей соціокультурної сфери і не зводити її до однієї зі спеціальних соціологічних теорій, оскільки жодна з них не спроможна створити цілісне уявлення про соціокультурну реальність. Що ж стосується емпіричних досліджень культури, то тут має бути розуміння, що вони не повинні обмежуватися вивченням особливостей функціонування закладів культури чи виявленням художніх смаків населення, як це було донедавна (хоча це також є немаловажним). Натомість необхідно вивчати найрізноманітніші прояви культури окремого індивіда та соціальних спільнот.