Страхування - Базилевич В.Д. - 13.3. Методи перестрахування

Маючи на меті забезпечення страхування ризиків, масштаби страхового відшкодування за якими перевищують економічні можливості окремих страховиків, останні змушені передавати частину цих ризиків (а тому і відповідні частки страхових премій) іншим страховикам, тобто здійснювати перестрахування.

Передача ризиків від одного страховика до іншого здійснюється за допомогою різних методів. На практиці найбільшого поширення набули факультативний, облігаторний та факультативно-облігаторний методи передачі ризику (табл. 13.1).

Факультативний метод передачі ризику в перестрахування вважається найпростішим. Факультативне перестрахування здійснюється практично за одним великим ризиком. Це-дент має право визначати, який ризик, в якому обсязі та на яких умовах можна перестрахувати, тобто цедент самостійно встановлює власну частку утримання страхового ризику. Цей метод передбачає також свободу цесіонарія, який може прийняти чи відхилити пропозиції цедента, він може також внести

Таблиця 13.1. Передача ризику в перестрахуванні

свої пропозиції щодо умов перестрахування страхового ризику.

Використовуючи факультативний метод перестрахування, цедент має можливості укладати договори на страхування ризиків, що значно перевищують його економічні можливості відшкодувати збитки (за настання страхової події), домагаючись при цьому збалансування страхового портфеля цедента, котрий може самостійно вибирати та передавати в перестрахування лише найбільші за обсягом чи найнебезпечніші ризики. Це позитивні аспекти факультативного методу.

До негативних аспектів впровадження факультативного методу перестрахування належать такі:

- значні затрати, які може здійснити цедент при визначенні тарифів зі страхування окремого страхового ризику;

- значні затрати, пов'язані з підготовкою та наданням інформації цесіонарію про власний страховий портфель;

- зобов'язання передати частину ризику перестраховику до початку відповідальності цедента за цей ризик;

- вірогідність того, що перестраховик через різні канали ретроцесії може взяти на себе надмірну відповідальність за один і той же страховий ризик, що призводить до надмірного зростання зобов'язань одного перестраховика.

До факультативного методу перестрахування вдаються у таких випадках:

1) коли певний страховий ризик не можна перестрахувати іншими методами;

2) коли ризик надто великий і виходить за межі лімітів чинних договорів перестрахування;

3) коли страхова компанія (цедент) бажає передати частину ризику, що знаходиться на її власному страховому утриманні.

Взяття факультативного ризику в перестрахування передбачає, що цедент повинен надіслати можливим перестрахови-кам (цесіонаріям) письмову пропозицію (сліп), у якій визначаються: назва та адреса страхувальника; характеристика об'єкта страхування (ризику); страхова сума; умови страхування та перестрахування; ставки премії; розміри власного утримання страхового ризику цедентом.

Якщо перестраховик погоджується взяти факультативний ризик на умовах цедента, то він надсилає цеденту підтвердження (тейк ноут), яким засвідчує свою участь у взятті на перестрахування визначеної частки ризику.

Облігаторний (договірний) метод перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частки всі ризики одного характеру, взяті на страхування в тій чи іншій країні, наприклад, ризики пожежі та непрямі ризики. Передача таких часток ризиків перестраховику здійснюється тільки тоді, коли страхова сума перевищує законодавчо визначене власне утримання страховика.

Власне утримання (Retention) - це розмір ризику, який страховик залишає у своїй відповідальності. Ризики (або частки їх), що перевищують цей розмір, передаються в перестрахування.

Перестраховик за умовами цього виду договору зобов'язується взяти всі ці ризики в перестрахування, не маючи можливості контролювати ні тарифікацію, ні виплати з ліквідації збитків.

Цей вид договору укладається на невизначений строк з правом його розірвання. Договір дуже вигідний для цедента, оскільки всі заздалегідь визначені ризики автоматично покриваються перестраховиком.

Облігаторне перестрахування дешевше від факультативного. Воно передбачає встановлення між цедентом та цесіонарієм стосунків повної взаємної довіри. Передача ризиків відбувається в межах юридичного документа - договору, який має низку положень, практично ідентичних для всіх країн світу.

Якщо договір страхування укладено з умовою перестрахування, про це робиться застереження в перестраховому договорі.

Як правило, договір перестрахування набирає сили 31 січня. Іншу дату може бути встановлено в разі створення страхового товариства або відкриття нової галузі протягом року.

Факультативно-облігаторні договори перестрахування - це договори "відкритого покриття".

За цією формою цедент вільний у виборі ризику (чи груп ризику), які він хоче передати перестраховику, а також у визначенні їхнього розміру.

Перестраховик зобов'язується прийняти цедовані ризики на попередньо застережених цедентом умовах.

Перестрахові платежі за цим договором визначаються на індивідуальній основі за згодою сторін або пропорційно страховим платежам, отриманим при підписанні первинного договору страхування.

Небезпека для цесіонарія за облігаторним та факультатив-но-облігаторним договорами полягає у тому, що цедент може зробити селекцію ризиків у страховому портфелі і найнебез-печніші з них передати перестраховику. Тому ці договори мають ґрунтуватися на абсолютній довірі сторін.

У факультативно-облігаторному договорі можуть досить чітко встановлюватись частка утримання ризику цедента, розраховуватись параметри страхового покриття, що потребує участі пере страх о вика.

Перевага факультативно-облігаторного методу перестрахування для цедента полягає в тому, що він (метод) дає можливість підняти рівень платоспроможності цедента при взятті ним до страхування особливо великих та надзвичайно небезпечних ризиків завдяки зменшенню частки власного утримай ня та зростанню частки, що передається в перестрахування.

Факультативно-облігаторне перестрахування може проводитись у формі відкритого коверу (англ. cover - покриття, захист), коли цедент має можливість передавати ризики у перестрахування не тільки без будь-яких обмежень, але і без визначення розмірів власного утримання. Договори відкритого коверу укладаються, як правило, при страхуванні від пожежі та морському страхуванні. В окремих випадках відкриті ковери використовують брокери {брокерський сліп), які пропонують ковер найбільшим світовим лідерам. Якщо останні дають згоду на утримання ризику, то інші перестраховики, враховуючи рішення лідера, беруть на своє утримання ризики в тих розмірах, які їм пропонує брокер. Такий спосіб управління ризиком прискорює процес перерозподілу ризику і не вимагає затрат на розрахунки нелідерів, оскільки вони діють за прикладом лідера.