Географія - Гілецький Й. Р. - Сільське населення світу

Процес урбанізації (поширення міського способу життя) набрав у XIX (країни Європи та Північної Америки) та XX ст. (усі регіони світу) особливо великих темпів. Поступово міста стали основною формою розселення людей у сучасному світі. Так, якщо на початку XIX ст. міське населення світу становило 3 %, у 1900 р,— 14 %, то у 1950р - 29%, у 2000р.- 51 %, а у 2005р-53 %. При цьому площа всіх міст займає близько 1 % суходолу.

У більшості високорозвинутих країн у містах проживає 75—80% населення. Однак уявлення про те, який населений пункт треба вважати містом, у різних країнах мають значні відмінності.

Для сучасного етапу урбанізації в усьому світі характерний ріст і збільшення числа великих міст (понад 100 тис. осіб), що виконують різні функції (економічні, адміністративні, науково-освітні). Набагато зросла кількість міст-мільйонерів. Станом на початок 2006 р. (за даними Бюро переписів США) налічувалось 437 міст-мільйонерів.

Навколо них та інших великих міст формуються агломерації. Число агломерацій світу, кількість жителів в яких перевищувала 10 млн осіб у 2005 р. (за даними Бюро переписів США) досягла 25. У 13 з них проживає понад 15 млн осіб.

Результатом подальшого розвитку і поглиблення процесу урбанізації стало формування мега-полісів (мегалополісів) — гігантських скупчень агломерацій і міст, що майже злилися одне з одним. Три з них сформувалися в США. Японський мегаполіс, що про.стягся вздовж Тихоокеанського узбережжя (Токайдо), має населення понад 60 млн осіб. Ще два мегаполіси з населенням по ЗО млн осіб виділяють у Європі.

У високорозвинутих країнах та країнах, що розвиваються, існують значні відмінності у процесі урбанізації. Насамперед вони стосуються "віку" урбанізації, її рівня, темпів і спрямованості.

У країнах, що розвиваються, урбанізація прийняла особливо стрімкий (темпи у 1,7 разу більші, ніж у розвинутих країнах) і некерований характер. Найвищого рівня вона досягла в Латинській Америці — 75 %, набагато нижчою залишається в Африці та Азії — близько 35 %. Однак для багатьох країн "третього світу" характерною є "псевдо-урбанізація* або несправжня урбанізація, тобто ріст міст не супроводжується поширенням міського способу життя.

Особливий характер має урбанізація в нафтовидобувних країнах Близького Сходу. Тут, на базі високих доходів від експорту нафти в 1970-і — на початку 1980-х рр. і швидкої індустріалізації, виросли сучасні міста з комфортними умовами життя для корінного населення. Рівень урбанізації в ОАЕ досягнув 80 %, Катарі - 87 %, Кувейті - 90 %.

Сільське населення світу

У світі в цілому частка сільського населення з початку XXI ст. стала меншою, ніж міського. Однак у більшості країн, що розвиваються, кількість жителів сільських поселень значно переважає міських жителів, особливо в Африці та Азії.

У розвинутих країнах сформувалися дві основні форми сільського розселення:групова і розсіяна (дисперсна). Перша характеризується існуванням малих і великих сіл, селищ (у країнах Європи, Японії). У США і колишніх переселенських колоніях (Канада, Австралія, Нова Зеландія) переважає розсіяне розселення: окремі ферми та приміські селища з установами, що обслуговують групи ферм. Велика частина сільського населення західноєвропейських країн не зайнята в сільському господарстві. Великого поширення набули тут щоденні маятникові поїздки до міста на роботу і навчання.

У країнах, що розвиваються, форми сільського розселення мають значні відмінності, які залежать від природних умов, спеціалізації і рівня розвитку сільського господарства. Переважають великі села, місцеві ринкові центри. У районах кочового скотарства (пустелях, напівпустелях, саванах) мережа сільських поселень взагалі відсутня, характерне кочове та напівкочове (проживання на одному місці 10—20 років) розселення.