Географія - Гілецький Й. Р. - Машинобудування світу

Машинобудування посідає перше місце серед усіх галузей промисловості світу як за вартістю продукції (35 %), так і за кількістю зайнятих (понад 80 млн осіб). У розвинутих країнах на продукцію цієї галузі припадає 32—38 % вартості промислового виробництва, у країнах з перехідною економікою — 20—25 %, у нових індустріальних країнах — 15—25 %.

У галузевій структурі машинобудування виділяють загальне, транспортне, електротехнічне, що містить електроніку. На кожний із підрозділів зараз припадає близько третини машинобудівного виробництва. В останні роки випереджаючими темпами зростає електроніка, для загального машинобудування характерне помірне зростання, а частка транспортного машинобудування поступово знижується.

Розміщене машинобудування дуже нерівномірно. Виділяють чотири головні машинобудівні регіони світу: 1) Північна Америка (30 %

виробленої продукції — комп'ютери, літаки, ракетно-космічна техніка, озброєння); 2) регіон Західної, Центральної і Східної Європи без Росії (близько 30% виробленої продукції); 3) регіон, що охоплює країни Східної й Південно-Східної Азії (близько 25% продукції — судна, автомобілі, побутова електроніка); 4) Росія, країни Закавказзя та Середньої Азії (військова та сільськогосподарська техніка, металоємні верстати й енергетичне устаткування).

У більшості країн, що розвиваються, та деяких регіонах світу машинобудування або зовсім відсутнє, або представлено невеликими підприємствами. Однак деякі з цих країн (Індія, Бразилія, Аргентина) мають порівняно розвинуте машинобудування.

У розвинутих країнах у складі загального машинобудування переважає виробництво устаткування, верстатобудування. Випуск сільськогосподарських машин і .нескладного обладнання переміщується до країн, що розвиваються. У структурі транспортного машинобудування відбувається інтенсивне зростання автомобілебудування, тоді як випуск суден, засобів залізничного транспорту скорочується.

Світовий випуск автомобілів виріс з 10 млн у 1950 р. до 70 млн у 2006 р. Однак у різних регіонах приріст обсягів виробництва має неоднакові темпи: у північноамериканських країнах зростання становить приблизно 2 %, а в Європейському Союзі — 1,5 %, у Південній Америці — 18 %, а країнах Східної Європи — на 5,4 %.

Провідним виробником автомобілів у світі знову стали США (з річним обсягом випуску понад 12 млн автомобілів), випередивши лідера двох останніх десятиліть — Японію (11,5 млн автомобілів).

На рубежі XX—XXI ст. виробництво морських суден скоротилося і у ряді країн Західної та Центральної Європи навіть було згорнуте. Одночасно відбулося переміщення суднобудування з розвинутих країн до країн, що розвиваються.

В електротехнічній промисловості збільшується виробництво енергетичного устаткування, але особливо швидко розвивається електронна промисловість. Значну частку в ній займає військова і промислова електроніка (США, Японія).

Головними виробниками побутової електроніки поряд з Японією стали Китай (35 млн шт. телевізорів щорічно — перше місце у світі) та Південна Корея. Розвинуті країни згортають випуск побутової електроніки та виробів низької і середньої складності, перетворившись на найбільших її імпортерів з нових індустріальних країн.

Ці тенденції у територіальній структурі машинобудування зумовили швидке зростання міжнародної торгівлі продукцією галузі. На машини, устаткування й транспортні засоби в структурі / світового експорту припадає 37 % від його загального обсягу, а в експорті розвинутих країн — 43 %, країн, що розвиваються,— 19 %. Лідерами за част_ кою машинобудівної продукції є Японія (64 %), США і Німеччина (по 48 %).

Понад 80 % світової торгівлі машинами й обладнанням припадає на розвинуті країни.

Хімічна промисловість світу

Хімічна промисловість — одна з провідних галузей світового господарства.

За рівнем розвитку хімічної промисловості виділяються високорозвинуті країни (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди). У країнах, що розвиваються, донедавна переважала гірничо-хімічна промисловість. Сучасне розміщення хімічної промисловості у світі все більше в основних рисах нагадує розміщення машинобудування. Це зумовлено тим, що на її розвиток в останні десятиліття вплинули процеси зниження енерго

і матеріалоємності, посилення її залежності від наукових розробок. Як наслідок, розвинуті пост-індустріальні країни усе більше спеціалізуються на виробництві продукції хімії органічного синтезу, передусім високого ступеня обробки (лікарські препарати, високоякісні пластмаси тощо). Одночасно відбувається переміщення традиційних виробництв основної хімії до країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

Так, до "першої десятки" виробників мінеральних добрив у середині 1990-х рр., поряд із США, Канадою, Францією, Німеччиною, увійшли Китай (перше місце у світі), Росія, Індія, Індонезія, Білорусь, Україна. На початку XXI ст. до великих виробників мінеральних добрив належать також Мексика і країни Перської затоки. Це зумовлено тим, що із середини 1970-х рр. у нафтовидобувних країнах Близького Сходу, Південно-Східної Азії, Латинської Америки почали швидко розвиватися нафтохімія, створюватися великі нафтохімічні комплекси. Туди ж поступово переміщується виробництво хімічних волокон.

Найбільшими експортерами хімічної продукції залишаються поки що країни Європи, США та Канада.