Невід'ємним правом людини є право мешкати поза забрудненим навколишнім середовищем. Екологічні катастрофи - Сівесо, Італія, 1976 р.; Бхопал, Індія, 1984 р.; Чорнобиль, Україна, 1986 р. - привернули увагу людства, загострили розуміння небезпеки для життя, здоров'я, господарської діяльності. Уже відчутно зросла захворюваність, спричинена різними забрудненнями, неможливістю використовувати певні водні та земельні ресурси. Уряди багатьох країн ухвалили закони, що регулюють питання відповідальності та компенсацій за забруднення. Було встановлено жорсткий контроль за додержанням превентивних заходів виробниками, постачальниками, перевізниками, власниками місць зберігання забруднювальних речовин. Національні законодавства та міжнародні угоди покладають безумовну відповідальність за викиди небезпечних речовин у навколишнє середовище за принципом "платить осквернитель". При цьому заподіювач шкоди повинен компенсувати не лише прямі втрати, а й витрати на очищення забруднених водойм та ґрунту.
Гостро постала проблема охорони навколишнього середовища і в країнах колишнього СРСР. Політика вирішення господарських завдань "за будь-яку ціну", відсутність або порушення нормативів, що обмежують викиди забруднювальних речовин, екстенсивне природокористування негативно відбилися на екології. Відсталість та зношеність технічної бази багатьох виробництв призводить до частих аварійних ситуацій і порушень екологічних норм експлуатації. Частина збитків відшкодовувалася державою за рахунок централізованих резервів. З переходом до ринкової моделі економіки ця функція лягла на плечі самих підприємств і місцевих органів влади, що не мають достатніх коштів. Окрім того, відсутні економічні важелі зацікавленості підприємств витрачати кошти на природоохоронні заходи.
Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначає правові, економічні та соціальні основи організації захисту природного середовища.
Поняття про забруднення
Розв'язуючи проблеми екології, передусім необхідно визначити, що розуміється під поняттям "забруднення". Будь-який викид шкідливих речовин, незалежно від їхньої природи та характеру, забруднює атмосферу, водні або земельні ресурси. До того ж навіть нешкідливі речовини, вступаючи в реакції з хімічними речовинами, що містяться у ґрунті та воді, можуть утворювати шкідливі сполуки.
Можна тлумачити забруднення і вужче. Забруднення - це викид та нагромадження шкідливих речовин в обсязі, який не може більше поглинатися навколишнім середовищем.
Забруднення можна класифікувати на випадкові, на ті, що настали в результаті непередбачених подій, та на навмисні. На практиці визначення характеру викиду може спричинювати ускладнення, особливо при постійних або повторних викидах. Підприємство може періодично скидати шкідливі речовини в межах норм, визнаних безпечними. У якийсь момент ці викиди перестають бути безпечними. Шкода перестає вважатися випадковою, якщо вона стала явною і забруднювач усвідомив це. Необхідно враховувати й те, що шкода може виявитися через багато років. У такому разі важко встановити зв'язок між результатом забруднення (наприклад, захворюванням) та викидами. Забруднювальні викиди можуть здійснюватись кількома забруднювачами, що ще більше загострює проблему.
Визначення відповідальності
Згідно з вітчизняним законодавством, забруднювач несе відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів, а також за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Підприємства, які є джерелами підвищеної екологічної небезпеки, звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки якщо доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Що ж до підприємств, не віднесених до власників джерел підвищеної екологічної небезпеки, то вони звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їхньої вини. Особи, яким завдані збитки, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Ряд директив ЄС порушують питання, що стосуються забруднення, примушують здійснювати обов'язкове страхування підприємств - джерел небезпеки.
Початково ризик забруднення був введений багатьма страховиками в поліс страхування цивільної відповідальності. Страхове покриття поширювалося тільки на раптове та випадкове забруднення. Великі суми позовів, складності у виявленні характеру та винуватця забруднення призвели до виділення такого страхування в окремий вид.
Одночасно з формуванням ринку екологічного страхування починається розвиток перестрахувального ринку за такими ризиками. Для надання більш розширеного покриття та забезпечення високих лімітів, достатніх для компенсації збитків, почали утворюватися спеціальні страхові пули. В Україні в 1997 році створено пул зі страхування ядерних ризиків.
Умови страхування
Винятки з договору страхування
Строк страхування
Територіальні межі страхування
Ліміт відповідальності страховика
93. Мета й економічна сутність перестраховування
94. Функції перестраховування
95. Особливості методів перестрахування
96. Специфіка договорів перестрахування