Страхова справа - Вовчак О.Д. - 2.1. Основні підходи до класифікації страхування

2.1. Основні підходи до класифікації страхування

2.2. Класифікація страхування за об'єктами: галузі, підгалузі та види страхування

2.3. Форми проведення страхування. Порівняльна характеристика обов'язкового та добровільного страхування

2.4. Системи страхування та франшизи

Базові поняття: ознаки класифікації страхування, об'єкт страхування, галузь страхування, підгалузь страхування, вид страхування, форми страхування, обов'язкове страхування, добровільне страхування, системи страхування, страхові операції, франшизи.

2.1. Основні підходи до класифікації страхування

Багатогранність та різноманітність об'єктів страхування, різних категорій страхувальників, а також широкий спектр страхових відносин передбачають необхідність класифікації страхування.

Класифікація страхування — це система поділу страхування на сфери діяльності, галузі, підгалузі та види, які розміщені таким чином, що кожна наступна ланка класифікації є частиною попередньої.

Класифікація страхування має важливе значення у розумінні внутрішньої структури, у виробленні методичних підходів до оцінки страхової справи, а також у теоретичних дослідженнях страхування.

У страховій справі виділяють три сфери діяльності:

1) страхування;

2) співстрахування;

3) перестрахування.

Співстрахування означає, що об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором декількома страховиками. У договорі вказуються права й обов'язки кожного страховика. Один із страховиків може представляти інтереси інших представників, усе одно залишаючись відповідним у розмірі своєї частки.

Перестрахування означає страхування одним страховиком (цедентом ) ризику виконання всіх або частини своїх зобов'язань перед страхувальником в іншого страховика (цесіонара, або перестрахувальника). При цьому страховик (цедент) залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі взятих на себе зобов'язань, а перестраховик укладає договір перестрахування тільки зі страховиком (цедентом).

Основною є сфера самого страхування, оскільки лише за наявності страхових відносин є потреба у співстрахуванні та перестрахуванні. Звідси, визначальною є класифікація, насамперед, страхування як сфери діяльності.

Існують різні підходи до класифікації страхування. Найбільш поширеним є підхід, за яким класифікація страхування здійснюється за Історичною, економічною та юридичною ознаками.

Класифікація за історичною ознакою пов'язана із виділенням етапів розвитку та появи тих чи інших видів страхування. Вона включає поділ страхування за такими видами:

— морське страхування (з XIV ст.);

— страхування життя (з XVI ст.);

— страхування від вогню (з XVII ст.);

— страхування від нещасних випадків (з XIX ст.);

— страхування транспортних засобів (з XX ст.).

Класифікація за економічними ознаками передбачає декілька варіантів залежно від цілей класифікації:

а) за спеціалізацією страховика або сферами його діяльності страхування поділяють на:

— страхування життя;

— загальні (ризикові) види страхування.

Наведена класифікація має важливе значення для формування та розміщення страхових резервів страховика;

б) за об'єктами страхування, на який спрямований страховий захист, виділяють:

— галузі;

— підгалузі;

— види страхування.

Така класифікація є найбільш поширеною у практиці вітчизняних страховиків, її покладено в основу розробки всіх страхових послуг (страхових продуктів);

в) за родом небезпеки або страхових ризиків виділяють страхування:

— автотранспортне;

— морське;

— авіаційне та космічне;

— ядерних ризиків;

— кредитних ризиків тощо.

За таким підходом можуть виділяти небезпеки, які за ієрархією не пов'язані між собою, але відносяться до конкретного об'єкта або групи об'єктів, що становить основу комплексного страхування. Наприклад, у майновому страхуванні використовують страхування від вогню та інших стихійних лих; страхування сільськогосподарських культур від посухи та інших стихійних лих тощо;

г) за статусом страховика виділяють страхування:

— державне;

— комерційне;

— взаємне.

Наведена класифікація використовується переважно для забезпечення державного регулювання страхової діяльності;

ґ) за статусом страхувальника передбачено поділ страхування залежно від того, чиї інтереси обслуговує страховик, а саме:

— юридичних осіб;

— фізичних осіб.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає декілька підходів:

а) виділення певних класів страхування відповідно до міжнародних норм, за якими в багатьох країнах світу проводиться ліцензування страхової діяльності. Так, згідно з директивами ЄС з 1978 p., країни — члени ЄС використовують класифікацію, яка охоплює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування, а саме:

— довгострокове страхування (життя і пенсій):

Клас І. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів).

Клас II. Страхування до шлюбу і народження дитини.

Клас III. Зв'язане довгострокове страхування життя.

Клас IV. Безперервне страхування здоров'я.

Клас V. Тонтіни.

Клас VI. Страхування виплати капіталу. Клас VII. Страхування пенсій.

— загальні види страхування:

Клас 1. Страхування від нещасних випадків.

Клас 2. Страхування на випадок хвороби.

Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.

Клас 4. Страхування залізничного транспорту.

Клас 5. Страхування авіаційної техніки. Клас 6. Страхування суден.

Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі). Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха. Клас 9. Страхування власності.

Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих

транспортних засобів. Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки. Клас 12. Страхування відповідальності власників суден. Клас 13. Страхування загальної відповідальності. Клас 14. Страхування кредитів. Клас 15. Страхування поручительств (застави). Клас 16. Страхування фінансових втрат. Клас 17. Страхування судових витрат. Клас 18. Страхування фінансової допомоги.

З 1996 р. подібний підхід практикується в Україні при видачі ліцензій страховикам відповідно до вимог чинного законодавства України, якими передбачено більше 20 видів страхування (замість класів). Ця класифікація ще носить назву офіційної класифікації і виокремлює такі види страхування:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5—9);

12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11, 12, 13);

16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

19) страхування судових витрат;

20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

21) страхування медичних витрат;

22) інші види добровільного страхування.

Наведена класифікація значною мірою наближена до міжнародних стандартів;

б) поділ страхування за формами його проведення — на обов'язкове та добровільне. Добровільні види страхування визначені ст. 6, а обов'язкові види страхування — ст. 7 Закону України "Про страхування" (2001).

Виходячи з наведених підходів до класифікації, можна зробити висновок про те, що в основу класифікації страхування закладено розбіжності: у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб, а також у визначенні об'єктів страхування і у формах його проведення.