Стаття 53 Конституції України проголошує: "Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства" [13].
Освіта як вид економічної діяльності охоплює нині в Україні не тільки державну і приватну освіту, котра надається різними закладами, що належать до традиційної системи навчання, за різними рівнями (дошкільну освіту, загальну середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту) та за всіма галузями, у тому числі заочну, а також освітні передачі по радіо і телебаченню. Вона включає й освіту дорослих, післядипломну освіту, навчання в аспірантурі та докторантурі, самоосвіту тощо [5, 140]. Причому ми переконані: освітня сфера суспільства працюватиме ефективно лише в тому випадку, якщо всі її елементи складатимуть дійсно єдину, цілісну систему освіти.
Вітчизняний соціальний інститут освіти охоплює насамперед постійні дошкільні, загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації, підготовку аспірантів та докторантів.
До загальноосвітніх навчальних, закладів належать: школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, навчально-виховні комплекси (об'єднання), санаторні школи всіх ступенів, а також спеціальні школи (школи-інтернати) та школи соціальної реабілітації.
Професійно-технічні навчальні заклади - навчальні заклади для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті. Випускникові професійно-технічного навчального закладу, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" із набутої професії відповідного розряду (категорії).
До вищих навчальних закладів належать: технікуми, училища, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети тощо. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації: І — технікуми, училища; II - коледжі та інші, прирівняні до них заклади; III і IV — академії, університети, інститути, консерваторії. Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями:
молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади І рівня акредитації;
бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади II—IV рівнів акредитації;
спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади III і IV рівнів акредитації.
5.6. Сучасна ситуація в освітній сфері України
Концентрована характеристика ситуації у вітчизняній освіті міститься в Посланні Президента України до Верховної Ради Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році" Щ. Насамперед зазначено: заданими ООН (2000 p.), індекс освіти населення України становив 0,92, що трохи перевищує відповідний середній індекс країн Східної Європи (0,91) та СНД, але це відчутно нижче, ніж у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) - 0,97.
Із-поміж поточних кількісних змін заслуговує на увагу те, що в 2001—2002 навчальному році випуск фахівців із вищих навчальних закладів України збільшився на 11,3%, порівняно з попереднім роком, і дорівнював 512 тис. осіб.
Залишається дуже гострою проблема недостатнього фінансування діяльності навчальних закладів. Передусім це стосується заробітної плати педагогічних працівників, яка істотно нижча від середньої заробітної плати працівників промисловості. Невідповідність рівня заробітної плати вчителів і прожиткового мінімуму призводить до виникнення кадрової проблеми у навчальних закладах. Так, на початок 2002— 2003 навчального року у школах не вистачало понад 8,4 тис. вчителів, насамперед фахівців з іноземних мов, математики, інформатики, української мови і літератури, історії. Така ситуація змушує залучати до педагогічної роботи вчителів-пенсіонерів, кількість яких у педагогічних колективах за останній рік збільшилася на 6,3%, студентів старших курсів вищих педагогічних навчальних закладів.
Серед чинників, які негативно впливають на навчальний процес, — недостатня забезпеченість сучасними підручниками та наочним приладдям, а також низький рівень комп'ютеризації. Так, із 21,4 тис. денних загальноосвітніх шкіл лише 10,1 тис. мають сучасні комп'ютери. Забезпеченість засобами навчання в цілому становить 22,9% від нормативних потреб, обладнанням для проведення лабораторних робіт — 6—9%, що знижує якість навчально-виховного процесу.
Недостатньо використовуються сучасні методи і форми підготовки школярів та студентів. У багатьох випадках якість навчання не відповідає національним та міжнародним стандартам. Формується розрив між набутими знаннями та вимогами виробництва.
Підготовка фахівців вищої кваліфікації здійснюється без урахування перспективних потреб економіки країни. Внаслідок цього значна частина випускників навчальних закладів не може знайти роботу і вимушена змінювати кваліфікацію (або навіть професію) за допомогою центрів зайнятості.
5.7. Шляхи розв'язання економічних проблем освіти
5.8. Вдосконалення механізмів управління освітою
РОЗДІЛ 6. СОЦІОЛОГІЯ МОРАЛІ
6.1. Мораль як об'єкт наукового аналізу
6.2. Історія та сучасний стан західної соціології моралі
6.3. Розвиток вітчизняної соціології моралі
РОЗДІЛ 7. СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ
Витоки соціології релігії
Поняття про релігію