Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - Витоки соціології релігії

Релігія старіша за історію або є її початком. Мабуть, перші люди використовували релігійні церемонії для маркування найбільш важливих подій суспільного та особистого життя. Магічне, сакральне значення мали похорон, полювання, торгівля, весільні обряди та інші соціально значущі події, які нагадували людині про її залежність від невідомих, непідконтрольних, надприродних сил, впливали на долю людини і суспільства. Давнішні цивілізації залишили нам численні свідоцтва могутнього впливу релігії на всі сфери громадського та приватного життя стародавніх суспільств - торгівлю, державне врядування, систему судочинства, закони любові і шлюбу та ін. Першими письмовими джерелами або текстами, які мали релігійний характер, були папіруси та пергаменти, згодом книги, такі як "Сказання про Гільгамеша" (біля 2000 р. до н. е.), поеми Гомера (біля VII ст. до н.е.), Біблія (II тис. до н. е.), Веди (И тис. до н. е.), Коран, Талмуд, Авеста та ін. У священних релігійних книгах викладалися основи віровчення, які вміщали космогонічні теорії, вчення про спасіння та здобуття безсмертя, норми та ритуали, виконання яких гарантувало вічне життя, доктрини про Судний день, зміст та ціль життя, взаємовідносини смертної людини та вічного Бога. Давнішні цивілізації, культура яких сягала висот духовного та матеріального споживання, були першими центрами духовних знань, в яких накопичувалися та упорядковувалися стосунки людини і Бога (богів) на землі та після смерті. Різні народи уявляли Бога або богів "олюдненими" силами природи, тваринами, птахами, які керували земним світом, водночас знаходячись за межами людського досягання. Зародження, розвиток і падіння величних культур було пов'язано з впливом релігії як соціального інституту, який був мало не найпотужнішим важелем інтеграції соціальних груп, прошарків, класів або соціальних змін. Протягом історії відбулося чимало спроб здійснити релігійні революції - простими громадянами і володарями, полководцями і жрицями, фараонами і сенаторами, саме тому, що в лоні релігії формувалися підходи до соціальної, політичної, економічної організації суспільства.

Із давніх часів і до сьогодення було запропоновано безліч теорій щодо вивчення і розуміння релігії як духовного та соціального феномена. Платон і Демокріт, Ібн Сіна і Фома Аквінський, Дідро и Спіноза, Кант і Варт та багато інших дослідників — філософів, фізиків, математиків, натуралістів — намагалися увійти в сутність і походження релігійних вірувань, пояснити існування цього явища на основі природничих теорій, побудувати докази існування або відсутності Бога (богів), користуючись законами людської логіки і науки.

Витоки соціології релігії

Можна констатувати, що наука віддавна і широко цікавилася релігією. Соціологія релігії як самостійна частина соціології почала формуватися в середині XIX століття, коли економічні і політичні процеси в європейському суспільстві "змінили" місце та роль релігії у суспільній свідомості. Ідеологія просвітництва, соціально-філософська критика церкви як соціального інституту й німецька філософія створили підґрунтя для постанови питання про необхідність нового соціального порядку та осмислення місця релігії в ньому іншими методами пізнання (на відміну від теології) ^ Остання не піддавала сумніву обумовленість соціального і особистого життя Божою владою і керівництвом, однак пояснення багатьох природних явищ і феноменів так і залишалося поза природничо-науковою методологією.

Спроби поєднати земне та небесне знайшли відображення в працях Гоббса Томаса ("Левіафан, або матеріал, форма і влада держави церковної та громадянської"), Монтеск'є Шарля Л. ("Про дух законів"), Канта Еммануїла ("Релігія в межах тільки розуму"), Юма Девіда ("Природна історія релігії", "Дослідження принципів моралі") та інших філософів XVIII-XIX століть.

Таким чином, соціологія релігії генетично пов'язана з розвитком соціальної філософії, загальної соціології, окремими філософськими течіями. Значні здобутки соціологічного знання в галузі релігії з'явилися, насамперед, завдяки працям Е. Дюркгейма, М. Вебера, Б. Малиновського, Р. Мертона, І. Ваха, Р. Белла, Е. Трельча.

Одними із перших соціологічних концепцій релігії можна вважати теорії М. Вебера, Е. Дюркгейма, які представили понятійний апарат науки, концепції релігії, визначили соціокультурний фон релігії як суспільного явища. Вони формували власне концепції релігії на фоні відносин "релігія-суспільство" в широкому контексті, спираючись на суспільні механізми, соціальну структуру, культуру тощо. Сучасна теоретична соціологія релігії представлена Пітером Л. Бергером (концепція секуляризації), Томасом Лукманном і Пітером Беєром (концепція приватизації і глобалізації релігії), Нікласом Луманном (функціональна концепція релігії в контексті диференціації суспільного життя), Робертом Беллахом (концепція цивільної релігії), Даніелем Ервю-Лежером (концепція релігії як форми колективної пам'яті), Хосе Казановою (концепція реприватизації релігії), Родні Старком і Вільямом Бейнбріджем (економічна теорія релігії).

Глибокий аналіз взаємодії релігії і суспільства представлений дослідниками XIX та XX століть. Серед них: Гегель Георг В. Ф. "Дух християнства і його доля", "Лекції з філософії релігії"; О. Конт "Курс позитивної філософії"; Г. Спенсер, Е. Дюркгейм "Елементарні форми релігійного життя"; К. Маркс "Економічно-філософські рукописи 1844 р.", "Тези про Фейербаха"; М. Вебер "Протестантська етика й дух капіталізму", "Господарча етика світових релігій", "Соціологія релігії (типи релігійних спільнот)"; Г. Зіммель "Соціологія", "Релігія"; Леві-Брюль Люс'єн "Первіснобщинна свідомість", "Надприродне й природа первісної свідомості"; Маліновський Броніслав К. "Основи віри й моралі", "Магія, наука та релігія й інші есе"; Лукач Д. Георг "Своеобразие естетичного"; Маннхейм Карл "Діагноз сучасності"; Белла Роберт Ніллі "Привычки сердца", "Хороше суспільство"; Бергер Пітер Людвіг "Священная завеса", "Єретичний імператив"; Булгаков С. Н. "Два града", "Апокаліптика й соціалізм"; Сорокін Пітірим "Система соціології"; Трельч Ернст "Абсолютність християнства та історія релігії", "Соціальні вчення християнських церков і груп", Франк С. Л. "Світло в пітьмі. Досвід християнської етики й соціальної філософії"; Франкл Віктор "Підсвідомий бог"; Фрейд Зигмунд "Мойсей й монотеїзм", "Майбутнє однієї ілюзії"; Фромм Еріх "Мати або бути", "Психоаналіз й релігія" та ін.

Визначними дослідниками проблеми релігійності українського народу в соціокультурному контексті можна вважати М. Костомарова, І. Огієнка, М. Шлемкевича, В. Яніва, 0. Кульчицького, І. Мірчука, які визнавали за релігійною складовою одне з провідних місць у національному характері та свідомості українців, зазначали релігійність характерною рисою україців як соціальної спільноти. Ґрунтовними дослідженнями релігії та релігійності українського суспільства в сучасних умовах займаються А. Колодний, Л. Филипович (у філософсько-культурологічному аспекті), В. Єленський, Н. Черниш, Я. Стоцький (з точки зору соціологічного підходу).

Всі існуючі теоретичні концепції взаємодоповнюють одна одну, критикують, суперечать одна одній, але дають у кінцевому підсумку багатогранну картину соціального буття релігії. Народження соціологічної рефлексії над релігією було обумовлено наявністю соціологічних елементів у філософській та антропологічній думках, теологічних концепціях, психологічних теоріях тощо. Всі вони намагалися описати природу релігійних явищ, місце і роль індивіда й суспільства в духовному розвитку людства.

Релігія розглядається філософами та культурологами як складова процесу становлення і реалізації суплених якостей людини, елемент освоєння світу речей та ідей. Психологія вбачає в релігії сферу спілкування людини з тим, що вона вважає надприродним (явищами і феноменами), сферу особистого релігійного досвіду. В соціологічних роздумах віра в існування надприродного пов'язується з формуванням різних форм соціальної поведінки, суспільної активності, яка чи підтримує існуючий соціальний порядок чи, навпаки, заперечує його через протест завдяки щільній ціннісній детермінації.

Соціологи намагалися відтворити як історичну перспективу релігії, так і сучасні процеси зміни її форм та функцій. Соціологія досліджує релігію в її відношенні до суспільства, піддаючи аналізу її зв'язки з соціальними інститутами, формами організації соціального життя, вивчає розвиток самої релігії під впливом різних факторів в реальному історичному контексті. Тобто, предметом вивчення соціології релігії є фактори та детермінанти релігії як соціального явища, її закономірності, специфіка прояву, генезис й функціонування, структура та елементи релігії, її функції, роль, місце в суспільстві, сутність, рівень, характер впливу релігії на особистість, культуру, соціальну систему, а також форми, наслідки взаємодії та зв'язку релігії і різних елементів суспільного життя (політики, економіки, сім'ї, культури, освіти тощо).

Відповідно рівня соціологічних знань соціологія релігії належить до числа спеціальних теорій середнього рівня. Дослідницьке поле соціології релігії представлено відносинами "релігія-суспільство" й "держава-церква" в розумінні суспільних механізмів та соціальної структури; теоріями секуляризації; дослідженнями суб'єктивних аспектів релігійності суспільства в значенні її обумовленості соціально-демографічними, расовими та іншими чинниками; новітніми релігійними рухами; тендерними студіями в релігійному просторі.