Страхування - Плиса В. Й. - 11.6. Організаційно-економічний механізм функціонування загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

В економіці виділяють три види безробіття — циклічне, фрикційне та структурне.

Циклічне безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю сукупних видатків.

Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення між регіонами й видами пращ, а також із певними стадіями життя людей.

Структурне безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються.

Найчастіше рівень зайнятості в національній економіці характеризується за допомогою показника рівня безробіття — відношення кількості безробітних до загальної кількості робочої сили. Для обчислення цього показника все населення країни у віці від 16 років поділяють на три групи: зайняті; безробітні; ті, що мають робочі місця, але не працюють через хворобу, страйки або відпустки. Безробітні — Це особи, що не мають роботи, але активно її шукають; до безробітних належать ті, хто тимчасово звільнений від роботи і чекає виклика на роботу. Зайняті та безробітні становлять робочу силу країни.11

Вважають, що в розвинутій ринковій економіці безробіття зумовлене трьома основними причинами: пошуком роботи; негнучкістю заробітної плати; недостатнім сукупним попитом.

Зростання масштабів безробіття, розвиток вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції є свідченням того, що в умовах перехідної економіки України ще не існують ефективні механізми перерозподілу робочої сили, внаслідок чого формування національного ринку праці відбувається вкрай повільно. Причиною цього є повільність здійснення реальних економічних реформ, передусім, структурної перебудови вітчизняної економіки.22

Зміни у сфері зайнятості населення у 1997-1999 рр. були зумовлені продовженням різкого зменшення обсягів валового внутрішнього продукту, кризою неплатежів, зниженням рівня доходів населення. Темпи зміни реального валового внутрішнього продукту становили: у 1997 році — 97%, у 1998 році — 98,1%, у 1999 році — 99,6%. Кожне друге підприємство було збитковим. Кількість працівників, зайнятих в усіх сферах економічної діяльності, зменшилася майже на 800 тис. осіб (з 22,6 млн у 1997 р. до 21,8 млн у 1999 р.). Рівень зайнятості знизився за цей період з 75,8% до 72,8%.

У галузях матеріального виробництва (переважно у промисловості та будівництві) кількість працюючих зменшилася на 655 тис. осіб. Перерозподіл відбувся на користь сфер надання фінансових і торгово-посередницьких послуг.

Зберігався високий рівень вимушеної неповної зайнятості (у 1999 р. 2,8 млн, або 19,4% від загальної кількості робітників і службовців, зайнятих у галузях економіки, перебували в доплачуваних відпустках з ініціативи адміністрації; 2,2 млн осіб, або 15,3% працювали на виробництві неповний робочий день). Поширювалися явища, пов'язані з нерегламентованими відносинами у сфері зайнятості, в тому числі нелегальна трудова міграція. Знизилася роль оплати праці у стимулюванні зайнятості населення (частка оплати праці у номінальному валовому внутрішньому продукті становила 41,2%).

Поглиблювалися диспропорції між попитом і пропозицією робочої сили.У 1997-1999 рр. було створено лише 226,8 тис. робочих місць. Навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) незайнятого населення, зареєстрованого в службі зайнятості, збільшилося з 11 до 24 осіб.

Залишалася складною ситуація з надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і нездатні конкурувати на ринку праці (частка жінок у числі зареєстрованих безробітних у 1999 р. становила 57,3%, питома вага молоді — 37,5%, кількість працюючих інвалідів — лише 14% від загальної кількості у працездатному віці).

Зростав рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП) з урахуванням результатів обстеження економічно активного населення (з 9% у 1997 р. до 11,9% у 1999 р.), та рівень зареєстрованого безробіття працездатного населення працездатного віку (з 2,33% у 1997 р. до 4,3% у 1999 р.). Підвищеними темпами зростав рівень зареєстрованого безробіття працездатного населення працездатного віку в сільській місцевості. За 1997-1999 рр. цей показник збільшився в 2,3 рази, а міського населення — в 1,8 рази. Збільшилася середня тривалість зареєстрованого безробіття працездатного населення працездатного віку (з 8,5 місяця у 1997 р. до 11,4 місяця у 1999 р.).

Збільшувалася кількість безробітних, які є членами однієї сім'ї, особливо в монофункціональних містах. На кінець 2000 р. на обліку в державній службі зайнятості перебувало майже 39 тис. таких сімей.

У 2000 р. ситуація на ринку праці була позначена деякими позитивними тенденціями: за даними щоквартальних вибіркових обстежень населення з питань економічної активності за місцем

1 /21X Страхування їх проживання, тобто в домогосподарствах, кількість працівників, зайнятих економічною діяльністю, збільшилася з 20,05 млн осіб в середньому за 1999 р. до 20,42 млн в середньому за 2000 р.; кількість осіб, які перебували у вимушених неоплачуваних відпустках, зменшилася у 2000 р. на 21,4% порівняно з відповідним періодом 1999 р.; темпи створення нових робочих місць і потреба підприємств у працівниках для заміщення вільних робочих місць, заявлена в державну службу зайнятості, збільшилися більше, ніж на 30%; рівень зареєстрованого безробіття працездатного населення працездатного віку знизився з 4,22% на початок року до 3,68% на кінець 2000 р.

Кількість незайнятого населення, зареєстрованого в державній службі зайнятості, яке було охоплено заходами, пов'язаними з проведенням активної політики зайнятості (2,7 млн осіб), збільшилася протягом 1997-2000 рр. майже вдвічі. За цей період працевлаштовано 1,8 млн осіб. Кількість осіб, які проходили професійну підготовку, становила 422,3 тис. осіб. Активізовано роботу з розширення обсягів громадських та сезонних робіт, в яких взяли участь 550,5 тис. осіб.

За даними органів державної статистики, в січні 2002 р. у центрах державної служби зайнятості на обліку стояло 1184,5 тис. незайнятих громадян України13. Потреба підприємств у працівниках тоді становила 104,9 тис. осіб. Тобто, на одну вакансію претендувало десять потенційних працівників. Серед сільських жителів на 1/3 більше безробітних, ніж серед міських. Реальна потреба на фінансове обслуговування вітчизняного безробіття у 2001 р. становила 1391 млн грн. У бюджеті 2001 р. окремим рядком було передбачено всього 40 млн грн.

За даними Міністерства праці України в 2001 р. 787 тис. працівників перебували у вимушених відпустках і 1,4 млн працівників були зайняті неповний робочий день.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхування на випадок безробіття відбувається за принципами:

— надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

— обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами-суб'єктами підприємницької діяльності;

— цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

— солідарності та субсидування;

— обов'язковості фінансування Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг в обсягах, передбачених чинним законодавством;

— паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

— диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

— надання на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, визначений законом, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

— законодавчого визначення умов і порядку проведення страхування на випадок безробіття.

Законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визначено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про страхування на випадок безробіття, то застосовують норми міжнародного договору. Нормативно-правові акти щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття розробляють, реєструють і застосовують відповідно до чинного законодавства України.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), враховуючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю. Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього ж дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору. Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з дня реєстрації. Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видають свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування. Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджує Кабінет Міністрів України.

Страхуванню на випадок безробіття не підлягають:

— працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;

— іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи. Право на забезпечення та соціальні послуги мають також незастраховані особи — військовослужбовці Збройних сил України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнені з військової служби у зв'язку зі скороченням кількості або штату без права на пенсію, та особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їхньої реєстрації у визначеному порядку як безробітних.

Громадяни України, які працюють за межами України та незастраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за умови сплати страховику страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, мають право на забезпечення за умови сплати страховикові страхових внесків.

Видами забезпечення є:

— допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

— допомога по частковому безробіттю;

— матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

— матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

— допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Видами соціальних послуг є:

— професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

— пошук відповідної роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі надання роботодавцеві дотацій на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

— інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Управління страхуванням на випадок безробіття виконує Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Джерелами формування коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є:

— страхові внески страхувальників — роботодавців, застрахованих осіб, які сплачують на умовах і в порядку, передбачених

Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та іншими законодавчими актами;

— асигнування державного бюджету;

— суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та Закону України "Про зайнятість населення", інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення визначеного порядку сплати страхових внесків і використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;

— благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

— інші надходження відповідно до законодавства України. Кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального

страхування України на випадок безробіття використовують на:

— виплату забезпечення (допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні) та надання соціальних послуг (професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; пошук відповідної роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі надаючи роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням);

— відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб у період до досягнення ними пенсійного віку;

— фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази;

— створення резерву коштів Фонду.

Видатки бюджету Фонду щодо забезпечення виплати допомоги по безробіттю є захищеними. Фінансування цих видатків проводиться у першу чергу.

З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв коштів Фонду, який не може перевищувати суму, потрібну для виплати допомоги по безробіттю в розрахунку на місяць. Резерв коштів Фонду зберігають на спеціальному рахунку в уповноваженому банку України та використовують за цільовим призначенням за рішенням правління Фонду.

Розміри страхових внесків визначають враховуючи те, що вони повинні забезпечувати:

1) виплату застрахованим особам забезпечення (допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні) та надання соціальних послуг (професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; пошук відповідної роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням);

2) створення резерву коштів Фонду;

3) покриття витрат Фонду у зв'язку з:

— відшкодуванням Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, у період до досягнення ними пенсійного віку;

— фінансуванням витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази.

Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України визначає Верховна Рада України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік. Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць у день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці. Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день сплати страхових внесків.

У разі нестачі у роботодавців коштів на виплату заробітної плати та сплату страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду проводиться у пропорційних сумах.

Уразі незабезпечення банківськими установами перерахування страхових внесків до Фонду одночасно з видачею коштів на виплату заробітної плати ці банківські установи сплачують за рахунок власних коштів до Фонду суму несплачених страхових внесків.

Якщо роботодавці несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовують санкції. Роботодавець відповідає за несвоєчасність реєстрації як платник страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальниками, у тому числі через ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, або неповної їх сплати, страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф і пеню. Штраф накладають у розмірі прихованої суми виплат, на які нараховують страхові внески, а в разі повторного порушення — у трикратному розмірі зазначеної суми. Пеню обчислюють, враховуючи 120% облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоплати (без урахування штрафів) за весь її термін. За порушення терміну реєстрації як платника страхових внесків накладають штраф у розмірі 50% від суми належних до сплати страхових внесків за весь період, який пройшов з дня, коли страхувальник повинен був зареєструватися. Несплачені вчасно страхові внески, пеня і штраф стягуються в дохід Фонду зі страхувальника у безспірному порядку. Строк давності у разі стягнення страхових внесків, пені, та фінансових санкцій, передбачених цією статтею, не застосовується. Суми коштів, безпідставно стягнені зі страхувальників, підлягають поверненню у триденний строк з дня винесення рішення про безпідставність стягнення цих виплат з відшкодуванням судових витрат. Посадові особи, винні в порушенні терміну реєстрації як платника страхових внесків, несвоєчасній та неповній їхній сплаті, несуть адміністративну відповідальність. Право накладати фінансові санкції та адміністративні штрафи від імені Фонду мають керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях; містах Києві і Севастополі та їхні заступники.

У разі ліквідації або реорганізації роботодавець зобов'язаний провести повний розрахунок щодо сплати страхових внесків до Фонду на день ліквідації або реорганізації та звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття з обліку.

Від сплати страхових внесків звільняють:

— застрахованих осіб на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;

— застрахованих осіб у частині отриманої допомоги по частковому безробіттю.

Розміри страхових внесків визначають на календарний рік:

— для роботодавця — у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які враховують витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вимог Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

— для найманих працівників — у відсотках до сум оплати праці, які охоплюють основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

— для громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття в країні, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за умови сплати страховикові страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України — у відсотках до сум оподатковуваного доходу (прибутку). — для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, мають право на забезпечення за умови сплати страховикові страхових внесків — у відсотках до сум оподатковуваного доходу (прибутку). Страхові внески нараховують на суми фактичних виплат (доходи), що не перевищують максимальної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб, з якої справляють внески до Фонду, визначеної Кабінетом Міністрів України.

Роботодавці — суб'єкти підприємницької діяльності відносять страхові внески на валові витрати, суми страхових внесків виключаються з доходів працівників, що підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.

Роботодавці, діяльність яких фінансується за рахунок державного та/або місцевих бюджетів, сплачують страхові внески з коштів, передбачених на ці цілі.

Фонд у своїй діяльності співпрацює з іншими страховими фондами, що проводять загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у виконанні функцій збору страхових внесків і контролю за їх сплатою, щодо формування та ведення інформаційної системи платників страхових внесків, у проведенні заходів, пов'язаних з виплатою забезпечення та наданням соціальних послуг, і має право в кожному конкретному випадку приймати спільні рішення щодо фінансування цих заходів.

Виплата пенсій особам, які достроково вийшли на пенсію відповідно до Закону України "Про зайнятість населення", у період до досягнення ними пенсійного віку відбувається у визначеному законодавством України порядку Пенсійним фондом України за рахунок коштів, які відшкодовує Фонд.

Страховий стаж обчислюють як суму періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем. Період, протягом якого застрахована особа була звільнена від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, враховується до страхового стажу. До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Застраховані особи, визнані у визначеному порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась у визначеному порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є:

— навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі за денною формою навчання;

— строкова військова служба;

— доглядання непрацюючої працездатної особи за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;

— інші поважні причини, передбачені законодавством України. Особи визнаються у визначеному порядку безробітними, якщо

протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, вони працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви.

Допомогу по безробіттю виплачують з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи у визначеному порядку в державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів. У разі чергового визнання у визначеному порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачують допомогу по безробіттю, тривалість її виплати враховують сумарно.

У випадку зміни застрахованою особою місця постійного проживання виплата допомоги по безробіттю продовжується після реєстрації її у визначеному порядку як безробітної за новим місцем проживання.

Допомогу по безробіттю можуть виплачувати одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з тим, що на ринку праці немає відповідної роботи. Цю допомогу виплачують особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.

Застрахованим особам, визнаним у визначеному порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, розмір допомоги по безробіттю визначають у відсотках до їхньої середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державшім соціальним страхуванням,затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:

— до 2 років — 50%;

— від 2 до 6 років — 55%;

— від 6 до 10 років — 60%;

— понад 10 років — 70%.

Допомогу по безробіттю виплачують залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

— перші 90 календарних днів — 100%;

— протягом наступних 90 календарних днів — 80%; —у подальшому — 70%.

Допомогу по безробіттю особам, визнаним у визначеному порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застрахованим особам, звільненим з останнього місця роботи на підставі, передбаченій статтею 37, пунктами 3,4,7,8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, призначають у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом.

У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги по безробіттю враховують всі види виплат, на які нараховували страхові внески. Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, визначений законом.

Одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги по безробіттю, нарахованої відповідно до цієї статті, у розрахунку на рік.

Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, визначає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Допомогу по частковому безробіттю надають застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи визначеної на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру.

Умови надання допомоги по частковому безробіттю:

— простій на підприємстві або в цеху, дільниці з замкнутим циклом виробництва, що має невідворотний та тимчасовий характер, який триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця;

— простій протягом місяця, що охопив не менш як 30% кількості працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20% І більше робочого часу.

Про можливий простій роботодавець зобов'язаний повідомляти державну службу зайнятості.

Якщо простій має сезонний характер або виникає лише з організаційно-виробничих причин, а також у разі можливості працевлаштування працівників на інших дільницях, у цехах, на підприємствах допомогу по частковому безробіттю не надають.

Перелік причин тимчасового припинення виробництва визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Право на допомогу по частковому безробіттю мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, коли почався простій, працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20% і більше робочого часу.

Допомогу по частковому безробіттю не надають, якщо працівник:

— відмовився від відповідної роботи на цьому або іншому підприємстві з повним робочим днем (тижнем);

— працює на цьому підприємстві за сумісництвом;

— проходить альтернативну (невійськову) службу. Допомогу по частковому безробіттю працівнику встановлюють

за кожну годину простою з розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу) визначеного працівникові розряду і її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, визначеного законом. Допомога по частковому безробіттю надається з першого дня простою, тривалість її виплати не може перевищувати 180 календарних днів протягом року. Виплачує працівникам допомогу по частковому безробіттю підприємство за рахунок коштів Фонду.

Підприємство не може звернутися за наступним одержанням з Фонду коштів для виплати працівникам допомоги по частковому безробіттю раніше, ніж через рік після закінчення терміну виплати допомоги по частковому безробіттю. Порядок фінансування виплат по частковому безробіттю та надання допомоги по частковому безробіттю визначає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Виплата матеріальної допомоги відбувається з першого дня навчання. Тривалість виплати матеріальної допомоги зараховується до загальної тривалості виплати допомоги по безробіттю і не може її перевищувати. Порядок надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Безробітним, у яких закінчився термін виплати допомоги по безробіттю, матеріальну допомогу по безробіттю надають за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, визначеного законом. Матеріальну допомогу по безробіттю надають протягом 180 календарних днів у розмірі 75% прожиткового мінімуму, визначеного законом.

Безробітним, у яких закінчився термін виплати матеріальної допомоги по безробіттю, або непрацездатним особам, які перебувають на їхньому утриманні, може надаватися одноразова матеріальна допомога в розмірі 50% від прожиткового мінімуму, визначеного законом. Порядок надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Допомогу на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачують особам, які ховали, у розмірі прожиткового мінімуму.

Фонд може надавати дотацію роботодавцям на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних у розмірі витрат на заробітну плату прийнятих за направленням державної служби зайнятості осіб (але не вище за середній рівень у галузях національної економіки відповідної області) в розрахунку на рік.

Можливості та обсяги надання дотацій визначає правління Фонду, враховуючи фінансовий стан Фонду.

Порядок надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі:

1) працевлаштування безробітного;

2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;

3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;

4) проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;

7) отримання права на пенсію відповідно до законодавства України;

8) призначення виплати на підставі документів, які містять неправдиві відомості;

9)