Страхування - Базилевич В.Д. - 18.2. Базельський комітет та його роль у формуванні системи регулювання діяльності комерційних банків

Протягом останніх десятиріч система банківського нагляду поступово набувала міжнародного характеру, що було пов'язано з інтернаціоналізацією банківської справи. У цей період був сформований Базельський комітет з питань банківського нагляду (далі - Базельський комітет), або "Комітет Кука", названий так за ім'ям директора Банку Англії Пітера Кука, основоположника ідеї організованого міжнародного банківського нагляду.

Базельський комітет наглядових органів був створений керівниками центральних банків у 1975 р. До нього входять керівні представники банківських наглядових органів і центральних банків Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Люксембургу, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Великої Британії і Сполучених Штатів Америки. Він проводить свої зустрічі у Банку міжнародних розрахунків у Базелі, де розташований його постійний Секретаріат.

Базельський комітет займається виробленням і координацією основних принципів банківського нагляду і регулювання. Країни - учасниці угоди доручають Базельському комітету підготовку директив, виконання яких обов'язкове для банківських установ у всіх країнах-членах. Такі директиви регулюють різні сторони діяльності банків і, як правило, стають частиною банківського законодавства в цих країнах.

Із середини 80-х років великий інтерес до діяльності Базельського комітету стали виявляти інші країни. Це стосується насамперед держав Центральної і Східної Європи, які утворили в той час свою регіональну групу в межах Базельського комітету.

У червні 1996 р. Національний банк України став членом Групи банківського нагляду країн Центральної та Східної Європи.

У квітні 1997 р. Базельський комітет оприлюднив Основні принципи банківського нагляду (далі - Принципи), які слід розглядати як мінімальні вимоги. Всі 25 принципів можна поділити за змістом на 7 груп (рис. 18.1).

У жовтні 1998 р. органам банківського нагляду у всіх країнах запропоновано приєднатися до сформульованих базових принципів і одночасно проаналізувати свою чинну систему з тим, щоб скласти програму усунення можливих недоліків. Дотримання цих основних принципів, на думку Базельського комітету, може стати важливим кроком у справі зміцнення стабільності як національних, так і міжнародних фінансових систем.

Принципи розкривають такі складові.

1. Попередні умови здійснення ефективного банківського нагляду - ефективна система банківського нагляду повинна передбачати чітке визначення відповідальності та цілей наглядових органів за діяльністю банків, які повинні володіти оперативною незалежністю і необхідними ресурсами. Необхідно

Рис. 18.1. Структурування Базельських принципів

також забезпечити правове поле щодо здійснення банківського нагляду, зокрема щодо видачі дозволів на створення банківських установ і здійснення поточного нагляду за їх діяльністю, а також передбачити повноваження наглядових органів розглядати питання про відповідність цієї діяльності чинному законодавству та правовий захист працівників наглядових органів. Повинні існувати положення щодо обміну інформацією між наглядовими органами та захисту конфіденційної інформації.

2. Ліцензування і структура нагляду - необхідно чітко визначити, які види діяльності дозволено здійснювати установам, що отримали ліцензію і стали об'єктом нагляду, і, наскільки це можливо, контролювати використання терміна "банк" у найменуванні різних установ:

o наглядовий орган повинен мати у своєму розпорядженні право встановлювати необхідні критерії і відхиляти заявки установ, які не відповідають встановленим нормам стосовно, зокрема, оцінки структури володіння банківською організацією, її директорів і керівної управлінської ланки, операційного плану, механізмів внутрішнього контролю, її прогнозного фінансового становища;

o у тих випадках, коли власником або материнською організацією банку є іноземний банк, необхідна попередня згода наглядового органу країни його реєстрації;

o орган банківського нагляду повинен мати у своєму розпорядженні право розглядати і відхиляти будь-яку пропозицію щодо передачі іншим сторонам значної частки власності або контролюючих інтересів у наявних банках, а також встановлювати критерії, що регулюють великі придбання або інвестиції банку, спрямовані на те, щоб корпоративні структури не піддавали банк невиправданому ризику або не створювали перешкод здійсненню ефективного нагляду.

3. Пруденційні положення і вимоги. Органи банківського нагляду повинні:

o встановлювати обачні і належні мінімальні вимоги достатності власного капіталу всіх банків, що повинні відображати ті ризики, на які йдуть банки, а також визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому здатність банків покривати збитки (у випадку з банками, які провадять міжнародну діяльність, ці мінімальні вимоги не можуть бути нижчими від встановлених Базельським комітетом);

o пересвідчитися в тому, що банки мають і застосовують на практиці політику, практичні методи і процедури оцінки якості активів, достатності резервів для покриття ідентифікованих сумнівних боргів і загальних резервів для відшкодування втрат за позиками;

o пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні управлінські системи інформації, що дають змогу керівництву банка ідентифікувати концентрації ризиків у межах портфеля;

o встановлювати пруденційні межі, що обмежують ризик потенційних збитків від окремих позичальників або груп пов'язаних між собою позичальників;

o мати у своєму розпорядженні вимоги, які передбачають, що банки повинні здійснювати кредитування родинних компаній і фізичних осіб відповідно до принципу "довгої руки", за ефективного моніторингу надання таких кредитів і наявності відповідних заходів з контролю за ризиками або зі зниження загрози їх виникнення (з тим, щоб попередити зловживання, пов'язані з кредитуванням родинних установ);

o пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні необхідні політики і процедури, які дають змогу ідентифікувати, відстежувати і контролювати в ході здійснення міжнародних позикових та інвестиційних операцій ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик та передбачають належні резерви на покриття таких ризиків;

o пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні системи, що дають можливість точно оцінювати, відстежувати і ефективно контролювати ринкові ризики;

o володіти повноваженнями встановлювати за необхідності конкретні ліміти і вимоги до капіталу на покриття потенційного ринкового ризику;

o пересвідчитися в тому, що банки розробили всеосяжний процес управління ризиком (включаючи відповідний нагляд з боку керівництва банку), що дає змогу ідентифікувати, оцінювати, відстежувати і контролювати всі інші види матеріальних ризиків та мають у своєму розпорядженні капітал для покриття таких ризиків;

o пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні систему внутрішнього контролю, яка відповідає характеру і масштабам їх діяльності та яка передбачає чітку процедуру делегування повноважень і відповідальності, розподіл функцій стосовно взяття зобов'язань від імені банку, представлення звітності за його активами і зобов'язаннями, гарантію збереження його активів, відповідний внутрішній і зовнішній аудит;

o пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпорядженні адекватну політику, практику і процедури, включаючи чіткі правила "знай свого клієнта", які забезпечують дотримання фінансовим сектором високих етичних і професійних стандартів, перешкоджають навмисному або випадковому використанню банку злочинними елементами.

4. Методи поточного банківського нагляду. Ефективна система банківського нагляду має складатися з певних форм нагляду як на місці, так і заочного нагляду, тому органи банківського нагляду повинні:

o підтримувати регулярні контакти з керівництвом банку і добре розбиратися в операціях банківської установи;

o мати у своєму розпорядженні кошти для збору, оцінки і аналізу пруденційних звітів і статистичної інформації, що надходить від банків на індивідуальній і консолідованій основі;

o мати у своєму розпорядженні кошти для незалежної оцінки наглядової інформації за допомогою перевірок на місцях або за допомогою зовнішніх аудиторів;

o здійснювати нагляд за банківською групою на консолідованій основі.

б. Вимоги, що висуваються до інформації. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що кожний банк веде необхідну звітність на основі послідовної бухгалтерської політики і практики, що дає змогу наглядовому органу отримувати правдиве і достовірне уявлення про фінансове становище банку і прибутковість його операцій, і що банк на регулярній основі публікує фінансовий звіт, який правильно відображає його стан.

6. Офіційні повноваження наглядових органів. Органи банківського нагляду повинні мати у своєму розпорядженні адекватні можливості впливу, щоб вживати своєчасні коригувальні заходи щодо банків, які не дотримуються встановлених пруденційних вимог (таких як мінімальні коефіцієнти достатності капіталу) і у разі порушення регламентуючих положень. У крайніх випадках це може містити право на відкликання банківської ліцензії.

7. Транснаціональні банківські операції. Одним з ключових елементів сукупного нагляду є контакти і обмін інформацією з різними іншими наглядовими органами, насамперед з наглядовими органами приймаючої країни. Органи банківського нагляду повинні:

o здійснювати глобальний сукупний нагляд за своїми активними в міжнародному плані банківськими організаціями, ефективно застосовуючи моніторинг і відповідні пруденційні норми стосовно всіх аспектів операцій, що проводяться цими банківськими організаціями на глобальній основі, головним чином через іноземні філії, спільні підприємства і дочірні установи;

o вимагати, щоб місцеві операції іноземних банків здійснювалися відповідно до тих високих стандартів, які застосовуються до національних банківських установ, і в інтересах сукупного нагляду повинні мати у своєму розпорядженні повноваження щодо обміну необхідною інформацією про такі банки з наглядовими органами країни реєстрації.

За умови вільного переміщення капіталу між країнами абсолютно природним є бажання інвестора вкладати свої кошти у ту країну, де за умов відносно однакової дохідності до його інвестицій висувають якомога менше вимог. У зв'язку з цим почали створюватися міжнародні банківські групи. їх метою були спроби досягти так званого регулятивного арбітражу, тобто скористатися відмінностями у практиці регулювання банківської діяльності у різних країнах світу задля зменшення необхідного рівня капіталу.

Одним із перших, хто вирішив гармонізувати відмінності між національними практиками "регулятивного арбітражу" став Базельський комітет. Країни, які входять до цього комітету, були і залишаються промислово розвинутими, а тому раніше від інших відчули на собі вплив світової глобалізації.

Першим кроком на шляху до міжнародної гармонізації банківського регулювання стало прийняте у 1988 р. Міжнародне наближення розрахунку капіталу та стандартів капіталу (International Convergence of Capital Measurement and Capital Standards), відоме також як Угода про капітал (Capital Accord), або просто Базельська угода (Basle Accord). Цей документ отримав назву Базель-І.

У першій редакції Базель-І містив три основні складові:

o капітал банку складається з основного і додаткового;

o банки повинні утримувати капітал для покриття кредитного ризику, який оцінюється за допомогою вагових коефіцієнтів ризику;

o У будь-який момент часу співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не повинне бути меншим 8 %.

Ця Угода була спрямована насамперед на так звані міжнародно активні банки і була обов'язковою лише для країн - членів Базельського комітету. Однак відносна простота і доступність методик і підходів привели до того, що до 2004 р. Вазель-І так чи інакше було запроваджено майже у 130 країнах світу, в тому числі в Україні.

Слід зазначити, що прийняття Угоди про капітал стало переломним етапом для розвитку банківського нагляду в цілому у світі.

Наприкінці 90-х років XX ст. Базельський комітет Угодою про капітал встановив такі норми банківського регулювання.

1. Джерелом покриття банківських ризиків та збитків е капітал банку. Він має дві обов'язкові складові: основний капітал (капітал першого рівня) та додатковий (капітал другого рівня), а також - у деяких випадках - капітал третього рівня. Капітал першого рівня - це первинний, початковий капітал, не пов'язаний з обмеженнями стосовно використання на покриття збитків за результатами банківської діяльності та сплатою податків. Тому він найякісніший з позиції гарантій забезпечення надійності вкладів кредиторів банку. Капітал першого рівня складається зі сплаченого акціонерного капіталу (сплачені прості акції) і розкритих резервів (фонди банку, створені згідно з рішенням загальних зборів акціонерів за рахунок чистого прибутку минулих років). Капітал другого рівня, або додатковий, складається з нерозкритих резервів, резервів переоцінки активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. Капітал другого рівня порівняно з капіталом першого рівня менш якісний, адже його використання на покриття збитків обмежується мінливою вартістю й строком. З огляду на це для капіталу другого рівня застосовується низка обмежень на його використання при розрахунку нормативного капіталу. В цілому для кожної складової та для їх суми - регулятивного капіталу - діють певні обмеження, покликані забезпечити максимальну якість, а отже, - перманентність банківського капіталу.

2. Банки повинні тримати капітал для покриття двох основних категорій ризиків:

o кредитного ризику, який розраховується як сума добутків балансових активів і кредитних еквівалентів позабалансових інструментів на відповідні вагові коефіцієнти ризику;

o ринкового ризику, який складається з чотирьох складових:

- відсоткового ризику у так званій торговельній книзі (розраховувався як сума загального та спеціального ризиків);

- ризику пайових цінних паперів у "торговельній книзі" (також розраховувався як сума загального та спеціального ризиків);

- валютного ризику (розраховувався спочатку окремо для кожної валюти, а потім - як комбінація всіх позицій з урахуванням ефекту портфеля);

- ризику товарних контрактів.

Сума зазначених вище ризиків давала так званий еквівалент залежних за ризиком активів.

3. У будь-який момент часу співвідношення між регулятивним капіталом банку та еквівалентом його зважених на ризик активів - адекватність капіталу - не повинно бути меншим ніж 8 %. На практиці банки мають підтримувати адекватність капіталу на рівні, вищому за мінімально необхідний, аби ефективно протистояти різноманітним шоковим потрясінням.

Слід зазначити, що перелічені складові Базеля-І на практиці дещо не влаштовували банківську спільноту. Це пояснювалося тим, що в редакції з урахуванням Поправки 1996 р. угодою передбачалося, що капіталом повинні перекриватися лише дві найбільші категорії банківських ризиків - кредитний і ринковий. Однак на практиці банківських ризиків набагато більше і вони охоплюють не лише сферу кредитних чи ринкових відносин. Тому будь-який банк, що дотримувався вимог щодо адекватності капіталу під дві категорії ризиків, не міг гарантувати свого повного захисту від інших категорій ризиків.

У Базелі-ІІ удосконалено новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності зокрема.

Розробляючи нову угоду, Базельський комітет зробив спробу сформулювати вимоги до капіталу, які були б максимально чутливі до факторів ризику, концептуально обґрунтовані і одночасно враховували б систему бухгалтерського обліку і банківського нагляду.

Суттєвим нововведенням угоди є активне використання внутрішньобанківських оцінок ризиків як передумов розрахунку капіталу.

Отже, враховуючи вищевикладене, можна зробити такі висновки. Для наближення банківської системи України до міжнародних стандартів та підвищення безпеки банківської діяльності Національному банку України необхідно продовжити роботу щодо впровадження ключових документів Базельського комітету з банківського нагляду, а саме: "Основних принципів ефективного банківського нагляду" та "Міжнародного наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу" (Базель-І). Завершення впровадження "Основних принципів ефективного банківського нагляду" має сприяти посиленню нагляду за банками в цілому, а врахування ринкового ризику при розрахунку регулятивного капіталу приведе до максимальної відповідності діяльності банків в Україні положенням Базеля-І.

Наступним кроком Національного банку України у наближенні банківської системи України до міжнародних стандартів має стати поетапне запровадження нового документа Базельського комітету з банківського нагляду "Міжнародне наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу: переглянута концептуальна основа" (Базель-ІІ), основною метою якого є перетворення порядку оцінки капіталу на більш точний і чутливий до ризику процес та сприяння кращій практиці управління банківськими ризиками.