Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - 5.8. Вдосконалення механізмів управління освітою

Зарубіжні спеціалісти не мають ніяких сумнівів стосовно того, що належний рівень функціонування освітньої системи вимагає виділення на її потреби значних коштів. Наприклад, одне з "десяти золотих правил конкурентоспроможних суспільств", сформульованих у "Повному довіднику магістра з бізнесового адміністрування" провідним фахівцем із питань міжнародної конкурентоспроможності С Гареллі [14], виглядає таким чином: здійснювати у великих обсягах інвестування в освіту, особливо у старший рівень середньої освіти, безперервну освіту дорослих і підвищення кваліфікації робочої сили.

Нам в Україні треба насамперед поставити з голови на ноги процедуру державного фінансування освітньої системи. Нині з року в рік освіта, соціально-культурна сфера в цілому фінансується за "залишковим принципом": спочатку прогнозується загальний обсяг надходжень державного бюджету, потім визначається обсяг видатків на "більш важливі" потреби і, нарешті, залишки розподіляються між освітою, наукою, культурою та ін. Такий варіант фінансування надалі є неприпустимим. Необхідно раз і назавжди його радикально змінити. Згадаємо, що стаття 61 чинного Закону України "Про освіту", зокрема, проголошує: "Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі, не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність" [9]. Орієнтуючись на цю величину, розробку державного бюджету слід починати з фіксації обсягів фінансування освіти та інших галузей соціально-культурної сфери, виходячи з принципу максимально повного задоволення їхніх потреб. А залишок коштів розподіляти між іншими видами видатків. Тільки такий варіант формування державного бюджету дійсно забезпечить пріоритетність розвитку освіти та соціально-культурної сфери в цілому, дозволить остаточно подолати загрозливу тенденцію зниження частки державних витрат на освіту у валовому внутрішньому продукті, що спостерігалось у другій половині минулого десятиліття (ці витрати у процентах до ВВП становили у 1995 р. - 5,4%, у 1996 р. - 4,9%, у 1997 р. - 5,4%, у 1998 р.-4,4%, у 1999 р.-3,6%, у 2000 p.-4,1%, у 2001 р.-5,1% [24], тобто ще не повернулися на рекордний рівень 1995 і 1997 pp., що, втім, як показують розрахунки, є суттєво нижчим від декларованого в Законі "Про освіту").

5.8. Вдосконалення механізмів управління освітою

Ще однією передумовою підйому освітньої системи України на якісно новий рівень виступає рішуче вдосконалення механізмів управління навчальними закладами. Що стосується дошкільних, середніх і професійно-технічних закладів, в управлінні ними слід кардинально підвищити роль батьківського загалу. На загальних зборах батьків вихованців та учнів цих закладів має укладатися угода з їх директорами. Батьківський комітет повинен отримати право відстежувати її виконання та розривати угоду у випадку суттєвих порушень з боку керівництва закладу. Водночас контрольні функції у сфері управління дошкільними, середніми та професійно-технічними навчальними закладами мають зберегти органи виконавчої" влади та місцевого самоврядування. Такий двосторонній контроль дасть змогу запобігати зловживанням, сьогодні вельми розповсюдженим, з боку директорів закладів.

Що стосується вищих навчальних закладів, то у всіх без винятку вузах, як державних, так і приватних, слід створити громадські попечительські ради. Вони повинні прийняти на себе відповідальність за формулювання та реалізацію стратегії розвитку вищого навчального закладу, вирішення ключових проблем фінансування його діяльності, наймання ректорів і здійснення контролю за їх роботою. Попечительські ради вузів мають включати передусім авторитетних і зацікавлених представників місцевої громадськості, зокрема колишніх працівників органів державного управління та місцевого самоврядування і випускників даного навчального закладу. Ці ради можуть стати важливою складовою частиною інфраструктури громадянського суспільства в Україні.

У контексті реформування системи управління освітою слід різко звузити сферу директивного впливу Міністерства освіти і науки України, зокрема стосовно вищої школи - залишити за ним головним чином координаційні повноваження. Компетенцію у сфері управління системою освіти, використання її фінансових ресурсів доцільно суттєво перерозподілити на користь місцевих органів влади та власне освітніх закладів і громадськості. Скажімо, процес акредитації вузів мають здійснювати громадські організації: асоціації вищих навчальних закладів і професійні об'єднання спеціалістів вищої кваліфікації; роль МОН України необхідно обмежити наданням методичної підтримки.

Впровадження нового способу фінансування системи освіти у сполученні з удосконаленням механізмів управління дозволить підвищити до конкурентоспроможного рівня заробітну плату працівників освітніх закладів і збільшити привабливість останніх як місць працевлаштування, що, у свою чергу, сприятиме залученню та утриманню в освітній сфері талановитих педагогів, провідних науковців і перспективної молоді. Це також дасть можливість підтримувати на належному рівні матеріально-технічну базу закладів системи освіти, зокрема реалізувати програму її комплексної інформатизації. Взагалі, дозволимо собі висловити впевненість, що в разі здійснення перелічених заходів, вітчизняна система освіти, соціально-культурна сфера та сукупність галузей нематеріального виробництва в цілому функціонуватимуть значно ефективніше.

1. ЗаконУкраїни "Про вищу освіту "від 17.01.2002 р
2. Закон України "Про дошкільну освіту "від 11.07.2001р.
3. Закон України "Про загальну середню освіту" від 13.05.1999р.
4. Закон України "Про освіту" від 23.05.1991 р.
5. Закон України "Про позашкільну освіту" від 22.06.2000р.
6. Закон України "Про професійно-технічну освіту" від 10.02.1998 р.
7. Законодавче регулювання діяльності неприбуткових організацій: світовий досвід та рекомендації для України І Громадська організація "Лабораторія законодавчих ініціатив". - К., 2000.
8. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К., 1996.
9. Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX століття: Пер. з англ. — К., 1997.
10. Литвин В. М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті рокиXXст.).-К., 2001.
11. Луговий В. І. Управління освітою: Навч. посібник для слухачів, аспірантів, докторантів спеціальності "Державне управління", т К., 1997.
12. Лукашевич М. П. Соціологія освіти // Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. — К., 1999.
13. Лукашевич Н. П., Солодков В. Т. Социология образования: Конспект лекций. - К., 1997.
14. Микитась В. Л. Давньоукраїнські студенти і професори. - К., 1994.
15. Миронов В. Б. Век образования. - М., 1990.
16. Навроцький О. І. Вища школа України в умовах трансформації суспільства. - Харків, 2000.
17. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті
18. Попова І. М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К., 1996.
19. Послання Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у2002році "
20. Смелзер Н. Социология: Пер. с англ. - М., 1994.
21. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навч. словник-довід-ник - К., Львів, 2002.
22. Статистичний щорічник України за 2001 рік І Державний комітет статистики України. - К., 2002.
23. Украинская Советская Социалистическая Республика: Энцикл. справ. /Отв. ред. А. В. Кудрицкий. - К., 1987.
24. Україна - 2002. Моніторинг соціальних змін. - К., 2002.
25. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття.-К., 1999.
26. УСЕ. Універсальний словник-енциклопедія Гол. ред. ради М. Попович. - 3-є вид., перероб., доп. - К., 2003.
27. Филиппов Ф. Р. Социология образования // Российская социологическая энциклопедия / Под общ. ред. Г. В. Осипова. - М., 1999.
28. Чернецкий Ю. А. Высшее образование в рыночной экономике. - М, 1991.
29. Чернецький Ю. О. Вища школа як соціальний інститут: Автореф дис. д-ра соціол. наук: 22.00.06 / Харківський державний університет. - Харків, 1994.
30. Чернецький Ю. Про шкідливість стереотипів // Урядовий кур'єр. - 2002. - 1 березня.
31. ЯкубаЕ.А. Социология: Учеб. пособие для студентов.—Харьков, 1995.
32. AnthonyRM, YoungD.W. Management control in nonprofit organizations. - 4* ed. - Homewood (Illinois), 1988.
33. WEC.Themoralbasisofabackwardsociety.-NewYork, 1958.
34. Culture and development in a new era and in a transforming world I The Institute for the Far Eastern Studies - Kyungnam University and UNESCO.-Seoul, 1994.
35. The encyclopedia of sociology: New and updated/ Senior advisor A.W. Frank, Ш. - Guilford (Connecticut), 1981.
36. Garelli S. A tale of two economies // The complete MBA companion / Ed. by G. Bickerstaffe and T. Dickson. - London; Lanham (Maryland), 1997.
37. Kauchak D.P., Eggen P.D. Learning and teaching: research-based methods. - 2nd ed. - Boston, 1993.
38. Meyer J. W., Rowan B. Institutionalized organizations: formal structure as myth and ceremony // American Journal of Sociology. - 1977. -"vol. 83. - # 2.
39. Newman D. M. Sociology: exploring the architecture of everyday life. - 4 ed. - Thousand Oaks (California), 2002.
40. Stinchcombe A. L. On the virtues of the old institutionalism // Annual Review of Sociology. -1997. - Vol. 23.