Географія туризму - Кузик С.П. - 1.4. Класифікація туристичної діяльності

Класифікація - важливий інструмент наукового пізнання. Вона допомагає глибше розкрити існуючі зв'язки, зорієнтуватись у складних ситуаціях і посприяти отриманню науково-обґрунтованих висновків.

Термін "класифікація" у Великому тлумачному словнику сучасної української мови подано як "система розподілу предметів, явищ або понять на класи, групи тощо за спільними ознаками, властивостями"³⁸.

На думку Е. Алаєва, до класифікації належать кількісні градації, які відображають стадії розвитку явищ, або ієрархічні порядки системи. Класифікація відображає переважно кількісні відмінності (однак вимагає, щоб інтервали між класами відображали хоча б одну якісну зміну)³⁹.

Стосовно класифікації туризму, то висвітлені у попередніх підрозділах його зміст і сутність підтверджують, що туризм - це складне соціально-економічне явище, яке вимагає своєрідного підходу, оскільки необхідно враховувати різноманітні мотиви проведення відпочинку та можливості його здійснення. Тому кількісні відмінності значно поступаються явищам, котрі в туризмі класифікують через посилання на їх ознаки.

У науковій літературі використовують найрізноманітніші підходи до класифікації туристичної діяльності. Так, відомий український географтуризмознавець М. Крачило виокремлює класи, форми та види туризму⁴⁰. Залежно від характеру туристичних потоків, він визначає два класи: внутрішній (національний) та іноземний. Форми туризму вчений вирізняє за такими ознаками: характером організації: плановий (організований) і самодіяльний (неорганізований); тривалістю подорожі (короткотривалий, довготривалий); інтенсивністю туристичних потоків: постійний, сезонний.

Види туризму, що визначаються мотивацією туристичної подорожі, М. Крачило класифікує на курортно-лікувальний, культурно-розважальний, релігійний, спортивний, пізнавально-діловий і навіть промисловий. Залежно від способу подорожування вчений виокремлює такі види туризму, як автомобільний, автобусний, авіаційний, морський, річковий, залізничний, мотоциклетний, велосипедний, пішохідний, гірський, лижний, водний, підводний, спелеологічний і комбінований (рис. 1.8).

Професор О. Топчієв розглядає туризм як один із типів рекреаційної діяльності. Причому структуризує його на такі види та підвиди: пізнавальний (краєзнавчий, релігійний, міжнародний); історико-етнографічний; історико-культурний: ландшафтно-екологічний; спортивний (рибальство, мисливство, водно-спортивний, альпінізм, екстремальний); родинно-гостьовий; торговельний; діловий; науковий; громадсько-політичний; розважальний (спортивно-видовищний і фестивально-видовищний) та релігійний⁴¹.

Раціональнішою і пристосованішою до сучасних ринкових умов господарювання є класифікація видів туризму, розроблена науковцями Санкт-Петербурзького державного університету А, Кириловим і Л. Волковим⁴².

Як засвідчує аналіз наведених класифікацій, вони достатньо повно відображають туристичну діяльність. Водночас автори навчального посібника "Основи туристичного бізнесу" (2004 p.) М. Мальська, В. Худо і В. Цибух зауважують: "Досі немає чіткої загальноприйнятої класифікації туризму". І далі: "...Це пояснюється насамперед тим, що практично неможливо виокремити чисті форми і види сучасного туризму"⁴⁸.

З-поміж зарубіжних авторів особливу увагу привертає класифікація туризму, запропонована вже згадуваним польським дослідником В. Ґаворецкі⁴⁴, яку доповнив автор посібника: для групування туризму за видами використано найузагаль-неніші критерії мотивацій цього своєрідного явища і на їх основі виокремлено основні види туризму (табл. 1.1).

Дані таблиці засвідчують, що фізіологічному критерію, пов'язаному з відпочинком, лікуванням та оздоровленням і спортом, відповідають такі види туризму, як відпочинковий, лікувально-оздоровчий і спортивний. Фізіологічний критерій мотивації спрямований на фізичне відновлення організму людини. До цієї групи належить і лікувально-оздоровчий туризм, активно пов'язаний з використанням природних властивостей мінеральних вод, клімату, ґрунту та морського середовища. Відпочинковий і лікувально-оздоровчий туризм часто об'єднують в один вид - рекреаційний туризм (лат. recreation - відновлення), тобто подорож задля відпочинку та лікування⁴⁶.

Спортивний туризм висуває особливі вимоги до туристичних ресурсів на маршруті подорожі. Він пов'язаний із використанням фізіологічних можливостей учасника подорожі, причому має на меті активний відпочинок унаслідок підвищення навантажень на організм людини та досягнення спортивних результатів у загальнофізичній підготовці туриста. Сюди варто зарахувати і поїздки з наміром пасивної участі в спортивних змаганнях.

Рис. 1.8. Класифікація туризму (за M. Крачилом)

Таблиця 1.1. Критерії виокремлення основних видів туризму

Туризм з метою відновлення психологічного стану людини можна здійснювати за допомогою розваг (що і стало причиною виникнення високоприбуткового ігрового бізнесу), який називають розважальним видом туризму.

Культурно-пізнавальний вид туризму пов'язаний зі задоволенням потреб мандрівника у пізнанні звичаїв, побуту й інших складових культури окремих народів, країн, регіонів. З метою задоволення духовних потреб мандрівників-паломників (відвідування святих місць та релігійних центрів) стру кту ризу ва вся релігійно паломницький туризм.

Фахові критерії мотивації подорожування відповідають двом видам туризму - діловий (економічний) і науковий.

Якщо діловий туризм здійснюють із комерційною метою, переважно задля відвідування бірж, виставок, ярмарків, то науковий поєднаний з участю в різних конгресах, симпозіумах, конференціях із наступними екскурсійними поїздками.

Політичний критерій, пов'язаний з виокремленням дипломатичного та майданного видів туризму, має певну специфіку. Адже дипломатичний туризм - це поїздки й участь у різнобічних політичних заходах, що офіційно влаштовують держави-учасники. Майданний туризм пов'язаний із політичними подіями та заходами, які здійснюють партії, громадські організації в демократичних державах. Такому критерію відповідають події 2004 р. в Україні - Помаранчева революція в Києві на майдані Незалежності та в багатьох інших містах молодої держави.

Сентиментальний туризм - це поїздки з метою відвідування родичів, знайомих, родинних місць. Цей вид туризму особливо актуальний для людей, котрих примусово виселили із обжитих місць, або котрі емігрували з політичних мотивів чи добровільно виїхали за межі країни у пошуках роботи. Туга за батьківщиною спонукає їх подорожувати залишеними, але не забутими землями.

Зауважимо також відсутність у запропоновані в Ґаворецькій схемі мотивацій туризму, що пов'язані з потребою спілкування з живою екологічно чистою природою. Адже зростаюча урбанізація і міський, тобто замкнутий спосіб життєдіяльності й часопроведення, дає всі підстави виокремити такий вид туризму, як екотуризм. Його в процесі зростання туристичного бізнесу, зокрема малих туристичних господарств, усе частіше називають об'ємнішим терміном - зелений туризм⁴¹.

Екологічному критерію мотивації туризму відповідає аматорський туризм, пов'язаний, наприклад, із рибальством, збором ягід, грибів і под.

Екстремальному туризму притаманні жадоба ризику, бажання подорожувати малодослідженими і важкодоступними місцями (джунглі, гори, пустелі та ін.), що може виявитися небезпечним для життя.

З-поміж індивідуальних критеріїв мотивації туризму, в зв'язку з розвитом інформаційних технологій, на наш погляд, доцільно виокремити віртуальний туризм. Адже глобальне поширення системи Інтернет, насиченої різноманітною туристичною інформацією, створює всі умови для зародження цього нового виду туризму.

На практиці територіальної організації та планування туристичної діяльності важливого значення набуває вивчення форм туризму. За висловом Н. Кабушкіна, різниця між видами і формами туризму полягає в тому, що види розрізняють за мотивацією подорожуючих, тобто за внутрішніми ознаками, а форми - за зовнішніми причинами та впливами⁴⁶.

Якщо мотивації подорожей, котрі визначають види туризму, можуть бути фізіологічними, психологічними, культурологічними й іншими, то серед зовнішніх ознак виокремлення форм туризму варто назвати спрямування турпотоків, характер їхньої організації, рівень організованості, вік мандрівників, тривалість подорожі тощо (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Основні ознаки виокремлення форм туризму

Форми туризму за походженням туристичних потоків розподіляють на внутрішній і міжнародний. Внутрішній (регіональний) туризм пов'язаний із тимчасовим виїздом громадян до місць відпочинку в межах своєї країни, держави, регіону. Міжнародний туризм також здійснюють із туристичною метою, але він пов'язаний з виїздом за межі країни постійного місця проживання.

Залежно від характеру організації подорожі розрізняють такі форми туризму як паушальний, самодіяльний і неорганізований.

Паушальний - це стандартизований, попередньо організований комплекс туристичних послуг, що надають фірми за рахунок попередньої оплати. До цієї форми туризму, на наш погляд, за способом організованості доцільно віднести і туристично-пізнавальні маршрути у відкритий космос.

Значно менше подорожуючих групується навколо туристичних клубів, які розробляють та організовують самодіяльні маршрути. Висока вартість організованих маршрутів спонукає певну частину населення брати участь у неорганізованих (диких) туристичних маршрутах.

Тривалість подорожі як ознака виокремлення форм туризму залежить від часу, витраченого туристами для мандрівки або відпочинку в місці їхнього зосередження. Так, подорож, пов'язану з туристичною метою зі середньою тривалістю два-чотири дні, або три нічліги, називають короткотривалим туризмом, а довготривалий туризм пов'язаний із мандрівками періодом на 4-7, 8-28, 29-91, 92-364 нічліги і здійснюється під час відпустки, творчого відрядження чи з іншою діловою або особистою метою.

Форми туризму, відповідно до віку подорожуючих, поділяють на: дитячий (де беруть участь діти шкільного віку, котрі подорожують здебільшого з родичами або супроводжуючими особами); молодіжний (юнаки та дівчата 16-24 років) і дорослий (всі інші вікові групи).

На практиці туризмоведення часто виокремлюють різновид дорослого туризму - туризм "третього віку", куди належать пенсіонери. Останній особливо популярний у розвинутих країнах світу.

Стосовно сезонності туристичних потоків, розрізняють - літній, зимовий і цілорічний туризм. Сезонна класифікація форм туризму відображає коливання попиту на туристичні послуги залежно від сезону року. Час, під час якого спостерігається найбільший наплив туристів, прийнято називати туристичним сезоном, а період спаду - міжсезонням. Туристичні сезони у різних регіонах і країнах дуже часто не збігаються. Якщо, наприклад, для Карпат зиму вважають сприятливим туристичним сезоном для розвитку туризму та відпочинку, то в регіоні Причорномор'я - міжсезонням.

Існують регіони в світі з сприятливими умовами для розвитку туризму впродовж року (країни Карибського басейну, острівні країни Тихого океану, країни Південно-Східної Азії), що сприяє постійному (цілорічному) туризму.

Форми туризму залежно від способу фінансування поділяють на соціальний і кредитний. Соціальний туризм пов'язаний із реалізацією держави своєї соціальної політики та виконанням соціальних функцій громадськими організаціями. На Манільській Всесвітній конференції з туризму (1981 р.) зазначалося, що соціальний туризм - це мета, до якої суспільство повинно прагнути в інтересах найменш забезпечених громадян. В Україні соціальний туризм здійснюють профспілкові організації, фонди, що присвячують діяльність такій меті.

Кредитний туризм в нашій державі перебуває на початковій стадії розвитку, оскільки українські банки ще не в змозі надавати кредити на відпочинок і саме цим сприяти розвитку кредитного туризму.

Спосіб розміщення туристів належить до ознак, які впливають на виокремлення готельного туризму - проведення відпочинку в готелях, пансіонатах, турбазах і позаготельного туризму - проживання в кемпінгах, самохідних причепах, у приватному секторі тощо.

Класифікація туристичної діяльності на види та форми туризму є надзвичайно важливою. Адже, скажімо, виокремлення видів туризму - це не лише теоретичне завдання: кожен його вид практично потребує відповідного інфраструктурного забезпечення, здійснення організаційних заходів, спрямованих на його розвиток, що в кінцевому підсумку пов'язано зі задоволенням потреб на такі послуги. Розв'язання цих проблем сприятиме визначенню місця туризму серед інших галузей національної економіки й об'єктивнішому врахуванню його внеску в створення валового внутрішнього продукту країни, регіону, туристичного центру.