Географія туризму - Кузик С.П. - Розділ 1. Теоретичні основи географії туризму

1.1. Зміст наук "географія туризму", "туризмологія"

У світовій літературі не існує одностайного підходу щодо розуміння змісту туризму. Так, у найдоступнішій упродовж багатьох десятиріч науковій літературі туризм вважали видом рекреації, тобто субгалуззю¹. Цю чітко організовану рекреаційну систему дотепер продовжують використовувати на пострадянському просторі. Водночас українські туризмознавці все частіше розглядають туризм самостійною галуззю, а колишні субгалузі рекреації - санаторно-курортну справу та відпочинок - лікувальним і відпочинково-оздоровчим туризмом, або рекреаційним туризмом. Сама рекреація подана як функція туризму, дотична до відновлення фізичних і духовних сил, затрачених людиною в процесі трудової діяльності або під час виконання інших обов'язків². Рекреаційна функція туризму, пов'язана з оздоровленням людини, повинна бути пріоритетною, причому оздоровлення диференціюють на лікування та профілактику здоров'я. З останнім узгоджується більшість сучасних видів туризму. Отже, туризм варто розуміти як діяльність, що здійснюється за вільним вибором людини з метою відновлення фізичних і духовних сил та розвитку інтелектуальних здібностей.

Польські географи Я. Варшинська й А. Яцковський у праці "Основи географії туризму" (1978 р.) дотримуються думки, що термін "географія туризму" - дещо краще визначення, ніж "рекреаційна географія", а саму науку "Географія туризму" з її завданням і предметом дослідження вважають "міждисциплінарною та синтетичною, розміщеною на пограниччі природничих, економічних і суспільних наук, і це дає підстави трактувати її як окрему географічну дисципліну"⁸.

Окрім рекреаційної, туризм виконує культурну, соціальну, екологічну, просвітницьку, виховну й економічну функції.

Культурна функція здійснюється через ознайомлення з культурою, побутом, традиціями, способом життя СВОГО та інших народів світу. Туризм став "послом миру" в розширенні культурних і ділових контактів між народами. Водночас упродовж XX ст. він перетворився на феномен сучасної культури. Бажання пізнати інші народи набуває популярності серед усіх верств населення світу.

Соціальна значущість туризму підвищується завдяки оздоровленню населення, відновленню його духовних і фізичних сил, що позитивно впливає на стан здоров'я та продуктивність - людської праці.

Екологічна функція туризму особливо актуальна в сучасних умовах. З одного боку, туризм є споживачем природних ресурсів і своєю діяльністю впливає на її стан, а з іншого - в їх збереженні та раціональному використанні мають бути зацікавлені організатори туризму. Захист туристичних ресурсів та довкілля загалом повинен стати пріоритетним напрямом розвитку туризму.

Просвітницька і виховна функції туризму поєднані між собою. Унаслідок відновлення туристичних маршрутів, які пов'язані з національно-визвольною боротьбою українського народу, історико-культурною спадщиною українського козацтва, героїчною боротьбою із різними завойовниками тощо, підвищиться інтерес до пізнання рідного краю. Це в кінцевому підсумку впливатиме на патріотичне виховання, насамперед підростаючого покоління.

У розкритті економічного змісту туризму та його діяльності вагоме значення має врахування мети туристичної подорожі. Адже від мотивації туризму залежатиме не лише формування туристичного попиту, а й отримання бажаних наслідків від реалізації запропонованих послуг.

Зауважуючи пропозиції Всесвітньої організації туризму (ВОТ), дослідники розглядають туризм, залежно від мети, як:

- відпочинок або рекреація* під час різноманітних відвідин, торговельних закупів, курортних, спортивних заходів, походів, азартних ігор, відпочинку в літніх таборах, шлюбних мандрівок та ін.;

- оздоровлення в оздоровницях, тобто санаторіях, пансіонатах із лікуванням та інших оздоровлювальних закладах;

- професійна поїздка з метою участі в конференціях, конгресах, ярмарках, виставках, спортивних змаганнях, фестивалях і под.;

- відвідування рідних та знайомих з метою проведення канікул і перебування в гостях, на весіллях тощо;

- релігійна мандрівка, паломництво;

- інші мотивації, зокрема участь у круїзах, чартерних рейсах, туристичних заходах під час транзиту та ін.

З економічного погляду, туризм - це вид споживання, за яким надання духовних і матеріальних благ у вигляді послуг і товарів виокремлює його в своєрідну сферу обслуговування. "Потреби подорожуючої людини, з огляду на масовість, сформували галузь сфери обслуговування населення. Подальше зростання запитів стимулювало розвиток галузі, а мультиплікаційний ефект та комплексний характер споживання (обслуговування) сприяли її перетворенню в індустрію туризму** - міжгалузевий комплекс, спрямований на задоволення туристичних потреб населення"⁵.

У науковій літературі найпоширеніша думка: туризм як галузь - це сукупність підприємств сфери послуг і низки виробничих служб на спеціалізованих територіях, що постають у вигляді комплексної системи, де послуги надають заклади розміщення (готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, туристичні бази, будинки відпочинку, притулки, приватні квартири або окремі будинки та ін.), харчування (ресторани, їдальні, кафе, бари та ін.), транспорту (автопідприємства, залізничні відомства, підприємства морського й річкового транспорту тощо), торгівлі (магазини, пункти прокату та ін.).

У Законі України "Про туризм" зауважується, "Туристична індустрія (тобто галузь економіки. - С.К.) - це сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів"⁶. Унаслідок цього може скластися враження, нібито туризм як галузь господарства не володіє властивостями специфічної сфери прикладання праці. Однак найзагальніший аналіз засвідчує, що туристичні послуги мають "подвійний зміст". З одного боку, туризм надає послуги пізнавального характеру, які суттєво вирізняють туризм від інших галузей економіки і навіть - сфери послуг. З іншого - послуги різних галузей обслуговування лише тоді можна вважати туристичними, якщо вони продукуються в період подорожі, тобто на туристичному маршруті або під час відпочинку чи стаціонарного оздоровлення. Крім того, сфера туризму охоплює й матеріальні послуги, зорієнтовані на задоволення відпочиваючих у різноманітних предметах споживання. Останні виробляються на підприємствах, що виготовляють сувеніри, спеціальне туристичне спорядження і под.

Туристичні послуги характерні певними особливостями. Вони насамперед створюються та споживаються на місці зосередження туристичних ресурсів, наприклад, у районах відповідного клімату, зосередження мальовничого ландшафту або унікальних пам'яток історії та культури. Така особливість туризму сприяє формуванню туристичних потоків у певні регіони, райони і туристичні центри, а водночас - створенню відповідних активів, що впливають на підвищення зайнятості місцевого населення та зростання їхнього добробуту. Послуги в свою чергу можна згрупувати на обов'язкові, специфічні й додаткові. До обов'язкових належать транспортні послуги, послуги готельного господарства (засоби розміщення туристів), послуги закладів харчування. Специфічні послуги надаються переважно під час подорожі туристичним маршрутом або у процесі відпочинку чи оздоровлення (показ унікальних пам'яток, що сприяють отриманню особливих вражень, оздоровчо-лікувальні процедури і под.). Потреба у додаткових послугах найчастіше виникає на місці перебування туристів, тобто в період, вільний від передбачених рекреаційних занять (відвідування театрів, спортивних об'єктів, закладів розваг тощо). Закон України "Про туризм" зазначає: "Комплекс туристичних послуг може включати транспортне обслуговування, бронювання місць на проживання та розміщення, харчування, екскурсійне обслуговування, організацію культурної, спортивної програм тощо"⁷.

Загалом, за свідченням спеціалістів, частка послуг у творенні туристичної сфери становить ²/_а, а товарів - решту. Отже, туризму притаманна специфіка, яка відрізняє його не лише від торгівлі товарами, а й послугами. Тим паче, туристичні послуги мають особливий характер споживання, адже здебільшого їх споживають на місці виробництва і за певної ситуації. Тому туристичний продукт пропонують як "пакет благ" (готельні, транспорті, екскурсійні, побутові, комунальні, послуги перекладачів, гідів та ін.), що задовольняє найрізноманітніші потреби туристів. Основним туристичним продуктом вважають комплексне обслуговування, тобто стандартний набір послуг, наданий туристу туристично-екскурсійним закладом в одному "пакеті благ" (послуг).

Туристичний продукт характерний певними особливостями⁸. По-перше, попит на туристичні послуги надзвичайно еластичний стосовно рівня доходів і цін, він також залежить від політичних і соціальних умов. По-друге, попиту властиве сезонне коливання. По-третє, туристичний продукт не пристосований до зміни попиту у просторі та в часі. По-четверте, його створюють зусиллями багатьох закладів, підприємств. По-п'яте, навіть незначні недоліки у туристичних послугах не можуть забезпечити високу якість туристичного продукту. Він є реальною економічною категорією, і його пропонують на туристичному ринку в трьох основних видах: тур, туристично-екскурсійні послуги і товари (їх визначимо в 1.2).

Важливою умовою створення туристичного продукту постає наявність туристичних ресурсів* Для організації ефективної економічної діяльності та залучення широкого кола потенційних споживачів туристичних послуг необхідне поєднання всіх складових ресурсу - природних, історико-культурних й інфраструктурних. Так, у зв'язку з популярністю лікувальної води - трускавецької "Нафтусі", яка володіє унікальними властивостями оздоровлення, неможливо обійтися без сучасних комунікацій, засобів зв'язку, тобто добре налагодженої інфраструктури. А наявність історико-культурних пам'яток у Трускавці та в околицях курорту дає підстави стверджувати, що туристично-оздоровчий бізнес Трускавця має всі шанси для динамічного розвитку.

Туризм за суттю вирізняється багатоплановістю в отриманні соціальних результатів. У ньому поєднані можливості задовольняти потреби у відпочинку, оздоровленні, в пізнанні, естетичному сприйнятті, вдосконаленні освіти та виховання, а також у спілкуванні з людьми й природою. Усе це сприяє підвищенню життєвого тонусу, розвитку особистості через підвищення рівня знань і вміння. Отже, можна стверджувати, що основна функція туризму - відтворювальна, спрямована на відновлення духовних і фізичних сил людини, затрачених у процесі праці та здійсненні найрізноманітніших обов'язків. Відновлювальні функції туризму містять три основні елементи: ліквідацію відчуття втоми; фізичне оздоровлення людини; організацію найрізноманітніших розважальних заходів і підвищення інтелектуальних функцій, тобто надання можливостей для розвитку особистості внаслідок організації пізнавальних походів, екскурсій, відвідуванням музеїв, історико-культурних пам'яток тощо.

Соціальна функція туризму полягає в раціональному використанні вільного часу. Туризм з його високою організацією може впливати на раціональне використання дозвілля та на часопроведення мільйонів людей. За останні десятиріччя посилилось гуманістичне значення туризму. Воно виявляється через зростаюче значення комунікативного аспекту туризму, зокрема розвитку релігійного, етнічного, сентиментального туризму, відвідування друзів, знайомих та ін.

До найвагоміших соціальних чинників туризму належить сприяння підвищенню зайнятості населення, адже туризм вважають однією із найтрудозатратніших галузей. Наприклад, у готельному бізнесі Європи десять туристів обслуговує три-чотири особи.

Туризм як соціально-економічне явище вивчають чимало наук: географія, історія, економіка, медицина, екологія, психологія та соціологія, політика, право, культурологія, краєзнавство, інженерно-технічні дисципліни. Кожна з названих дисциплін чимось доповнює сферу туризму, створюючи новий науковий напрям туризмознавства - туризмологію (рис. 1.1). У свою чергу кожна з цих дисциплін входить до певної системи наук: географічних; історичних; економічних; медичних; екологічних; соціальних; політичних; правових; культурологічних; краєзнавчих; інженерно-технічних. Підсумовуючи сказане, доходимо висновку, що вивчення туризму може відбуватися за галузевим принципом або проблемним науковим дослідженням. Саме проблемний принцип, за визначенням О. Любіцевої, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, покладений у формування нового наукового напряму туризмології, де комплексне дослідження туризму стає міждисциплінарним⁹ завданням.

Рис. 1,1. Система дисциплін туризмології

Отже, туризмологія - це цілісна наукова дисципліна про закономірності розвитку та проблеми туризму, що виявляються на його стику з різними дисциплінами - географією, історією, медициною, економікою, екологією, психологією і соціологією, політологією, правом, культурологією, краєзнавством, інженерно-технічними дисциплінами, які вивчають науково-методичні засади розвитку туризму.

Ми розглядаємо географію туризму як галузь географічної науки, що вивчає територіальну організацію туристичної діяльності, умови й особливості її розвитку та розміщення, будучи у тісних взаємозв'язках із іншими географічними дисциплінами (рис 1.2). Так, фізична географія вивчає природні чинники розвитку географії туризму, а також вплив туристичної діяльності на природне середовище. Кліматологія, будучи пов'язаною з бальнеокліматологією, біокліматологією, досліджує природну ресурсну базу, необхідну для розміщення оздоровниць, і придатність клімату для розвитку активного відпочинку й оздоровлення відпочиваючих.

Економічна та соціальна географія як одна зі суспільних дисциплін аналізує розміщення й просторову диференціацію туризму та супутних з нею галузей.

Рис, 1.2, Зв'язок географії туризму з системою географічних наук

Географія населення та міграції вивчає зміни і демографічні особливості територій, пов'язані з розвитком туризму, а також особливості розселення, яке може визначально впливати на розміщення туристичних об'єктів.

Географія сфери послуг вивчає питання, що характеризують забезпеченість відповідних територій найрізноманітнішими послугами, необхідними для розвитку туристичної діяльності.

Географія культури доповнює інші географічні дисципліни знаннями про соціокультурні утворення обжитих територій, які використовуються або можуть стати ресурсом для розвитку туристичної діяльності.

Картографії належить вагома роль у дослідженні просторових закономірностей туристичної діяльності, що можуть становити інтерес для географії туризму. І, зрештою - теоретична географія дає основи знань із теорії та методики дослідження суспільної географії як фундаментальної географічної науки.

Для розуміння об'єкта вивчення географи туризму необхідно дотримуватися того, що потреба в такій галузі пізнання виникла на певному етапі розвитку людського суспільства, - тоді, коли туристична діяльність стала масовим явищем, а особливості освоєння території та їх просторові вияви почали визначати потребу в такому вивченні. У 80-х роках XX ст. відомий український дослідник туризму М. Крачило зарахував до об'єкта дослідження географії туризму туристичне господарство¹⁰. Відомий російський дослідник туризму В. Квартальнов вважає об'єктом туризму індустрію туризму, яка охоплює туристичні центри, райони та комплекси природних і культурно-історичних умов¹¹. Професор О. Любіцева, розглядаючи особливе місце туризму на сучасному ринку послуг, вважає" що об'єктом вивчення географії туризму є ринок туристичних послуг¹².

На думку відомих київських вчених - географів Б, Олійника, А. Степаненка, в об'єкті дослідження соціальної географії як науки "...можна розглядати територіальні структури в їх відносинах одна з одною, матеріальним виробництвом і навколишнім середовищем"¹⁸, не відкидаючи значення матеріальних предметів, процесів і явищ, які можуть постати умовою реалізації туристичної діяльності. Важливою складовою об'єкта дослідження географії взагалі й туризму зокрема залишається людина. Адже формування попиту на туристичні послуги навіть за найсприятливіших економічних обставин, а також успіх у туризмі, цілком залежить від індивідуума, від його рівня культури і духовного стану, потреби в "споживанні" духовних благ.

За твердженням професора О. Шаблія, місце людини в суспільній географії розкривається за допомогою понять життєдіяльності - трудової, споживчої, соціоприродної,

відтворювальної й екістичної¹⁴. У зв'язку з тим, що туризм насамперед спрямований на відтворення та примноження життєвих сил людини, тобто фізичного й інтелектуального потенціалу, цей вид діяльності розвивається з урахуванням і суспільних, і природних законів. Сама праця, пов'язана з обслуговуванням туристів, вимагає таких взаємодіючих компонентів, як природне середовище, людина з притаманною здатністю до праці (в нашому випадку - до обслуговування), наявність засобів праці.

У сфері туризму зазначено компоненти взаємопов'язані та взаємодіючі, адже за відсутності одного з них або унеможливлюється необхідне обслуговування, або створюються умови для неповноцінного відпочинку чи оздоровлення.

Діяльність у сфері туризму, зауважуючи споживчу діяльність, дуже своєрідна: вона спрямована на створення послуг, що споживаються безпосередньо на місці їхнього створення, а також матеріальних благ, які у вигляді сувенірних виробів, туристичного інвентаря чи спорядження реалізують у туристичних центрах або за їх межами.

Відтворювальна життєдіяльність у сфері туризму пов'язана з використанням вільного часу задля відновлення сил людини на спеціалізованих територіях, переважно поза основним місцем проживання.

Соціоприродний вид життєдіяльності в туризмі виявляється у фізичній потребі спілкування людини з живою природою. Цивілізаційні засади сучасності обмежують її в такому спілкуванні, тому соціумні утворення, хоча й використовуються у туристичній діяльності, але стають певним гальмом у подальшому розвитку саме оздоровчих видів туризму. Водночас зі збільшення кількості населення і за-люднення вільного простору приводить до їх наступу на довкілля. У зв'язку з цим, на наш погляд, облаштування універсальних соціоприродних систем дещо відволікатиме потребу в суто природних екосистемах, але не підмінятиме їх. Щоправда, соціумний рівень життєдіяльності визначають місцем розташування туристичних об'єктів і їх територіальними формами зосередження, експлуатованих у процесі туристичної діяльності.

Екістичиа, або розселенська життєдіяльність у туризмі виглядає системою розселень, яку застосовують для розміщення туристичних об'єктів - готелів, мотелів, турбаз, кемпінгів і відповідної інфраструктури задля створення й надання туристам різноманітних послуг. Наголосимо, що окремі сегменти поселень, зокрема старовинні садиби й сучасні комфортні будівлі приватного сектору, теж можна використовувати у туристичних цілях, найчастіше для поселення учасників зеленого туризму.

Отже, об'єктом дослідження географії туризму постає територія, тобто природний географічний простір, або простір соціокультурних і соціоприродних поєднань, які насичені різними туристичними й інфраструктурними закладами, завдання яких - сприяти ефективній туристичній діяльності. У свою чергу туристична діяльність - це діяльність людини, спрямована на збереження або відновлення фізичних та духовних сил, відповідно до існуючих суспільних стандартів. Об'єкт географії туризму, безумовно, реалізується в конкретних предметах дослідження.

У період радянського науковедення географію туризму розглядали складовою рекреаційної географії. Визначаючи предмет дослідження, вчені орієнтувались на територіально-рекреаційну систему (ТРС). У зв'язку з цим московський географ Д. Ніколаєнко пише: "Чітка конструктивна спрямованість (ТРС. - С.К.) була доброю для комуністичної програми і зовсім непридатна в межах нової, національної програми: змінилася реальність СКС (соціокультурних систем)* і реальність рекреаційної діяльності"¹⁵. Далі дослідник зазначає: "Рекреаційна географія повинна орієнтуватись на ширший предмет"¹⁶. На його думку, предметом дослідження рекреаційної географії є вивчення просторових закономірностей і особливості поведінки людей у процесі рекреаційної діяльності в межах СКС.

Геопросторову (територіальну) організацію, за професором О. Шабліем, визначають взаєморозміщенням об'єктів, наявністю просторових зв'язків між ними, існуванням територіальних суспільних утворень та їх функціонуванням. Якщо ці характеристики застосувати до географії туризму, то взаєморозміщення територіального зосередження туристичної діяльності розкривається функціонально-територіальною структурою. Основою теоретичної моделі територіальної структури туризму може слугувати теорія центральних місць Кристаллера, за якою туристичні послуги продукуються в центрах обслуговування певної абстрактної території з рівномірно розміщеним населенням та однаковою транспортною доступністю за неоднорідного зосередження туристичних послуг. Унаслідок такої неоднорідності формуються піраміди центрів обслуговування, які ієрархічною залежністю засвідчують наявність просторових зв'язків, існування поєднань у вигляді пунктів, центрів, вузлів, що формують функціональні райони туристичного обслуговування. На особливість територіальної організації туризму впливатимуть просторові зв'язки між згаданими компонентами, рівень й інтенсивність котрих визначається транспортною мережею та спрямованістю туристичних потоків.

Отже, предметом вивчення географії туризму постають властивості або особливості територіальних поєднань, спрямовані на формування туристичного продукту задля задоволення туристичних потреб на ринку туристичних послуг.