Географія туризму - Кузик С.П. - 4.3. Економічна оцінка природних туристичних ресурсів

Туристична діяльність пов'язана з природними ресурсами, до яких належать лікувальні мінеральні води, солянки, пляжні ресурси рік, озер, морів, що використовують або можуть бути використані для лікувально-оздоровчих цілей. Не менш важливе значення мають ресурси, такі як чисте повітря, пелоїди, озокерит, ландшафтні ресурси. Оскільки такі запаси не безмежні, для їхнього ефективного використання необхідна економічна оцінка, передусім тих, які перебувають у господарському обігу й дають відповідний ефект.

Згідно з концепцією відомого економіста К. Гофмана, основою економічної оцінки є об'єкт природокористування загалом, а відтак - одиничні природні ресурси17. У свою чергу М. Нудельман таким об'єктом природокористування для економічної оцінки вважає рекреаційний, або туристичний центр, що являє собою конкретну просторово-господарську систему18.

Для економічної оцінки природних рекреаційних ресурсів необхідно:

- вибрати оціночні показники та критерії;

- встановити затрати на одиницю "продукції" рекреаційного процесу;

- визначити показники диференційованої ренти рекреаційного центру та питомої диференціальної ренти від рекреаційного оздоровлення людини19.

Критерієм економічної оцінки природних рекреаційних ресурсів у період доринкової економіки був питомий показник сукупного народногосподарського ефекту від рекреаційного

оздоровлення. Професор Львівського національного університету імені Івана Франка Л. Гринів запропонувала методику визначення питомого економічного ефекту від рекреаційного (курортного) оздоровлення за формулою20

де Еі - питомий економічний ефект від курортного оздоровлення, і-го профілю по ;-му курорту, грн/люд./рік; Е - усереднений питомий народногосподарський ефект від курортного оздоровлення загалом у країні, грн/люд./рік; Уц - медична ефективність курортного оздоровлення і-го медичного профілю в ;-му курорту, % тих, які безуспішно лікувалися; V - медична ефективність курортного оздоровлення загалом у країні, % тих, котрі безуспішно лікувалися.

У свою чергу для визначення диференційованої ренти Л. Гринів пропонує таку математичну модель21:

Я,=тах£я".(ігуу),

1 = 1

де Л. - рента від експлуатації природних рекреаційних ресурсів у-го курорту, грн/рік; Нц - кількість обслужених рекреантів у рекреаційних закладах і-го профілю на /-му курорті; Еу - питомий сукупний економічний ефект від рекреаційного оздоровлення у рекреацій

них закладах г-го профілю на /-му курорті, грн/люд./рік; Ец - питомий сукупний економічний ефект від рекреаційного оздоровлення у рекреаційних закладах і-го профілю на /-му курорті, грн/люд./рік; п - кількість профілів рекреаційно-курортних закладів в /-му курортному центрі.

Як підтвердили розрахунки диференційованої ренти бальнеологічних курортів України, проведені ще на початку 90-х років XX ст., щорічна вигода суспільства від їх функціонування чимала (табл. 4.2)22.

Залежно від галузі природокористування в основу визначення ренти покладено сукупні затрати, наприклад, пов'язані з геологорозвідкою під час визначення запасів мінеральних вод, чи результатів функціонування якоїсь галузі, пов'язаної з природокористуванням.

З-поміж науковців, котрі обґрунтовували рентну концепцію економічної оцінки природних рекреаційних ресурсів,

вирізняють праці Л. Гринів, яка успішно поєднала результативну і затратну концепції23.

У туризмі виокремлюють дві форми диференційної ренти: територіальну (різниця цінності ресурсів території" задіяної у туристичний процес) і часову (різниця у тривалості туристичного сезону).

Економічну оцінку природних рекреаційно-туристичних ресурсів розглядають також А. Живицький24, П. Жук та ін. Скажімо, останній автор пропонує методику оцінки природного рекреаційного потенціалу окремих субгалузей рекреації, в тому числі й туризму, та визначення інтегрального рекреаційного потенціалу регіону за формулою25:

т

(-1

де Р - оцінка природно-рекреаційного потенціалу в і-й субгалузі у вартісному вираженні; Рл - оцінка природно-рекреаційного потенціалу і-ї субгалузі у натуральному вираженні (осіб на рік); Е1 - грошове вираження питомого соціально-економічного ефекту послуг, що надається і-й субгалузі рекреації (грн/ осіб на рік); т - кількість родовищ або об'єктів рекреації з ресурсами і-ї галузевої групи.

Запропонована методика оцінки дає змогу виявити природно-рекреаційний потенціал не лише окремої галузі, а й певних територіальних поєднань регіону, підсистем, навіть окремих закладів туристично-рекреаційної спеціалізації.

Професор В. Руденко пропонує визначати потенціал природних рекреаційних територій через грошову оцінку вільного часу. Вартість вільного часу, за його рекомендацією, вимірюють величиною валового національного продукту, створеного зайнятим населенням за одиницю часу і розрахованого на чисельність усього населення України, яке використовувало туристичні ресурси26.

Останніми роками все більше дослідників економічної оцінки природних ресурсів дотримуються того, що не завжди доцільно застосовувати рентну концепцію. Адже сама методика розрахунку є складним процесом. Вона передбачає врахування великої кількості чинників і показників у процесі дослідження туристично-рекреаційного центру чи іншого територіального поєднання.

Водночас поза увагою вчених залишається питання економічної оцінки естетичної привабливості, визначення ефекту від відвідування природних відпочинкових об'єктів, які не володіють, скажімо, ринковим товаром, і важко визначити вартість за допомогою рентної концепції. Необхідність економічної оцінки таких ресурсів довкілля спричинене такими обставинами:

- неадекватністю відображення дефіцитності сучасних ринкових цін на природні ресурси;

- потребою обліку й екологічного аудиту ресурсів з метою запобігання негативного впливу на природні екосистеми;

- необхідністю застосування диференційованого підходу для встановлення податків, субсидій у сфері природокористування;

- потребою точнішого визначення макроекономічних параметрів із урахуванням амортизації природних систем.

Отже, неринковість більшості екологічних товарів вимагає нових підходів до оцінки природних туристичних ресурсів.

Група українських учених, зокрема О. Врублевська27 та Л. Загвойська, Т. Масенко і М. Якуба28, висвітлюють методи економічної оцінки природних ресурсів, що розглядаються у працях західних науковців.

Певний інтерес викликає метод суб'єктивного, або як його ще називають, метод умовного оцінювання. Він ґрунтується на соціологічному опитуванні, де пропонують зробити споживчий вибір у ситуації гіпотетичного ринку на користь довкілля. Мета дослідження полягає у визначенні суб'єктивних оцінок, котрі близькі до тих, що виявилися б у випадку існування справжнього ринку на екологічні товари. Цю методику найчастіше використовують у розвинутих країнах світу для оцінювання суспільних благ, які уподібнюються доступу до якісної води, чистого повітря і под.

Уперше метод суб'єктивного оцінювання був застосований у США в 1961 р. для оцінки вартості мисливських угідь.

У сучасних умовах господарювання дуже часто промисловий об'єкт може зашкодити навколишньому середовищу. Так, будівництво електростанції може спотворити довкілля, погіршити екологічний стан, унаслідок чого атрактивність місцевості понизиться, а це, безперечно, позначиться на кількості відпочиваючих, котрі сюди захочуть приїхати.

Як оцінити втрати привабливості місцевості й економічні втрати від зменшення кількості її відвідин? Для цього й використовують соціологічне опитування. Добре охарактеризувавши респондентам оцінюваний товар (у нашому випадку - цінність видів тварин, що зникають, чи наслідки погіршення якості повітря та води навколо електростанції), опитуваному пропонують назвати максимальну ціну, яку він готовий заплатити за цей умовний товар, або отримати компенсацію за певні зміни, що відбулися у навколишньому середовищі. Відповіді усереднюються і екстраполюються на результат узагальненої оцінки.

Отже, гіпотетичний ринок у вигляді інтерв'ювання, опи-тувальної анкети, респондентування повинен максимально відповідати реальному ринку. Для цього респондент має відмінно знати це благо, яке йому доведеться оцінювати. Цього можна досягти через демонстрації відеофільмів, показу світлин і под.

Метод суб'єктивного (умовного) оцінювання, на думку 0. Врублевської, доцільно застосувати тоді, коли екологічні зміни не впливають прямо на продукцію, що продається на ринку, коли не можна безпосередньо спостерігати за уподобаннями споживачів, коли охоплене вибіркою населення добре поінформоване з досліджуваного питання і, звісно, тоді, коли є достатньо грошових ресурсів для проведення такого дослідження29.

Тому метод суб'єктивного оцінювання переважно використовують для оцінки якості води, вигод від скорочення атмосферного забруднення, цінності різних видів тварин і рослин. Це допомагає встановити екологічну вартість природного ресурсу і передбачити соціальні наслідки від їхньої втрати.

Метод індивідуальних витрат на подорож широко застосовують для оцінки доходів від туризму. Він ґрунтується на припущенні, що величина затрат на відвідування природно-відпочинкового об'єкта прямо пропорційна доходу, який отримує особа від відвідування цього об'єкта. Такі затрати визначають кількістю часу, витраченого на подорож, вартістю проїзду та величиною втраченого заробітку під час відпочинку.

Метод індивідуальних витрат на подорож ураховує витрати на подорожування (С) для певної місцевості (у) і залежить від декількох змінних80:

Су = С фу( ТіГ 2?у) і = 1, .... п; і = 1 ... /п,

де Су - витрати на подорож індивідуума, який мешкає в місцевостіу; Х)у - дорожні витрати індивідуума і, що залежать від того, яку саме відстань він подолав, аби відвідати цю місцевість у, а також від вартості подолання одиниці відстані; Т - витрати часу, які залежать від того, скільки часу потрібно відвідувачеві І, щоби дістатися до місця відпочинку з місцевості а також від того, яку вартість має його час; ^ - плата індивідуума (якщо вона встановлена) за відвідування місцевості у.

Витрати на подорожування введені до функції генерування подорожей. Вона передбачає, скільки разів і який період індивідуум буде перебувати у тій чи іншій місцевості. Крім того, ця функція має врахувати соціально-економічні аспекти - дохід відвідувача і його освіту, а також змінні, котрі дають інформацію про тип подорожі. Для цього до моделі вводять логічні змінні (змінні, які приймають значення 1 або 0), щоби визначити, з якою метою здійснювалась мандрівка: відвідування місцевості з пізнавальним наміром; проведення відпустки; локальна одноденна подорож.

Методом індивідуальних витрат на подорож визначають сумарні витрати як готовність споживача платити за відпочинок. Цим методом оцінюють екологічний, у нашому випадку - і туристичний об'єкт. Згідно з ним, витрати споживачів, тобто відвідувачів місць відпочинку, використовують як замінники ціни такого об'єкта, а частота його відвідування відображає кількість "купленого" туристичного товару.

Метод індивідуальних витрат на подорож має перевагу над методом суб'єктивного оцінювання тим, що він ґрунтується на ринковій поведінці споживачів, а не на оцінці уявного ринку.

Метод гедонічного ціноутворення, або метод цін задоволення (hedonic - грецького походження і означає "із задоволенням"),установлює залежність між якістю послуг довкілля (рівень шумових забруднень, чистоти повітря, мальовничості околиць) і цінами ринкових благ (скажімо, на помешкання). Таке трактування вартості дає змогу стверджувати: нечітко виражені, але внутрішньотритаманні ціни існують для кожної властивості товару, їх можна визначити на основі ринкових цін.

Для повнішого розуміння згаданого методу використаємо такий приклад. Коли ми бажаємо купити садибу (дачу), то із пропонованих варіантів вибираємо найкращий. Це означає, що наш об'єкт має ознаки, котрі нас найбільше задовольняють. За однакових характеристик двох садиб (кількість кімнат у житловому приміщенні, господарських будівель і площі присадибної ділянки) оберемо той об'єкт, який має кращі екологічні властивості: розташований у затишній частині поселення, його оточує мальовничий краєвид і под. Тобто, частина плати за вибрану садибу чи дачу є ціною доходу, отриманого від довкілля, - ціною "задоволення" жити у привабливому природному середовищі. Отже, різниця у ринкових цінах на об'єкти нерухомості виникає через розбіжності в якості довкілля і конкретною ціною, тобто готовністю споживачів заплатити за високу якість цього довкілля, а в кінцевому підсумку - здійснити економічну оцінку його поліпшення.

Засобом регресійного аналізу, зокрема методом найменших квадратів, можна оцінити параметри рівняння31:

Рк = Р (5, ИҐ Як), де і = 1, т; ) = 1, ... п к = 1, /,

де Рн - Ціна на житло в межах міста; ^ - характеристика самого житла (кількість кімнат, планування, наявність гаража, саду тощо);

- проблеми (міжетнічні, кримінальні, транспортні); - якість довкілля у регіоні (чистота повітря, води, шум).

За допомогою цього рівняння можна розрахувати імпліцитну ціну для кожної характеристики.

На другому етапі визначають зміни ціни за зміни одного з параметрів довкілля.

Ця залежність означає, що ціни на житло зростають повільніше, ніж сама якість довкілля, тобто граничність якості довкілля знижується (рис. 4.4). Можливий і протилежній підхід. Отже, доходимо висновку: метод гедонічного ціноутворення ґрунтується на справжніх ринкових засадах, і його можна успішно застосовувати для визначення ціни туристичних об'єктів, які мають різні екологічні характеристики.

Залежність між якістю довкілля та ціною на об'єкт нерухомості

Метод ноосферної (біосферної) функції, запропонований Л. Гринів, також використовують для оцінки природних туристичних ресурсів82. Суть цього методу зводиться до того, що ресурси кожної наземної екосистеми як природного капіталу мають оцінювати з урахуванням критеріїв збереження її стаціонарних станів, тобто на основі функцій негентропії (міри невизначеності). Цей метод дає змогу визначити екосистемну цінність природних ресурсів. У його основу покладена запропонована теорія збалансованого розвитку екосоціосистем, побудована на законах їхнього енергетичного відтворення.

Оскільки завданням оцінки вважають організацію природних туристичних ресурсів, беручи до уваги особливості та результати їхньої експлуатації, то вибір методів оцінювання насамперед залежить від мети й очікуваних результатів.

Проаналізовані методи економічної оцінки природних туристичних ресурсів засвідчують, що запропоновані підходи, можливо, не повністю вирішують завдання. Водночас поруч із рентною оцінкою все ширше прокладають собі дорогу ринкові підходи до визначення витрат і вартості складових природного ресурсу (метод суб'єктивного оцінювання, метод витрат на подорожі, метод гедонічного оцінювання, метод ноосферної функції та ін.), які становлять науково-практичний інтерес і для географічної науки загалом, і для географії природокористування зокрема.

4.4. Оцінка історико-культурних туристичних ресурсів
4.5. Інфраструктура туризму
4.6. Людські ресурси
4.7. Інформаційні та інформаційно-віртуальні туристичні ресурси
Розділ 5. Основні форми туризму
5.1. Міжнародний туризм
5.2. Внутрішній туризм
Розділ 6. Географія основних видів туризму
6.1. Рекреаційний туризм
6.2. Діловий туризм
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru