Страхова справа - Вовчак О.Д. - 1.3. Економічна суть та характерні ознаки страхування як економічної категорії

У вітчизняній спеціальній літературі страхування раніше часто входили в економічну категорію фінансів і йому приписувались характерні для фінансів: функції та роль. Таке обмеження сфери дії страхування в теоретичному план було передумовою для недооцінки страхування на практиці. Разом із тим, з своїм змістом та походженням страхування має принципові відмінності від, категорії фінансів, а також характерні тільки для цієї категорії функції т. особливу роль у суспільстві.

Страхування с економічною категорією і входить до складу фінансово системи держави. Як і фінансові відносини загалом, страхування зумовлені рухом грошових засобів у процесі розподілу та перерозподілу грошових до ходів і нагромаджень усіх суб'єктів виробництва й обміну. Для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів та коштів для нагромадження лише з мстою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності тощо).

Для більш об'єктивного розуміння сутності категорії страхування доцільно визначити його теоретичні витоки. Розглянемо деякі визначення економічного змісту категорії страхування, що трапляються в економічній літературі та страховому законодавстві з урахуванням як зарубіжного, так і вітчизняного підходів. Незважаючи на велику кількість робіт, серед науковців і досі немає єдиного підходу до визначення економічної сутності категорії страхування.

У теорії страхування є різні концептуальні основи трактування поняття "страхування", а саме: форма, спосіб, метод, система заходів попередження збитків, система економічних відносин тощо.

Більшість визначень категорії страхування в умовах соціалізму мали універсальний характер і зводились до обґрунтування механізму створення централізованих (резервних) фондів. Так, у томі 11 Української радянської енциклопедії (1984) дається таке тлумачення категорії страхування: "Страхування державне — система заходів, що здійснюється державою з метою створення грошового (страхового) фонду, призначеного для покриття збитків від стихійного лиха, нещасних випадків тощо. Страховий фонд складається з внесків окремих організацій і громадян — страхувальників. Він витрачається на відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, а також на матеріальне забезпечення громадян у разі настання страхового випадку — обумовленого законом, договором події страхування". В умовах переходу до ринкової економіки змінюється і посилюється роль страхування у суспільному відтворенні.

Діяльність страхової системи за весь період існування колишнього Радянського Союзу була монополізована державою. Страхова справа була підпорядкована інтересам державного бюджету, переважали її фіскальні основи, що було однією з важливих перешкод її розвитку. Держава практикувала примусове та безповоротне вилучення значних коштів із страхових фондів для покриття бюджетного дефіциту. Страхування перетворилося в підпорядковану галузь фінансів. За таких умов не було ні потреби, ні правової бази для дослідження теорії страхування. У той же час важливою ознакою страхування, яка його істотно відрізняє від категорії фінансів, є притаманний йому імовірнісний характер відносин. Рух грошової форми вартості в страхуванні залежить від ступеня ймовірності завдання збитку в разі настання страхових подій.

У зарубіжній теорії страхування трактується в абстрактній формі, що забезпечує незмінність сутності цієї категорії в різних умовах розвитку суспільства. Це пояснюється об'єктивним існуванням страхування як економічної категорії, природа і сутність якої не залежать від політичної чи економічної системи. Суть страхування трактується, виходячи з того, кому воно відшкодовує збитки або потреби і чиї інтереси задовольняє. Найпоширенішими серед таких теорій є: теорія страхування як відшкодування майбутнього збитку від випадкових та непередбачуваних подій; теорія страхування як задоволення майнових потреб, що виникають у результаті випадкових подій.

Багато вітчизняних авторів трактує страхування як економічні відносини з приводу утворення страхового фонду за рахунок внесків (платежів) юридичних та фізичних осіб до спеціалізованих цільових фондів, що призначаються для виплати страхового відшкодування і страхового забезпечення у заздалегідь обумовлених договорами страхування розмірах при настанні застережених договором подій, що призвели до майнового збитку, втрати прибутку або матеріальної відповідальності особи, яка уклала договір.

Страхування розглядається ще як: дійовий інструмент управління ризиками, попередження їх настання та зниження їхніх негативних наслідків, я? ефективний механізм захисту юридичних і фізичних осіб, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань, прийнятих сторонами під час складання страхової угоди.

Окремі автори конкретизують суть страхування як систему економічний відносин, за якої страхувальник, сплачуючи страхові внески, забезпечує використання на відшкодування збитків від різних непередбачених несприятливих явищ (ризиків), обумовлених договором страхування або законом а страховик, який несе таку відповідальність, активно розміщує резерви здійснює превентивні заходи щодо зменшення наслідків ризику, а за необхідності перестраховує частину ризиків.

Наведені в економічній літературі різні визначення економічної суті страхування дозволяють зробити такі узагальнення:

1) страхування — це, переважно, двосторонні економічні відносини, головними суб'єктами яких є страховик та страхувальник;

2) страхування — це спосіб забезпечення виконання зобов'язань;

3) страхування — це окрема економічна наука, яка має свій предмет і спеціальні методи дослідження;

4) економічні відносини в процесі страхування мають грошову форму вираження;

5) страхування — це соціально-економічний інститут, який виражає реально існуючі страхові відносини між державою, підприємствами, організаціями й установами різних форм власності, підприємцями та населенням.

З урахуванням цих міркувань економічна сутність страхування як економічної категорії може бути визначена так: це система економічних, замкну тих, перерозподільних відносин, що охоплюють, по-перше, утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спеціального фонду коштів, по друге, його використання для відшкодування майнових збитків унаслідок стихійних лих та інших випадкових явищ, а також для надання громадянам допомоги при настанні різних ситуацій в їх житті.

Офіційне, з юридичної точки зору, визначення терміна страхування наведено в Законі України "Про страхування" (2001), відповідно до норм якого страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1).

Характеристика ринкового змісту страхування як системи перерозподільних відносин ґрунтується на виділені таких специфічних його ознак:

1) наявність у страхових відносинах не менше двох сторін та збіг їх інтересів;

2) страхування породжує грошові перерозподільні відносини, специфікою яких є те, що вони виникають між учасниками, котрі пов'язані з солідарним розподілом величини збитку одного із них на всіх. Саме замкнутий розподіл збитку є відмінною ознакою категорії страхування, її особливістю щодо інших фінансових категорій;

3) страхування передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як за територіальною (просторовою), так і за часовою ознаками;

4) страхування передбачає поверненість страхових платежів, внесених до страхового фонду, та цільове використання страхових резервів (фондів) виключно на покриття наперед визначених збитків, які можуть відбутися в тих чи інших випадках.

Щодо страхування як економічної науки, то вона оперує певними дефініціями та має особливі специфічні категорії. Понятійний апарат страхової науки складається зі загальноекономічних і страхових категорій, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують найважливіші сторони страхової діяльності.